«Не дозвольмо подіям іти самопливом, поки не буде занадто пізно»

Викладено фрагменти промови В. Черчілля у Фултоні перед студентами Вестмінстерського коледжу, яка стала знаковою подією в міжнародному житті в повоєнні роки.
Наводяться авторські міркування щодо актуальності цього виступу фундатора антигітлерівської коаліції в період Другої світової війни для світової спільноти на сучасному етапі, зокрема в оцінці агресії Росії проти України та необхідності боротьби з міжнародним тероризмом.
Ключові слова: В. Черчілль, Фултон, Організація Об'єднаних Націй.

Улітку 1945 року В. Черчілль постав перед важкою політичною й особистісною дилемою. Його партія зазнала поразки на чергових парламентських виборах, і він був змушений залишити посаду прем’єр­міністра Великої Британії та очолити консервативну опозицію. Прогнозувався навіть остаточний відхід його від активної політичної діяльності, дедалі частіше лунали заклики звернутися до написання мемуарів, що для політика такого масштабу означало «політичну смерть».

Проте в серпні 1945 року сталася подія, яка обіцяла кардинально змінити чорну смугу в житті В. Черчілля. Він отримав листа від ректора Вестмінстерського коледжу в м. Фултон (штат Міссурі, США), в котрому його, як видатного політичного і громадського діяча, запрошували виступити перед викладацько­професорським складом, студентами і гостями та отримати ступінь почесного доктора Вестмінстерського коледжу. Крім цього, лист­запрошення завершувався особистим зверненням президента США Г. Трумена, який наголошував, що особисто представить В. Черчілля.

Для президента США Г. Трумена виступ В. Черчілля був надважливим, бо мав обґрунтувати перед американськими виборцями й міжнародною спільнотою американську стратегію стримування СРСР. Для міжнародної дипломатії Сполучених Штатів вагомим став той факт, що В. Черчілль був надзвичайно впливовою у світовій політиці постаттю, але водночас приватною особою.

У другій половині лютого 1946 року світова преса з посиланням на надійні джерела в Держдепартаменті США повідомила про запланований візит до Сполучених Штатів В. Черчілля. Кульмінацією цього візиту мала стати промова 5 березня в м. Фултон. Анонсувалося, що промова буде політичною декларацією, яка проголосить початок нової епохи в міжнародній політиці.

В. Черчілль разом із Г. Труменом прибули вранці 5 березня до Фултона. Промова мала назву «Сухожилля миру» й розпочалася, зокрема, словами: «Сполучені Штати перебувають сьогодні на вершині всесвітньої могутності, і це можна розцінювати як свого роду випробувальний момент для американської демократії, адже перевага в силі означає й неймовірну відповідальність перед майбутнім. Озираючись навкруги, ви повинні відчувати не тільки почуття виконаного обов’язку перед людством, а й занепокоєння тим, щоби ви не опустилися нижче досягнутого вами високого рівня. Перед обома нашими країнами відкриваються нові блискучі перспективи і можливості. Відмовитися від них, проігнорувати або без користі розтратити їх означало б викликати до себе нескінченні докори наших нащадків протягом тривалого часу. Необхідно, щоби послідовність у мисленні, наполегливість у досягненні мети і велика простота рішень визначали і спрямовували політику англомовних країн у мирні роки так само, як це було під час війни. Ми повинні і, я думаю, зможемо виявитися на висоті цієї жорсткої вимоги» [3, с. 6].

Далі В. Черчілль перейшов до практичних пропозицій щодо впровадження принципів нового світового порядку. Зокрема, він наголосив на нагальній потребі створення міжнародних збройних сил під егідою Організації Об’єднаних Націй. «Почати формувати міжнародні збройні сили можна було б на скромному рівні, а згодом, зі зростанням довіри до них, нарощувати. Я хотів, щоби це було зроблено ще після Першої світової війни, і щиро вірю, що це можна зробити й нині» [3, с. 8].

Водночас, на думку В. Черчілля, атомна зброя має перебувати під американським контролем. «Не думаю, що ми спали б сьогодні так спокійно, якби ситуація була прямо протилежною і монополією на цей жахливий засіб масового знищення заволоділа – нехай би на певний час – якась комуністична або неофашистська держава. Самого лише страху перед атомною бомбою було б достатньо, щоби вони змогли нав’язати вільному демократичному світу одну зі своїх тоталітарних систем, і наслідки цього були би просто жахливі». Ця думка В. Черчілля вражає своєю актуальністю в сьогоденні України, позбавленої ядерної зброї, що нині практично самотужки протистоїть ядерній державі – Росії.

