передплата Українською | In English

№12, червень 2007

Державне будівництво і трансформація

Поділитися:

Ситуація, яка склалася в державі (аналіз чинників кризи державного будівництва в Україні детальніше розглянуто в [1], [2], [3], [4]), уможливлює започаткування нового етапу державного будівництва – фазового переходу. Фазовий перехід визначається як трансформація змісту втілюваної моделі держави, що зумовлює отримання нових результатів державного буття. Проте досвід ХХ століття показав: шляхом політичної революції питання фазового переходу держави (цивілізації) не розв'язується. Очевидно, він пов'язаний з іншими шляхами. Але якими?

Спробуємо розібратися в цьому на прикладі України.

1) Поточне й майбутнє становище держави визначається поняттями, в яких утілюється держава. Їх поєднання формує теорію держави, що визначає втілюваний проект держави. Через політичні інститути ці поняття (теорії), економічні, соціальні, організаційні та ін., набувають характеру доктрини та проектуються на державу – фіксуються в конституції. Відповідно до доктрини відбувається інституалізація держави. Якщо уважно подивитися, то бачимо: поточне становище України визначається поняттями (теоріями) минулого. Так, сучасна доктрина державного будівництва України базується на теорії суверенітету Ж.-Ж. Руссо (XVIII століття), теорії поділу влади Ш. Монтеск'є (XVIII століття), теорії економічного прибутку А. Сміта – К. Маркса – Дж. Кейнса (XVIII – перша половина XX століття), теорії приватної власності (сформульована за часів Римської імперії – приблизно I століття до н.е.), поняттях теорії гуманізму XVII–XVIII століть, теорії нормативістського права Г. Кельзена (XIX століття), теорії національної держави (XIX століття), а також ідеї прогресу.

Використання в сьогоднішньому бутті теорій минулого таїть в собі «пастку причинності». Змістовно використання минулих теорій у сьогоденні визначає спробу повторити «сьогодення в минулому», виявити минулу стадію в сьогоденні. Проте шляхи «з минулого в сьогодення» й навпаки – різні. Рухаючись від слідства до причини, держава ніколи не дійде саме до того набору можливостей, який існував у минулому. Адже там відмінність між «потенційним» і «актуалізованим» була відсутня. Те, що стало «сьогоденням», тоді було лише «однією з можливостей», і сама «причина», видима сьогодні, тоді такою не була. Отже, рівноправність всіх можливих трактувань понять, циркулюючих в конкретно-історичній системі держави, є теоретичною утопією сучасного державного будівництва. І «минуле», і «майбутнє» завжди були й будуть проекціями «сьогодення», віддзеркаленнями уявлень і перспектив передусім сьогоднішніх. Тому уявлення про результати виконуваних дій, образ того, що «може бути», завжди будується з деталей, які входять до структури вже існуючого, відомого. Унаслідок цього бачення бажаної мети істотним чином регулюється смислами, котрі багато в чому вже втрачають свою значущість, певною мірою вичерпали можливості, присутні в них раніше.

2) Діяльність людини, як показав Е. Берн, може втілюватися в двох формах – «діяльність» і «гра» [5]. Гра, на відміну від діяльності, безвідповідальна, бо гра – це «неповна» діяльність, це навчання, це інфантильність. Найбільші катастрофи буття (Хіросіма, генна інженерія, війни, розпади держав тощо) виникали саме внаслідок безвідповідальності, гри. Тому показником «дорослості» є не лише й не стільки винахідливість (як відомо, діти демонструють надзвичайну винахідливість), скільки вміння передбачати можливі результати своїх дій, здатність оцінювати співвідношення витрачених зусиль і поставленої мети, тобто вміння відповідати за свої вчинки – відповідальність.

Відповідальність існує в м'якій формі, як, наприклад, в Німеччині [6], де невиконання політичних обіцянок веде до усунення від даної діяльності, і в жорсткій, як у Франції, – обмеження і навіть позбавлення громадянських прав і свобод. При чому відповідальність характерна для використання будь-яких понять: так, приватна власність в державі пов'язана з відповідальністю за її використання. Тим самим вона стає «повним» поняттям – знімається складність, визначена теоремою К. Геделя. В іншому випадку – це гра, яка може виявитися руйнівною. «Молода» держава – та, де не розроблено механізми відповідальності. Це – держава, де державне будівництво підміняється грою. Зрілість держави настає тоді, коли гра трансформується в діяльність. Саме такий перехід – від державної «молодості» до державної «зрілості» визначає зміст фазового переходу України. Інший прояв «молодості» – очікування «дива». Таке очікування розв'язання внутрішніх проблем ззовні, з боку «дорослих», притаманне насамперед несталій, тобто дитячій психології. Тому в разі, коли державна психологія орієнтована на так би мовити зовнішнє вирішення внутрішніх проблем, це характеризує її як «дитячу».

3) До чинників державної психології, що визначають становище держави, належить і ідеологія. Прикладом такого впливу може бути зіставлення двох державних ідеологій – «держави-нації» та «громадянської держави». Ідеологія «держави-нації», котра має ті само коріння, що й расизм, сіонізм, розроблялася в XIX столітті М. Гессе. Вона вплинула на формування світогляду Ф. Енгельса, К. Маркса, проповідувалася О. Бісмарком і характеризує Німеччину другої половини XIX століття. У своєму крайньому вираженні ідеологія «держави-нації» закінчилася нацизмом, що унаочнив її психологічну руйнівність. У своїй основі «держава-нація» має стратифікацію за національною ознакою, у результаті з'являється «титульна» нація й інші, тобто йде розділення держави за чіткою ознакою: «свій» – «чужий». Ідея національної держави в XIX – першій половині XX століття протистояла іншій державній ідеї – громадянської рівності, громадянської держави, реалізовуваної у Франції з часу Великої Французької революції.

