Кожен із нас, українців, повинен час од часу зупинитися на шляху своєї щоденної біганини, сісти та подумати про сенс життя, своє призначення на землі, відповідальність перед нащадками

Роздуми на день народження

Точка зору

Будучи народним депутатом України кількох скликань, я, як завжди, залишаюся тісно пов’язаним душею, думками й клопотами з повсякденними проблемами та переживаннями моїх рідних земляків із Чернігівського краю.
Під час моїх численних поїздок громадяни у спілкуванні порушують широке коло проблем. Відповіді на деякі з них нерідко потребують певного часу та узагальнення. Трапляються й такі запитання, що стосуються мого особистого життя.
Тому й вирішив напередодні свого дня народження, що припадає якраз на період переходу від завершення чергового парламентського року до початку наступного, викласти власне бачення нинішньої ситуації у формі відповідей на вісім запитань, що їх тепер найчастіше ставлять виборці під час особистих зустрічей, а також у листах і зверненнях.

1. Минув іще один рік вашого життя. Які події у цей період були для вас найважливішими?
Найважливіше, що народився онук, зіп’ялася на ніжки внучка – доця молодшого сина. Це по-особливому вплинуло на мою свідомість, спонукало до глибшого осмислення змісту й сенсу людського життя, викликало спомини з мого босоногого дитинства та відповідні порівняння.
Вважаю, кожен із нас, українців, повинен час од часу зупинитися на шляху своєї щоденної біганини, сісти та подумати про сенс життя, своє призначення на землі, відповідальність перед нащадками.
2. Чи впродовж чергового парламентського циклу щось змінилося у ваших уявленнях про політику в Україні та роль і обов’язки народного депутата?
Розчарувало, що політики загалом не виправдали довіри суспільства і його сподівань. Адже життя громадян України цілком очевидно погіршилося, до того ж практично в усіх вимірах.
Занепадає національна культура, поступаючись російській попсі; замість національної духовності бачимо політико-ідеологічний наступ російської церкви в Україні. Національну ідею витіснено з державної політики та свідомості громадян.
Дошкуляє безглуздя податкового тиску. Постійне зростання цін на товари першої потреби й комунальних тарифів чітко відбиває непевний стан економіки, яку нинішній уряд намагається втримати за рахунок збільшення фіскального навантаження на пересічних громадян, а також завдяки закордонним запозиченням.
Головне ж – це розширення поля корупції і панування неправди на найвищих щаблях владної драбини.
3. Чи впродовж 2010–2011 парламентського року змінилася структура або рейтинг проблем, що їх насамперед треба розв’язати в інтересах української нації? 
Як на мене, є чотири найважливіші, до того ж не просто проблеми, а великі  проблемні комплекси, що продовжують залишатися першочерговими:
– організація та координація діяльності гілок влади;
– управління національним господарством України на основі раціонального використання ресурсів (зокрема, в сільському господарстві), з урахуванням потреби докорінної реорганізації податкової системи;
– проблеми науки, освіти й національно-патріотичного виховання українців;
– проблеми місцевого самоврядування.
А головне те, що існує і дедалі поглиблюється прірва між інтересами пересічних громадян і тими, хто у владних кабінетах приймає рішення всупереч цим інтересам.
Так звана «політика для людей», організатори якої обіцяли «почути кожного», на практиці виявилася політикою, спрямованою проти пересічних громадян, на догоду олігархічній «еліті».
Всесвітньо відомий польський економіст Лєшек Бальцерович у нещодавньому інтерв’ю тижневику «Контракти», ділячись власним досвідом реформування, звернув увагу передусім на те, що олігархічна система веде країну до краху й що в нормальній державі не може бути привілейованих бізнесменів, наближених до влади.
4. Чому БЮТ-«Батьківщина», перебуваючи у владі, не порушив цих першочергових проблем?
Можна було б відповісти коротко: бо їх розв’язання неможливе, якщо не ліквідувати корупцію (до того ж зав’язану на інтереси Росії в Україні), а передусім – якщо не звільнити суціль корумповане чиновництво. Наприклад, так, як це зробив президент М. Саакашвілі у Грузії.
Але не відповідатиму за керівництво нашої політичної сили, а скажу лише про себе.
У моїй депутатській команді ми ще на початку 2009 року заздалегідь прорахували варіанти розвитку подій. Ще тоді ми усвідомили, що коли не буде проведено реорганізації в самому БЮТ-«Батьківщині», тоді владу в Україні монополізує олігархічний донецький клан і почнеться те, що й відбувається ось уже третій рік поспіль.
Я особисто кілька разів подавав керівництву нашої політичної сили конкретні пропозиції щодо реорганізації структур і форм діяльності БЮТ-«Батьківщини», намагаючись зміцнити партію «Батьківщина», її авторитет і роль у суспільстві та позиції її фракції в парламенті.
Мабуть, поточні справи «затикання дірок» виявилися важливішими, ніж реформування політичної сили, яка мала ініціювати прогресивні зміни в усьому українському суспільстві. Тому так і сталося. До влади прийшли люди, не зацікавлені в розвитку України.
Свій вирішальний внесок у перемогу В. Януковича зробив В. Ющенко, зокрема закликавши своїх фанатичних прихильників голосувати «проти всіх».
