передплата Українською | In English

№5, березень 2016

Оселя Тараса Шевченка на Козиному болоті

9 березня — 202 роки від дня народження Кобзаря.

З історією цієї садиби пов'язаний рік щасливого життя нашого генія в Києві. Квартирував тоді поет разом із друзями – етнографом Олександром Афанасьєвим-Чужбинським і художником Михайлом Сажиним – із весни 1846-го до арешту 5 квітня 1847 року. Будівля, де вони мешкали, унікальна: вона залишилася єдиним зразком типового дерев’яного міщанського помешкання першої половини ХІХ століття.

Київська місцевість Козине болото в першій половині ХІХ століття входила до так званого нового форштадта. Тоді споруди поставали тільки за «взір­цевими» проектами, розробленими в Петербурзі. 1806 року було створено будівельний комітет у Міністерстві внутрішніх справ, який затвердив «Положення про забудову міст», зокрема для Малоросії. Для Києва створили 15 «взірцевих» проектів фасадів для приватних будинків масової забудови. 1824 року тимчасовий комітет, сформований «для устройства города», визначив три категорії ділянок, залежно від кількості погонних сажнів землі вздовж вулиці. Під третю, найпоширенішу на той час категорію, підпадав будинок чиновника Івана Житницького, зведений
1835 року на Козиноболотській вулиці.

Після смерті власника будівлі 1889 року все нерухоме майно успадкував син Іван, сплативши грошову компенсацію сестрам Ганні, Вірі та Марії. 1900 року садибу було поділено навпіл. Одну частину – під № 8­б –
придбав інженер шляхів сполучення А. Тильтін, а решту садиби з будинком пізніше купила С. Петерсон.

За радянської влади будинок перейшов до комунальної власності міста. Різні люди тут мешкали й зав­жди берегли пам’ять про те, що в цій самій оселі рік свого життя провів Тарас Шевченко.

Ще в 1870­х роках, як згадує професор А. Степович, вихованці колегії Павла Галагана приходили на екскурсію до будинку на Козиному болоті. 1918­го було укладено реєстр історичних пам’яток Києва, до якого внесли й будинок Івана Житницького, а
1923 року професор Київського художнього інституту Василь Кричевський дав завдання своєму учневі Ф. Титаренку зробити обміри споруди. Згодом знаменитий художник і громадський діяч зробив повний опис споруди та історії перебування в ній Тараса Шевченка з приятелями, наголосивши, що «варто було б улаштувати будинок Шевченка на «Козиному болоті» з хатою­читальнею, музеєм і т. п.».

Ініціативу підхопили Всеукраїнська академія наук та Київська філія Інституту Тараса Шевченка. Відповідно до розпорядження Київського окружкому 1925 року, будинок було звільнено від мешканців і згодом передано до Київської філії Інституту Тараса Шевченка. За проектом та під керівництвом Василя Кричевського провели ремонт і реставрацію будівлі, розробили основи експозиції. «Кожна кімната Шевченкового будинку має призначення показати відповідний період поетового життя. Не відступаючи від розподілу кімнати за призначенням, що його ухвалила комісія, я поклав в основу оформлення сучасні принципи організації хатнього будівництва», – зазначив діяльний Василь Кричевський.

Кошти виділили на той час значні: 18 тисяч карбованців. Після завершення реставраційних робіт було встановлено меморіальну дошку з написом: «В цьому будинкові жив Т. Шевченко 1846 року». Слід зауважити, що вперше меморіальну дошку було розміщено ще до вказаної реставрації будинку, про що свідчить запис у щоденнику Сергія Єфремова від 22 березня 1925 року: «Прибивали мармурову дошку на будинкові, де жив Шевченко (на Козинці чи по­теперішньому – на Хрещатицькому переулку, № 8­а)».

Офіційне відкриття Будинку­музею Тараса Шевченка відбулося 10 листопада 1928 року. Науковою побудовою експозиції опікувався літературознавець, історик­архівіст, дійсний член Інституту Тараса Шевченка Володимир Міяковський, який і став першим директором музею. Пізніше учений написав: «У кабінеті біографії підготовлялася так звана канва життя і творчості поета­маляра, розпочате було складання словника Шевченкових знайомих, і спеціальна увага була приділена топобіографічним студіям, себто збиранню матеріалів про місця перебування Шевченка, обмежуючись на перші роки самим Києвом».

Восени 1941 року директором музею став Андрій Терещенко. Через кілька днів після окупації Києва він разом із дружиною Любиною рятував дерев’яний будинок від пожежі, якою був охоплений Хрещатик. Оселя уціліла, однак, як засвідчили очевидці, «від вибухів частково постраждали стіни, стеля (тріщини, обпадання тиньку і т. ін.) та вікна; деякі вікна зовсім вибиті з рамами, а в деяких повибивані лише шибки». На початку Другої світової війни найцінніші експонати, зокрема меморії Тараса Шевченка, вдалося евакуювати до Новосибірська, та чимало значущих речей залишилися в Києві. Андрій Терещенко зумів у роки окупації не тільки зберегти їх, а й примножити.

