Чи є охочі корупційний бур’ян долати?

Майже три тисячі представників має Тернопільська обласна громадська організація Спілка власників землі. До складу її ради
з-поміж інших входять депутати, фермери, підприємці, науковці. Головним завданням для себе ця структура визначила проведення роз’яснювальної та просвітницької роботи серед селян краю з питань реформування аграрної сфери, надання безкоштовної правової допомоги. За сім років її існування ледь не тисяча сільських мешканців області отримали юридичну консультацію, інтереси майже ста осіб були представлені та захищені в судах.

А охочих погріти руки на майні та землі на Тернопіллі, треба сказати, чимало. Останнім часом районні та обласна прокуратура з цього приводу порушили понад 50 кримінальних справ і ще 14 – за фактами незаконного використання бюджетних коштів, які надані на підтримку сільгоспвиробників.

Спілка власників землі зреалізувала чи впроваджує різні проекти на Тернопільщині. Провела й моніторинг дотримання законності в аграрній галузі.

Було опитано чотириста респондентів. Звісно, голова обласної організації спілки Лариса Римар свідома того, що це дослідження не претендує на особливу науковість, але думка стількох сотень людей усе-таки має бути почута й привернути увагу громадськості. Опитувані окреслили три важливі чинники цієї проблематики. З’ясувалося, що найбільше дошкуляє людям корупція в органах влади, злочинність і надмірна бюрократія. З підкупністю, продажністю державного чиновництва готові боротися здебільшого люди старшого покоління, яким за шістдесят і доходи котрих становлять від шестисот до півтори тисячі гривень.

Найчастіше громадяни (насамперед пенсіонери та підприємці) зверталися до місцевих рад із питаннями надання земельної ділянки в оренду, для розв’язання земельного спору, приватизації земельної ділянки, оренди земельних паїв і майна. У владних коридорах їх переважно не почули. Проте до давання хабара заявників в кожному п’ятнадцятому випадку схиляли.

Прояви корупції в земельно-майнових відносинах на селі, на думку Лариси Римар, трапляються зазвичай через правову необізнаність самих мешканців. Адже інформація, яка допомогла б збагнути, як чинити за тих чи інших обставин, для широкого загалу зацікавлених недоступна. До того ж недостатньо виважена, нечітко сформульована нормативно-правова база, що стосується використання й оренди землі. Парадоксально й те, що в нашій державі регулюють ці питання майже 400 нормативно-правових актів, але ладу, як то кажуть, немає. Корінь проблем у Спілці власників землі вбачають у непродуманому впровадженні земельної реформи. Твердять: не дотримано засад інвентаризації землі та майна, яке реформують; поетапності й послідовності; законодавчого забезпечення прав селянина як основного власника землі; чіткого визначення обов’язків того, хто орендує цю власність.

У спілці переконані, що парламентові варто терміново взятися за розробку та ухвалення законів про державний земельний кадастр, ринок землі, земельні торги, аукціони, а також про громадський контроль на селі. Безперечно, народним обранцям слід розробити й національну програму використання та охорони земель, посилити кримінальну відповідальність за пошкодження земельних ресурсів, забезпечити прозору реєстрацію права власності на землю та майно.

На переконання кандидата економічних наук, доцента Тернопільського національного економічного університету Василя Дерія, громадський контроль потрібен на селі більше, ніж у місті.

– Механізм цього контролю, – стверджує він, – учені-економісти та практики ще досі не визначили. Але є чималий досвід організації сільської кооперації, зокрема й контролю кооператорів у Галичині, а також захисту інтересів західноукраїнських селян від свавілля польської влади у 20–30-х роках минулого століття. Прислужитися може й практика органів народного контролю післявоєнної пори в радянській Україні. Тож нині потрібне лише бажання боротися з корупційним бур’яном, що так нахабно вкоріняється в господарське (і не лише!) життя.

Автор: Микола Шот