4) Як альтернатива (точніше, відсутність альтернативи) концепції ідеологічної держави, що раніше діяла на території України, виникає концепт «правової держави». При цьому поняття правової держави визначається в контексті нормативістської концепції права, яка наближається впритул до позиції нормативістської школи державності та її лідера Г. Кельзена [7, с. 11]. Останній визначав державу як «персоніфікацію» правового порядку, де «право» визначається тільки «правом», поза зв'язком із моральними й іншими параметрами держави. Проте досі межі застосування такого підходу в державному будівництві критично не переосмислено. Отож маємо парадокс: право, яке виникає як наслідок держави, стає вищим за державу й визначає собою зміст держави. Результатом парадоксу права є те, що з допомогою права може бути усунено джерело права – державу, основні права та свободи громадян, їхні можливості. Аналогічні парадокси мають місце і в інших штучних теоріях держави: у будь-якій штучній теорії держава співвідноситься з штучним поняттям, яке стає в ній визначальним. При цьому зусилля (потенціал) держави, суспільства, людини витрачається на подолання вказаних парадоксів («діалектичних суперечностей»), котрі спричинені тим, що всі ці поняття набагато вужчі, ніж категорійність держави як форми буття.

Згадані парадокси виникають як наслідок особливостей моделювання держав, використовуваних для цього методик, проектованих потім в методологію державного будівництва. Звідси становище України в зоні фазового бар'єру можна розглядати в контексті глобальної кризи сучасних – штучних – принципів державного будівництва. Проблема ця, усвідомлена О. Шпенглером, Ф. Ніцше наприкінці дев'ятнадцятого століття, в двадцятому втілилася в реальність. ХХ століття стало століттям революцій – політичних, соціальних, технічних, інформаційних та ін. Проте ці революції (зміни політичних моделей, соціальних і економічних парадигм) відбувалися в рамках загальної методологічної бази – штучної держави. Змінювалися тільки доктрини, які задають ті чи інші параметри держави, але природа держави залишалася незмінною – штучною, похідною від тієї або іншої доктрини. Тому проблему, сформульовану Ф. Ніцше, О. Шпенглером та іншими, не вирішено й до теперішнього часу. Її розв'язання пов'язане з переходом від нинішнього європейського світогляду до такого, що базується не на штучних поняттях, а відображає природну сутність людини, держави й Буття.

Таким чином, у концепті штучної держави проблема фазового переходу має суб'єктивний характер і розглядається як зміна політичних, економічних та інших відносин між суб'єктами. Саме такий характер переходу ми спостерігаємо в разі фазового переходу Радянського Союзу 1991 року (Біловезькі угоди, ринкові перетворення), а також у разі «помаранчевої» та інших «кольорових» революцій. При цьому визначальне значення має сам перехід, але становище держави після такої «революції» залишається невизначеним. Проте саме це подальше становище якраз і є смислом фазового переходу: становище держави після переходу має набути нової сталої форми. Імовірний характер інформації про нове становище об'єкту визначає таке:

– у фазовому переході не існує фіксованих об'єктів, лише потенційні можливості;

– фазовий перехід – це майбутнє становище держави. Фазовий перехід – це можливість переміщатися з одного місця в просторі становищ або в часі в інше, минаючи будь-яке місце або час між ними (нелінійна траєкторія);

– здійснення фазового переходу пов'язане з формуванням подій державним будівництвом. Усі події є віртуальними (обіцянками) доти, доки не визначається вплив їх результату на становище держави.

 

1. Бутирська Т. Державність України: від політичної ідеї до державного будівництва // Вісник НАДУ. – 2005. – № 3.

2. Бутирська Т. Державне будівництво і державне управління: компаративний аналіз // Електронний науковий журнал «Державне управління: теорія, методологія, упровадження» НАДУ при Президентові України. – Вип. 1.

3. Бутирська Т. Культура державного будівництва в Україні: стан наукової проблеми // Вісник НАДУ. – 2005. – № 4.

4. Бутирська Т. Державне будівництво: концептуальна трансформація // Збірник наук. пр. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – № 2.

5. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. – М.: Изд-во «Эксмо», 2002.

6. Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. – М.: Юридическая литература, 1981.

7. Кельзен Г. Чистое учение о праве. Сб. пер. Вып. 1. М.: АН СССР ИНИОН, 1987.

Автор: БУТИРСЬКА Т. О.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

$30 000 за голосування: чи допоможе детектор брехні розібратися зі «слугами народу» Сьогодні, 23 жовтня

Нардеп не задекларував будинок на Трухановому острові — Bihus.info Сьогодні, 23 жовтня

"Від заяви Зеленського залежить все": Тейлор засвідчив у справі імпічменту Трампу Сьогодні, 23 жовтня

Кабмін запровадив 2% мито на імпорт електроенергії з РФ — Герус Вчора, 22 жовтня

В Київській академії мистецтв викрили шахраїв. Збирали кошти на «батьківські фонди» Вчора, 22 жовтня

Ще один виробник сигарет відкликає 350 мільйонів сплаченого акцизу Вчора, 22 жовтня

СБУ затримала ексзаступника міністра економіки: підозрює у держзраді Вчора, 22 жовтня

Як Кравцов з компанією планують роздерибанити 100 млн доларів Вчора, 22 жовтня

В уряді озвучили консервативний та оптимістичний прогноз зростання ВВП у 2020 році Вчора, 22 жовтня

Євродепутат: Зеленський концентрує владу і це дуже страшно Вчора, 22 жовтня