Шуфричем ходи…

Президент, перебуваючи в затяжному цейтноті, робить хід: Валерія Хорошковського на першого заступника секретаря РНБО.

Прем’єр-міністр, використовуючи територіальну перевагу, продовжує атакувати: Нестора Шуфрича на міністра з надзвичайних ситуацій і подолання наслідків аварії на ЧАЕС.

Уже вкотре за цю гру Президент задумався. А час іде. Ситуація непроста. Маневр Шуфричем виявився несподіваним. І, правомірно сказати, вельми небезпечним. Під загрозою опинилася найважливіша фігура президентської оборони – голова Секретаріату Президента Віктор Балога. Може обвалитися весь правий фанг. Варто чекати поновлення припалих пилом кримінальних справ, пов’язаних із перебуванням Балоги на чолі славного міста Мукачевого та на посаді голови держадміністрації Закарпатської області. Ворон воронові ока не виклює, а «есдек» «есдекові» – може й обидва, якщо «регіонал» накаже. А він не вагатиметься. Балозі все пригадають: і обвинувачення у «зловживанні службовим становищем», і «нецільове використання коштів», і «виборчі махінації» в доленосному 2004 році. Він утратить наступальний потенціал і почне боротьбу за власне виживання. Так, маневр Шуфричем потенційно сильний…

Якби шахові фігури мали міміку, то в коня, якого карколомною літерою «г» ставлять у ворожий тил, була б така само гримаса, як й у Нестора Шуфрича в момент призначення міністром: ошаління, щастя, бажання вигукнути: «ох, рубану», лементувати: «спасибі, братці, не підкачаю, от вам хрест, не підкачаю», «ну, хто на новенького?».

Не знати, хто порадив Вікторові Януковичу: Шуфричем ходи, «век воли не видать». Але порада, справді, слушна. На кінець 2006 року Президент утратив увесь ресурс, який тільки можна було втратити. Партія регіонів прибрала до рук все, що тільки можна було прибрати. Спостерігаємо екстремуми падіння та злету. Використані (а деким просто змарновані) всі правові й особистісні способи впливу. Тепер першому, аби уникнути продовження ганьби (а втім, куди вже далі?), а другим, аби присоромити фантазію Наполеона, потрібні додаткові ресурси. «Стратегічним резервом» виявилася спадщина Віктора Медведчука – СДПУ(о), партія, загартована перебуванням при владі та первинним накопиченням капіталу. Обидва процеси викорчовують сором і совість, натомість успішно прищеплюють цинізм і параноїдальний синдром у його початковій стадії. Президенту пригодився і колишній народний-демократ (пробачимо його за тавтологію) Валерій Хорошковський – медіа-магнат, представник десятки найбагатших осіб країни... Та це все неважливо. Просто людина хороша – Хорошковський (пардон, за каламбурчик). А це – рідкість.

У Верховній Раді Партія регіонів виграла всі битви, але досі не перемогла у війні. А втім, що таке перемога і що таке війна? Світ полюсовий. Щойно ти знищиш ворога – на його місці з’явиться інший. Тому й ворога, особливо кволого, треба поважати, берегти, наче власний щит. Бо недолугий воріженько заступає шлях молодшому, злішому, нахабнішому. Благословляйте ворогів ваших! Це – вигідно.