Квітуче раювання Юлії Невгад

Коли переглядаєш роботи Юлії Невгад, мимоволі спадає на думку, що десь усе це вже бачилось. І не просто бачилось, а відчувалось усіма фібрами дитинної, відкритої всесвітові душі. Медоносні жінки та квіти, котрі наче пахнуть пилком і бджолами, фантасмагоричні поєднання симфонічних мотивів жіночого тіла та феєрії яскравих жовтогарячих, сліпучо-сонячних кольорів, а поруч – блідо-синюваті відблиски жіночого тіла, наче щойно відлитого з теплої напівпрозорої крижаної брили, з якої просто вмілою рукою майстра прибрано все зайве.

Є митці, що гостро відчувають усю складність і неоднозначність буття, відображаючи його в творах, яким притаманні світло й пітьма, химерне плетиво божого й темного, любові й непереборного болю. І наш непростий час породжує здебільшого саме таких мистців, часто надзвичайно талановитих, як Іван Марчук чи Борис Плаксій. Але є й інші мистецькі натури, котрі кожним подихом і порухом пензля несуть лише світло, нагадують усім нам наші насправжні сонячні й едемські витоки. Саме про таких хочеться, дещо перефразувавши Святе письмо, сказати: спочатку було світло. Але найголовніше: роблять вони це настільки щиро, що зачіпають підсвідомі дитячі, а може, й родові спогади кожної людини. Тому і здається – все це вже десь бачилось і відчувалось.

І зовсім не дивує, що Юлія Невгад іще молода, народилася 1984 року в місті Горлівці Донецької області, осерді колишнього приазовського Дикого поля, де колись віками стояли трави в людський зріст, яріло над степом сонце і велетенські орли перелітали над скіфськими, сарматськими, кімерійськими чи ще давнішими курганами. Можливо, з цього первинного сонячного степу переливаються в її полотна світло й радість первинних найяскравіших і найсвіжіших кольорів. Бо все решта було ніби цілком звичайним – Донецька художня школа, технікум дизайну, інститут. Учителі траплялися хороші, але не надто намагалися навертати у свою віру, бо швидко зауважували: дівчина весь час шукає власну стилістику і здатна знаходити незвичайні рішення. Юля великого значення надає кольору, симфонічному поєднанню яскравих барв і світла, які разом витворюють самодостатню реальність. Були виставки регіональні, республіканські, молодих художників країн СНД та Східної Європи, але новий потужний і найяскравіший етап у творчості розпочався після народження дитини: відкрилися нове бачення і здатність втілити на полотні світлу любов, що переповнила єство художниці.

Ясна річ, Юля сьогодні перебуває на початку довгого творчого шляху, якраз там, де яріє пошук. Вона прагне знаходити своє та невпинно розвиватися. До квітучого раювання і симфонії жіночого тіла долучаються пошуки власного бачення міського пейзажу, східні, навіть африканські мотиви. Але кожен митець, дослухаючись до внутрішньої мелодики, сам вирішує, як і що йому малювати. На схилі віку творець «Західно-східного дивану» Гете висловив думку, що в цьому світі є лише три об’єкти й теми для справжнього мистецтва – Бог, природа й любов у всіх її виявах. І справжні поети й художники всіх часів та народів приречені все життя блукати в цьому трикутнику.

Звичайно, визначення великого поета перегукується із суфійським триєдинством Бога, природи та жінки, бо саме в східній персько-таджицькій ліриці, коли поет говорив про жінку, він мав на увазі й Бога і навпаки. Але, як на мене, саме в цьому Схід і Захід єдині.

Тож, видається, творчі пошуки Юлії Невгад відбуваються в одвічній і довічній царині справжнього мистецтва, котру вона віднаходить у собі, у своєму жіночому й мистецькому призначенні, в кольорах, які ллються на її полотна із сонячних небес, нагадуючи іншим людям, що світ – прекрасний і залишиться таким і після нас, принаймні у наших найсвітліших помислах і полотнах його сонячних співців.

Автор: Оксана ТЕРПАК