передплата Українською | In English

№5, березень 2016

Чому американці вважають операцію «Френтік» провальною

Нещодавно у приміщенні Центру «Вікно в Америку» Полтавської обласної наукової бібліотеки імені Івана Котляревського відбулася презентація монографії Марка Дж. Конверсіно «Спільна війна. Провал операції «Френтік» 1944–1945». Її видано 2015 року в Києві за сприяння відділу преси, освіти і культури Посольства США в Україні.

Автор усебічного аналізу операції «Френтік» Марк Дж. Конверсіно – майор ВПС США, професор історії та теорії авіації Школи перспективних авіаційних досліджень (авіабаза «Максвел», штат Алабама). Переклав книжку українською мовою Сергій Кокізюк. Вона присвячена маловідомій сторінці Другої світової війни – радянсько­американській операції, під час якої базовані на полтавських аеродромах (Полтава, Миргород і Пирятин) американські бомбардувальники в 1944 році проводили масовані нальоти на об’єкти Німеччини та її союзників. Авторське бачення тих подій, альтернативний підхід особливо цінні для нас, адже в Радянському Союзі з цього питання було обмаль матеріалів.

Презентацію книжки організували Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека імені Івана Котляревського та Музей авіації і космонавтики за участю Валентини Пашкової, директора Центру інформаційних ресурсів Посольства США в Україні. На початку презентації читачі переглянули американський документальний фільм (анг­лійською мовою) про операцію, де й побачили наш аеродром 1944 року, американських та українських льотчиків, а також кадри бомбардування міст країн Європи. Глибокий аналіз книжки зробив Владлен Орлов, кандидат історичних наук, науковий співробітник Музею авіації і космонавтики, підкресливши, що автором ґрунтовно опрацьована величезна кількість недоступної для жителів України англомовної літератури. У книжці чималі бібліографія та алфавітний покажчик.

Цікавими спостереженнями на зустрічі поділився й директор Музею авіації і космонавтики Андрій Пушкарьов. Він також продемонстрував унікальну карту Полтави того часу, яку працівники музею «склали» з кадрів американської аерофотозйомки. Про те, як 1994 року в Полтаві відзначали 50­річчя операції «Френтік», докладно розповів генерал­майор у відставці, колишній командир Полтавської авіадивізії Геннадій Котляр.

І все­таки чому американці вважають операцію провальною?

Про саму операцію «Френтік» ми вже не раз писали, однак нагадаємо деяку передісторію. Про її проведення лідери антигітлерівської коаліції (США, Велика Британія та СРСР) домовилися ще 1943 року під час зустрічі в Тегерані. Таке рішення вписувалося в загальний план відкриття союзниками так званого другого фронту, і саме американська авіація мала стати тут рушійною силою. Однак уже перші рейди американських бомбардувальників на об’єкти німців та їхніх союзників виявили «слабкі місця». Німці, не знаючи часу вильоту американців та їхнього точного маршруту, не могли оперативно зібрати достатню кількість авіації в конкретному місці в конкретний час, аби протистояти американській армаді, яка з’являлася, скажімо, в небі Італії чи Румунії, проте напрацювали іншу, досить ефективну тактику: після масованого удару по тому чи іншому об’єкту вони прораховували зворотний маршрут американців до аеродрому в тій­таки Англії й «підкараулювали» їх великими групами винищувачів…

Тоді виникла ідея «суцільних» прольотів: американці не повертаються на попередній аеродром, а базуються на радянській авіабазі, відпочивають, ремонтуються, попов­нюють запаси пального, авіабомб і летять на завдання вже з невідомого німцям місця. Тож навесні 1944 року й створили спецавіабазу (САБ­129) зі штабом у Полтаві. Німці були шоковані, коли після першого ж авіанальоту за цією схемою їхня попередня тактика не спрацювала: американські бомбардувальники не повернулися за звичним маршрутом!

То як німцям удалося розгадати цей новий прийом союзників? Є кілька версій. Найпоширеніша та, що, мовляв, після чергового авіанальоту у хвіст американській армаді на якомусь етапі зумів «причепитися» німецький літак, який і долетів ледь не до Полтави. Але навряд чи у винищувача вистачило б ресурсу зробити такий дов­гий «гак». Імовірнішою видається версія, що одного разу німці збили американський бомбардувальник, на борту котрого були документи, які допомогли німецькій розвідці «вирахувати» Полтаву.