Унаслідок цього ми нині є свідками іншого «реформування», автори якого чи не найважливішим своїм завданням вважають посадити за ґрати й усунути з політичної арени Ю. Тимошенко та Ю. Луценка, котрі заважають завершити нинішній московський сценарій ліквідації незалежної України.
5. За розв’язання якої зі згаданих проблем ви могли б нині взятися персонально?
Як голова підкомітету з питань інформатизації та інформаційних технологій, я маю певні завдання на найближчий час. Вони випливають із уже чинного законодавства й потребують наступного розвитку. Насамперед це законодавча підтримка і врегулювання таких питань:
– розвиток електронного врядування й надання адміністративних послуг населенню із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем;
– електронна комерція;
– адміністрування й розвиток адресного простору українського сегмента мережі Інтернет;
– електронні платежі й фінансові послуги із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем;
– розвиток національної програми інформатизації;
– правові аспекти захисту авторських і суміжних прав у інформаційно-комунікаційних системах.
Узагальнено всі ці питання можна назвати завданнями розвитку інформаційного суспільства.
Хоча цей рік і було проголошено в Україні роком розвитку інформаційного суспільства, на жаль, реальних кроків у цьому напрямі зроблено дуже мало.
Мені також болить питання раціонального і справедливого використання землі, розвитку сільськогосподарського виробництва та агропереробки. Знаюся на цьому з дитинства, бо ніколи не поривав зв’язків із селом.
Разом із селянами обурююсь фактом очевидного безглуздя, безсовісної експлуатації людей на землі й знущання над ними з боку держави, коли ціну закупівлі в селян одного літра молока встановлюють нижчу від вартості півлітрової пляшки звичайної води в сільській крамниці.
Причому органи місцевого самоврядування практично усунуто від розв’язання місцевих проблем життя людей.
6. Якими ви бачите шляхи розвитку та вдосконалення місцевого самоврядування?
Відповідь на це запитання слід розглядати не лише у площині розподілу повноважень між центральною та місцевою владами, а й із урахуванням особливостей життя та праці (а головне – потреб) людей у місті й на селі.
Доки, зокрема, можна терпіти очевидний абсурд: чиновництво забирає до «центру» всі гроші, створені на місцях праці й щоденного життя людей, щоб потім спрямувати якусь частку цих грошей «на місця».
В умовах такого «порядку», що залишився незмінним із «совєцьких» часів, немає сенсу говорити про місцеве самоврядування.
На щастя, входить у життя нове покоління, яке, незважаючи на залишки самопринизливого виховання та мислення, що подекуди все ще трапляється навіть у шкільних підручниках, уже не миритиметься з очевидними проявами абсурду.
7. Що, на ваш погляд, слід нині передовсім зробити в системі науки та освіти?
По-перше, у нас фактично немає повноцінної, сучасно організованої науки. Немає, бо української науки й українських учених не дуже видно у світі. Нобелівські лауреати – це науковці США, Франції, Великої Британії тощо.
Наших там досі чекають, проте нічого істотного не робиться, щоб потрапити до наукової еліти світу.
Натомість маємо силу-силенну гонористих діячів із високими званнями та науковими ступенями докторів наук, доцентів, професорів і академіків, які часом не можуть до ладу зв’язати й кількох слів, а до наукових досліджень узагалі не мають жодного стосунку, бо не знають, що воно таке.
Цим так званим публічним людям, що за будь-яку ціну добралися ближче до влади, потрібні наукові ступені й звання лише «для престижу», а не для роботи. Вони не здатні працювати ані в науці, ані в освіті, бо це великий самовідданий труд. 
А тому наразі в системі управління державою не видно реальних рухів у бік створення інновацій ані в академічній, ані у прикладній науці. І що характерно: ніхто в нинішній владі цим не переймається.
По-друге, освіта й виховання не можуть бути космополітичними, безнаціональними, бо тоді у свідомості людини створюється психологічна порожнеча й таким громадянам і на думку не спаде, що добробут – це наслідок розвитку національної культури, основою якої є національна свідомість, патріотичне мислення та особиста відповідальність за свою Батьківщину.
8. Наступний рік – рік виборів до Верховної Ради України. Що ви побажали б виборцям і своїм колегам – народним депутатам?
Передусім не маю певності, що нинішнє правляче донецьке угруповання дотримається власних усталень щодо терміну виборів. Колегам-депутатам, незалежно від кольору їхніх партійних прапорів, хочу побажати, щоб відкинули ілюзії. Бо гроші розв’язують далеко не всі проблеми.
Задоволення від проживання в п’ятизірковому готелі швидко проходить, а котеджів, яхт і заводів на той світ із собою не забереш. Забереш тільки душу з відповідним багажем совісті. Наскільки чистої – це вже інша справа.
А виборцям бажаю не купуватися на солодкі слова професійних брехунів із трибун та телеекранів і брати відповідальність за все, що відбувається, й особливо за власний вибір, на себе.
Бо «проти всіх» – це означає й проти себе.
Пам’ятайте: не по словах, а по справах пізнаєте їх.