Іншим важливим моментом промови В. Черчілля є визначення особ­ливої ролі вільних демократичних країн світу в просуванні ідеалів демократії і боротьбі з тиранією авторитарних і тоталітарних режимів. «Тепер я хотів би перейти до другого із зазначених мною лих, які загрожують кожному дому, кожній родині, кожній людині, а саме – до тиранії. Ми не можемо заплющувати очі на той факт, що демократичні свободи, якими користуються громадяни на всіх територіях Британської імперії, не забезпечуються в багатьох інших державах, зокрема й вельми могутніх… Ми повинні невпинно й безкомпромісно проголошувати великі принципи демократичних прав і свобод людини, котрі є спільним надбанням усіх англомовних народів і які знайшли найяскравіше втілення в американській Декларації незалежності, що вмістила в себе традиції таких основоположних актів, як Велика хартія вольностей, Білль про права, «Хабеас Корпус», положення про суд присяжних і, нарешті, англійське загальне право.

Усе це означає, що, по­перше, громадяни будь­якої країни мають право обирати уряд своєї країни і змінювати характер або форму правління, за якого вони живуть, шляхом вільних, безперешкодних виборів, що проводяться таємним голосуванням, і це право має забезпечуватися конституційними нормами цієї країни; по­друге, у будь­якій країні повинна панувати свобода слова і думки; по­третє, суди мають бути незалежними від виконавчої влади і вільними від впливу будь­яких партій, а правосуддя повинно ґрунтуватися на законах, які дістали схвалення значної більшості населення або освячені часом чи звичаями цієї країни. У цьому полягають основоположні принципи демократичних свобод, які мають знати в кожному домі, кожній родині» [3, с. 9–10].

Для дієвого виконання цих двох базових принципів нового світового порядку В. Черчілль запропонував не лише зміцнити історично особливі відносини між Британською Співдружністю і Сполученими Штатами, а й поглибити тісну співпрацю у військово­технічній і воєнно­політичній сферах. «Це також означало би використання вже наявних засобів для забезпечення взаємної безпеки шляхом спільного користування всіма військово­морськими і військово­повітряними базами, що подвоїло б мобільність як американського, так і британського флоту та авіації, а також дало б значну економію коштів. Уже тепер ми спільно користуємося цілою низкою островів, і в близькому майбутньому й інші острови можуть перейти у спільне користування.

США вже мають постійний договір про оборону з домініоном Канада, нашим відданим союзником по Британській Співдружності націй. Цей договір базується на більш реальних основах, ніж багато які з тих, що часто укладалися в рамках суто формальних союзів. Такий принцип цілковитого врахування інтересів слід поширити на всі країни Співдружності. Так і лише так ми забезпечимо колективну безпеку й зможемо разом працювати в ім’я високих і зрозумілих усім цілей, які дорогі нам і не на шкоду нікому» [3,
с. 11–12].

Уже в середині минулого століття В. Черчілль закликав: «…будьмо пильними. Можливо, часу залишилося вже мало. Не дозвольмо подіям іти самопливом, поки не буде занадто пізно щось змінити. Якщо для цього потрібний братній союз, про який я казав, зі всіма перевагами, котрі він може нам дати, серед яких найважливіше – зміцнення взаємної безпеки наших двох країн, то зробімо так, щоби ця велика справа стала відомою всьому людству й щоби цей союз відіграв свою помітну роль у зміцненні засад миру» [3, с. 13].

Значну увагу в промові В. Черчілль приділив непередбачуваній і агресивно­експансіоністській зовнішній політиці Росії. «Ніхто не знає, чого можна очікувати від Радянської Росії та її міжнародної комуністичної організації в найближчому майбутньому і які межі, якщо такі існують, їхніх експансіоністських спрямувань і прагнень обернути весь світ у свою віру… Від Щецина на Балтиці до Трієста на Адріатиці та Європу опустилася залізна завіса... Комуністичні партії східноєвропейських держав … тепер прагнуть встановити всюди тоталітарний контроль... Туреччина і Персія дуже занепокоєні територіальними претензіями, котрі до них висуваються Москвою, і тим тиском, якого вони зазнають у зв’язку з цим» [3, с. 14–15].