Хай там як, а 22 червня 1943 року операції «Френтік» було винесено вирок: того ранку вже німецька армада здійснила масований авіаналіт на аеродром у Полтаві й фактично його розгромила. Це одна з відповідей на те, чому американці вважають цю операцію провалом. Адже саме в Полтаві вони зазнали найбільших втрат бомбардувальної авіації за всю історію війни.

Після цього операція ще деякий час тривала, але вже не в тих масштабах. Почалися і взаємні звинувачення, бо американська сторона вважала, що радянське командування доволі легковажно поставилося до безпеки аеродрому, не забезпечивши його надійною охороною з повітря. Адже фактично протистояли тоді американським бомбардувальникам лише наші зенітниці, більшість із яких загинула.

Були претензії і в радянської сторони. Так, командування САБ­129 звинуватило американців у… боягузтві: мовляв, коли під час авіанальоту радянські воїни кинулися «відбиватися» й рятувати техніку, американці просто розбіглися, тому втрати в них були мінімальні. На це в союзників був інший аргумент: правильно вони й зробили! Літаки, мовляв, ми штампуємо сотнями, а щоб виховати класного пілота чи навіть механіка, потрібні роки. Як бачимо, вже тоді СРСР і США мали геть різні погляди щодо «людських резервів», а за великим рахунком, – і щодо цінності самого людського життя.

Певні проблеми створювало для радянської сторони й саме перебування такої великої кількості американських військових на нашій території. Навіть на такому обмеженому просторі, яким була Полтава. Радянські спецслужби вважали, що близькі контакти з американцями негативно впливають не лише на радянських солдатів і офіцерів, а й на мирне населення. І хоча спецслужби намагалися різні неформальні контакти «рубати під корінь», це не завжди вдавалося. Тим паче що гості, виховані в дусі американської демократії, дуже негативно ставилися до будь­яких спроб обмежи­ти їхню особисту свободу й «контакти» зокрема. Так, були й екскурсії для американців, і концерти, і спортивні змагання, однак це здебільшого офіційні заходи. Наші ж спецслужби особливо непокоїлися контактами американських асів, наприклад, із місцевим «жіночим контингентом». Відомо, що чимало полтавок серйозно постраждали саме через увагу до них заокеанських гостей.

Самі ж американці були шоковані не лише низьким рівнем життя радянських людей, яким більшість таких звичних для гостей благ цивілізації були просто невідомі. Вразили американців і власні умови проживання, адже у зруйнованій Полтаві для них не знайшлося навіть більш­менш пристойних приміщень для проживання: фактично всі вони жили в наметових містечках і харчувалися з польових кухонь.

До речі, у згаданому американському фільмі про операцію «Френтік», який, звісно, був суто пропагандистський і розрахований перед­усім на самих американців у США, є кілька доволі промовистих епізодів із життя заокеанських гостей у Полтаві. Наприклад, вражають кадри, де американського сержанта на полтавській вулиці оточує щільна група хлопчаків, які вишиковуються в чергу за… жуйками – небаченою тоді річчю для радянської людини. Отже, ймовірно, ще в Полтаві зародилося гасло, що набуло популярності в СРСР набагато пізніше: «Мир. Дружба. Жуйка».

Та попри все операція «Френтік» залишила свій слід в історії. А для Полтави й поготів. І можна зрозуміти генерала Котляра, який ремствував на те, що в Полтаві гідно не відзначили ані 60­річчя, ані 70­річчя її початку. Хоча в пам’яті багатьох полтавців і досі залишаються масштабні урочистості з нагоди піввікового ювілею «Френтіка», в яких, за найскромнішими підрахунками, взяли участь понад 170 тисяч полтавців – на той час фактично кожен другий!

Історія «Френтіка» є актуальною й з огляду на нинішню ситуацію в Україні та світі. Принаймні на тлі звинувачень з боку Росії про «зради України», зближення з НАТО і США. Але, як бачимо, у світі не буває віч­них союзників: різні країни в різний час або зближуються, або віддаляються. Це теж один із уроків історії. І операція «Френтік» у цьому сенсі показова.

Автор: Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016