Стимули й бар’єри на шляху децентралізації

Чому децентралізація відбувається не зовсім так, як планувалося? Що гальмує процес об’єднання громад? Що сприяє, а що заважає проведенню реформи місцевого самоврядування? На ці та інші запитання на прохання редакції журналу «Віче» відповідає голова Чернівецької обласної ради Іван МУНТЯН.

— Іване Миколайовичу, як ви оцінюєте законодавче забезпечення процесу реформування місцевого самоврядування? Як парламент може підтримати подальший розвиток місцевих громад?

— Законодавча база, що регламентує діяльність об’єднаних територіальних громад, потребує постійного вдосконалення шляхом розробки нових механізмів управління й впровадження найкращого досвіду країн Центральної та Західної Європи.

Так, реформування місцевих громад видається успішним за умови реалізації низки кроків, спрямованих на створення новітньої інфраструктури. А саме впровадження ефективних систем енергозбереження, модернізації транспортної мережі, покращення інвестиційного клімату, подолання проявів корупції на всіх щаблях державної влади.

Безперечно, на цьому етапі місцеві громади потребують допомоги з боку Верховної Ради України в частині ухвалення прогресивних програм і проектів розвитку, підтримки запитів та звернень до Кабінету Міністрів України, галузевих міністерств і відомств, інших центральних органів виконавчої влади.

На окрему увагу та всебічне сприяння заслуговують ініціативи територіальних громад щодо розвитку транс­кордонного й міжрегіонального співробітництва, залучення ресурсів Світового банку, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, інших міжнародних та європейських фінансових інституцій для участі в реалізації місцевих проектів і програм розвитку територій.

— Процес створення об’єднаних територіальних громад в Україні було розпочато без достатньо продуманої та чітко спланованої інформаційно­роз’яснювальної кампанії. Як наслідок, рушійною силою реформування органів місцевого самоврядування базового рівня став депутатський та громадський актив. Водночас широкі верстви населення на початковому етапі мали недостатньо відповідної інформації і не поспішали підтримати реформу.

До того ж реформування органів місцевого самоврядування в Україні влада прагнула здійснити прискореними темпами. До прикладу: в країнах Балтії такі перетворення втілювалися в життя впродовж 6—10 років. У наших реаліях не обійшлося без правових казусів та непорозумінь, яких за інших обставин можна було б уникнути.

Найзаповзятішими противниками перетворень на місцях є впливові представники місцевих еліт, які не бажають ділитися владними повноваженнями і, відповідно, впливом на електорат та контролем над ресурсами.

Гальмують процес об’єднання громад також окремі місцеві «з’ясовування стосунків»: жителі сусідніх сіл із недовірою, а іноді навіть вороже ставляться один до одного через задавнені конфлікти, земельні суперечки тощо.

— Органи місцевого самоврядування всіх рівнів повинні мати власні виконавчі структури, спроможні на практиці реалізовувати рішення відповідних рад. Досі не розроблено правового механізму передачі органам представницької влади розпорядчих функцій місцевих державних адміністрацій. Це призводить до дублювання повноважень, що, своєю чергою, гальмує процес реформування чинної системи державного управління загалом.

Органам місцевого самоврядування всіх рівнів бракує також необхідних повноважень у бюджетній сфері. Недосконалою залишається державна кадрова політика, через що представницька влада всіх рівнів почасти позбавлена можливості ефективно впливати на призначення керівників навіть тих підприємств, установ, закладів та організацій, які належать до комунальної власності.

— Вплив фінансової децентралізації нині, безперечно, відчутний. Утім, тут треба зазначити, що податкова база об’єднаних територіальних громад залишається недостатньою для проведення модернізації ключових об’єктів соціальної інфраструктури цих громад. Оскільки левова частка таких об’єктів була збудована ще до 90­х років минулого століття, а капітальний ремонт ніколи не проводився через хронічний брак коштів, наявність такого ресурсу, як субвенція з державного бюджету для об’єднаних територіальних громад, дала змогу реконструювати бодай основні інфраструктурні об’єкти. Дієвими механізмами, застосування яких уможливило б приведення соціальної інфраструктури об’єднаних територіальних громад у відповідність до вимог часу, є також конкурси цільових проектів і грантів для закладів освіти, охорони здоров’я та культури.

Проте через недостатній рівень поінформованості на рівні самих громад відсутнє цілісне бачення можливості використання таких інструментів. Розв’язання цієї дилеми можливе у площині обміну позитивними практиками їх застосування між новоутвореними об’єднаними територіальними громадами.

Водночас не слід забувати про проблему підготовки якісних управлінських кадрів, які на рівні сільських об’єднаних громад могли б запровадити систему ефективного фінансового менеджменту, а також розробити середньострокові перспективні плани розвитку громад і визначити пріоритети у використанні фінансового ресурсу.

Автор: Іван ЗОРЯ