Глибокий аналітик В. Черчілль, спостерігаючи поведінку «Радянської Росії», наскрізь бачив справжні наміри «імперії зла» та її правителя «гірського дідугана» Сталіна. Справді дивовижно, як сучасна держава­ізгой Росія на чолі з Аріманом ХХІ століття В. Путіним своєю непрогнозованою й агресивною політикою відповідає висновкам фундатора антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні. На наших очах російська «імперія зла» кинула свої дикунські орди «орків» на український Кримський півострів, тим самим розв’язавши криваву війну не тільки проти миролюбної України, спадкоємниці Київської Русі, а й усіх цивілізованих народів світу. Арімансько­путінська Москва сподівалася на швидку перемогу над українською державою та її воїнами. Але дуже швидко весь світ переконався: зло не переможе добро, а московський Аріман не переможе київського архістратига Михаїла та його воїнство. За лічені місяці українська армія, доб­ровольчі батальйони та волонтери дали гідну відсіч російським диким дивізіям та власним перевертням. «Ми не просто зберегли Україну, – наголосив П. Порошенко. – Під час війни зберегли її демократичною, хоча на обмеження прав і свобод мали повне моральне і, до речі, юридичне право у вигляді закону про воєнний стан» [1].

Але боротьба світла і темряви триває, ядерна держава Росія досі не відмовилася від своїх хижацьких планів. Через безконтрольну на великій протяжності східну ділянку українсько­російського кордону на нашу територію проникають озброєні до зубів і жадібні до крові зондеркоманди з Росії, а у зворотному напрямку вирушають ешелони українського хліба і вугілля з окупованих територій. Усе, як за часів Другої світової війни. Тільки тепер замість гітлерівсько­нацистських людоловів українську землю паплюжать російсько­путінські окупанти (14 російських батальйонно­тактичних груп чисельністю понад 9 тисяч військовослужбовців) [2].

В. Черчілль у своїй промові закликав прийдешнє покоління враховувати жахливі уроки Першої та Другої світових воєн і запобігти новій. Цей заклик не всі чують у сьогоднішньому світі. Путін у власних прагненнях і діях навіть перевершив кремлівського тирана, йому вже замало України та Східної Європи. Криваві щупальця російської гідри простягнулися аж до Близького Сходу. Зокрема, в Сирії російські війська, застосовуючи тактику «спаленої землі», винищують усе на своєму шляху, воюючи на боці деспотичного алавітського режиму.

Саме тому безпека світу потребує нової трансатлантичної єдності в Європі. Двічі у ХХ столітті Сполучені Штати були змушені посилати на вій­ну мільйони своїх солдатів за Атлантичний океан. У ХХІ столітті війна може спіткати будь­яку країну незалежно від її розташування. Ми не можемо допустити другої «залізної завіси», інакше це – сутінки Європи. Неможливо уявити вільну Європу без сильної України. Лише сильна Україна за допомогою міжнародної спільноти здатна зупинити навалу орди з Півночі.

На підставі аналізу Фултонської промови В. Черчілля можна стверджувати, що його думки, оприлюднені 70 років тому, не втратили актуальності на сучасному етапі міжнародних відносин. Зокрема, йдеться про ескалацію агресії Росії проти України та всього світу.

У промові багато уваги приділено Організації Об’єднаних Націй, одним із фундаторів якої була Україна. Завдання ООН полягало, зокрема, у створенні міжнародних збройних сил для запобігання та врегулювання конфліктів між державами.

Отже, промова В. Черчілля у Фултоні заклала основні принципи міждержавних відносин на довгі післявоєнні роки. Її переосмислення є дуже важливим через 70 років після проголошення. Не дамо повторитися подіям ХІІІ століття в ХХІ столітті. Не допустімо, щоб сяйво свободи, справедливості й цивілізації було затьмарене темрявою рабства, зла і варварства.

1. Голос України. – 2015. – 5 червня.

2. Там само. – 2015. – 9 червня.

3. Документи та матеріали з історії міжнародних відносин періоду холодної війни / Укл.: О. І. Сич, А. В. Мінаєв. – Чернівці: Рута, 2008.

Віктор ГУСЄВ,
доктор історичних наук, професор,
проректор Київського славістичного університету

Автор: