Навіщо затуляти рота українському мовленню?

Як відомо, однією з неодмінних умов формування національного інформаційного простору є комплексна та ефективна протекціоністська політика держави. За різними оцінками, від 80 % до 90 % національного телерадіоефіру заповнено продуктом неукраїнського походження.

Минулого тижня (3 листопада) Верховна Рада України голосами 238 депутатів  парламентської більшості ухвалила Закон «Про телебачення і радіомовлення» (щодо приведення програмної концепції мовлення у відповідність до вимог Європейської конвенції про транскордонне телебачення). Документ передбачає лише 25-відсоткову квоту на національний аудіовізуальний продукт. Решта – 75 відсотків – надаються іноземним виробникам. У такий спосіб  парламентом установлено квотування на рівні 25%  для музичних творів українських авторів у теле- і радіоефірі, а ще точніше – зменшено їхню частку в загальному обсязі мовлення кожної телерадіоорганізації – не менш як 25%. Донедавна цей показник сягав 50%.

І прихильники, і опоненти квоти на українську продукцію в ефірі посилаються на європейський досвід.
Так, на думку ініціатора законопроекту, народного депутата України Олени Бондаренко, його метою насамперед є лібералізація українських медіа, деполітизація їхньої роботи, а також створення умов для того, щоб головний регулятор – Національна комісія з питань телебачення і радіомовлення – не мав можливостей тиснути на радіостанції і застосовувати до них корупційні дії. Крім того, мовляв, такий (25 %) розмір квот є середнім показником у країнах Європи.
         Але опоненти зазначеного закону б’ють на сполох: нововведення може «задушити» вітчизняний телевізійний і радіоринок. Зокрема, Голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Андрій Шевченко вважає, що це “нищівний удар у спину українській культурі, вітчизняному шоу-бізнесу”. Він разом із колегами по опозиційній партії  закликає Президента України ветувати цей документ. За його словами, Європа йде  до об’єднання ринків, але воно рівностороннє. Наприклад, для французьких телеканалів та радіостанцій чітко визначено квоти продукту, який вони зобов’язані транслювати, а саме: 60 відсотків „аудіовізуальних та кінематографічних творів“ в ефірі повинні бути європейського виробництва. Із них 40 відсотків – оригінальні французькі.

У Конституції України в статті 11 ідеться про те, що держава має дбати про українську культуру. Донедавна діючий закон був дуже наближений до французького законодавства. Але, на відміну від Франції, у нас закони зазвичай не виконуються, а їхні норми не працюють.