1943 року німці, відступаючи, вивезли з музею три скрині та вісім ящиків цінних пам’яток, які опинилися в Познані й були знищені під час бомбардування. Андрій Терещенко та його дружина врятували частину експонатів – вивезли їх спочатку до Львова, потім до Німеччини і, нарешті, 1951 року до США. 2006 року Українська вільна академія наук у США передала найцінніші матеріали, врятовані подружжям Терещенків, до Інституту літератури
ім. Т. Шевченка НАН України.

Відразу після визволення Києва від німецько­фашистських окупантів музей відновив свою роботу. У січні 1944 року прийшли перші відвідувачі. Сучасна експозиція вповні розкриває тему перебування Тараса Шевченка в Києві, насамперед у будинку Івана Житницького.

Кімната, де мешкав поет, – на першому поверсі, з двома вікнами, що зоріють на провулок (нині – Шевченка). Особливу увагу привертає робочий стіл із унікальними експонатами: ручка, вороняче перо, чорнильниця, кавник, баклажка Тараса Шевченка, люлька, презентована Миколою Костомаровим, український пояс – подарунок сестрі Катерині. Стіну прикрашає картина «Козак Мамай» невідомого художника, за легендою, та сама, що хвилювала уяву малого Тараса в Кирилівці. Грубка із синьо­білими кахлями, типові для ХІХ століття меблі дають змогу перенестися уявою в часи життя українського генія.

На мансарді, як і далекого 1846 року, відтворено інтер’єр майстерні Тараса Шевченка та Михайла Сажина. Експонуються особисті речі Шевченка­художника: етюдник, розкладний стільчик, копія його мольберта. У двох невеличких кімнатах на мансарді – ужиткові речі киян середи­ни ХІХ століття, а також диван – копія того, що був у майстерні поета в Петербурзі (відтворений за аквареллю О. Сластіона), й тогочасний годинник. У шафі, створеній за ескізами
В. Кричевського для першої експозиції музею 1928 року, експонуються книжки та періодичні видання з бібліотеки Тараса Шевченка. Представлені також його парусиновий костюм, сорочка часів заслання поета та сорочка, подарована сестрою Яриною, малярське й гравірувальне приладдя, «Кобзарі» з дарчими написами автора.

Мешкаючи в будинку Івана Житницького, поет упорядковував рукописну збірку «Три літа», написав балади «Лілея» та «Русалка», разом із Михайлом Сажиним працював над художнім альбомом з умовною назвою «Види Києва». Як офіційний співробітник Київської археографічної комісії Тарас Шевченко побував у Київській, Чернігівській та Полтавській губерніях, на Поділлі та Волині, брав участь у розкопках могили Переп’ят (Перепет, на території Фастівського району Київської області). 27 листопада 1846 року поет подав прохання про зарахування на посаду вчителя малювання Київського університету св. Володимира, але працювати там Тарасові Шевченку не судилося. Його, як учасника Кирило­Мефодіївського братства, заарештували 5 квітня 1847 року й етапували до каземату Третього відділу в Петербурзі.

Серед раритетів унікальної фондової колекції музею – близько двохсот особистих речей Тараса Шевченка. Неминущу цінність мають також офорти, автографи, фотографії, першодруки творів поета. Представлені акварелі Михайла Сажина, гравюри краєвидів Києва, давні світлини, роботи видатних художників на шевченківську тематику, твори декоративно­прикладного мистецтва.

Кожний, хто завітає до Шевченкової оселі, неодмінно перейметься особливою атмосферою київського помешкання ХІХ століття, збереженого в історичному центрі Києва, побуває в затишній садибі, де височіє найстаріша в місті шовковиця, знайде, за словами відвідувачів, «осередок духовності нашої, джерело живлюче і храм Шевченкової планети».

Надія ОРЛОВА,
завідувач Літературно-меморіального
будинку-музею Тараса Шевченка

Автор:

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Журнал Віче

Віче №15/2016 №15
серпень 2016
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Рахункова палата позитивно оцінила роботу корпоративного блоку Фонду держмайна 17 листопада

Тупнула ніжкою Вікторія Сюмар: Не кажіть про „Віче”, бо буде скандал. Ср, 28 грудня 2016

Усіх застерігає Вікторія Сюмар Ср, 28 грудня 2016

Шлях до нації: словенська модель постсоціалістичного суспільного розвитку Ср, 28 грудня 2016

Привітання Голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергія Власенка та членів Комітету з Днем місцевого самоврядування Вт, 13 грудня 2016

ВИЇЗНИЙ СЕМІНАР-ТРЕНІНГ «ІНТЕРНЕТНІ ЗМІ: специфіка, контент, просування. Чт, 08 грудня 2016

Ігор ШЕМОЧЕК: «Я дістав гранату й розігнув один вусик. Я тримав її на той випадок, якщо зустріну не тих...» Пн, 14 листопада 2016

Пр деякі попередні оцінки діяльності Адміністрації Президента США Д.Трампа Пн, 14 листопада 2016

Луганське обласне телебачення веде репортаж з Сєверодонецька… Наталя Дніпренко та Андрій Куликов під егідою Укртелерадіопресінституту провели лекції та майстер-класи для місцевих журналістів Пт, 04 листопада 2016

М18 – це активна молодь Вт, 01 листопада 2016