№12, червень 2015

Засади децентралізації публічної влади

Розглядаючи в державно-правовому аспекті децентралізацію як модель організації та процес функціонування публічної влади на національному, регіональному та локальному рівнях, автор вважає, що в конституційному вимірі через реалізацію принципу народного суверенітету вона вже частково об’єктивована в положеннях чинної Конституції України.
Автор також зазначає, що етимологія децентралізації як явища комплексного має своє вираження в самоврядуванні, котре за своєю суттю не можна звужувати лише до територіальної організації і владних повноважень. Аналізуючи підходи до визначення поняття «самоврядування» в європейській правничій літературі, він доходить висновку, що наявні категоріальні різнотлумачення призводять до деяких суперечностей під час об’єктивації в дійсність цього політико-правового явища.
Аби подолати спротив реформі й щоб процес децентралізації відбувався інтенсивніше та послідовніше, автор вважає обов’язковим не лише його комплексне конституційне й загалом політико-правове забезпечення, а й здійснення відповідного контролю з боку громадянського суспільства. На його переконання, децентралізація має стати дієвим запобіжником і від сепаратизму та всіляких намагань штучної федералізації країни.
Ключові слова: децентралізація, самоврядування, принцип народного суверенітету, політико-правове забезпечення.

Децентралізація – комплексне явище, що є предметом багатьох наукових досліджень: філософських, політологічних, економічних, управлінських, правових тощо. У цій статті акцентовано увагу на конституційному, державно­правовому аспектах децентралізації щодо організації та процесу функціонування публічної влади, системи врядування, які охоплюють взаємодію суб’єктів політико­правових відносин під час здійснення публічної влади на національному, регіональному, субрегіональному та локальному рівнях її організації в особі державних і недержавних інститутів – органів державної влади, місцевого самоврядування, громад і територіальних спільнот, інституцій громадянського суспільства, громадян.

У конституційному вимірі децентралізація публічної влади втілюється в реалізації принципу народного суверенітету: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» (ст. 5 Конституції України); поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6); конституційного правопорядку, відповідно до якого «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (ст. 19); конституційного визначення та розподілу повноважень щодо парламенту, Президента, уряду, інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (ІV, V, VІ, ХІ розділи Конституції України); засад територіального, адміністративно­територіального устрою України (ІХ, Х розділи).

Щодо стану організації публічної влади та її суб’єктів, то децентралізація присутня в елементах правового статусу кожного з них з огляду на раціональну структуризацію та ефективну діяльність. Це знаходить вираження в розподілі повноважень, їх деконцентрації. У процесі функціонування публічної влади децентралізація проявляється у своєрідних формах та вимірах: горизонтальному, вертикальному, а також у складових системи врядування, зокрема в місцевому самоврядуванні.

Залежно від предмета досліджень існують численні уявлення про аксіологію децентралізації публічної, державної, виконавчої влади, державного управління, її визначення, ознаки типології, класифікації. Так, в «Енциклопедії державного управління» децентралізація визначається як спосіб територіальної організації влади, за якого держава передає право на прийняття рішень із визначених питань або у визначеній сфері структурам локального чи регіонального рівня, що не належать до системи виконавчої влади і є порівняно незалежними від неї, є складним, комплексним явищем у правовій, демократичній державі, яке полягає в передачі центральними органами державної влади певного обсягу владних повноважень суб’єктам управління нижчого рівня, що мають необхідні права, обов’язки та ресурси. Кінцевою метою такого перерозподілу владних повноважень є можливість прийняття ефективних управлінських рішень на державному, регіональному та місцевому рівнях [1, с. 167].

Слід зазначити, що децентралізацію не можна звужувати до територіальної організації прийняття рішень, виключати з неї структури виконавчої влади, адже вона притаманна всій системі демократично організованої пуб­лічної влади.

Децентралізація має своє безпосереднє вираження в самоврядуванні. Етимологією терміна «самоврядування», його визначенням свого часу переймався Ю. Панейко. Досліджуючи це поняття в німецькій, англійській, французькій правничій літературі (нім.: selbstverwaltung; англ.: selfgovernment; франц.: decentralization), він зазначав, що найвідповіднішим терміном для самоврядних інституцій є французькій вираз decentralization, який найбільше відповідає внутрішньому змістові самоврядування. Натомість вираз selbstverwaltung і виведений із німецької мови український вираз «самоврядування» чи польський samorzad і російський «самоуправление» можуть спричинити невідповідне їхньому внутрішньому змісту розуміння [3, с. 18–19].

Це стосується й поняття «врядування» (англ.: governance). Як слушно зауважує В. Стрельцов, поява терміна governance викликала певні труднощі як для управлінців, так і для філологів, бо його важко однозначно перекласти, особливо на мови країн Центральної та Східної Європи. Основна проблема полягає в тому, що його часто перекладають як управління (administration, management), зазвичай не приділяючи належної уваги різним концепціям, що закладені в цих термінах» [4]. Принаймні термін «врядування» як багатоаспектне явище, що не збігається з поняттям «управління», знайшов «прописку» в українській політико­правовій, управлінській літературі.

Децентралізацію можна розуміти й досліджувати в теоретичному та прикладному, «інструментальному» вимірах.

У теоретико­пізнавальному розумінні децентралізація є формою реалізації, здійснення врядування й самоврядування на локальному рівні організації публічної влади.

У прикладному, «інструментальному» прояві це процес і водночас механізм передачі адміністративних та фінансових повноважень з центрального на місцевий рівень організації публічної влади. Метою є раціоналізація та підвищення ефективності державного управління, запобігання узурпації публічної влади, залучення громадянського суспільства до вирішення питань територіального розвитку, дієвої реалізації принципу субсидіарності щодо надання публічних послуг.

У прикладному вимірі децентралізація супроводжується адміністративно­територіальною реформою – процесом раціоналізації територіальної організації пуб­лічної влади. Моделі такої раціоналізації можуть бути різними й відповідають особливостям розвитку національних державно­правових систем.

Наприклад, у Франції децентралізація з 1982 року супроводжувалася трансформацією субнаціонального рівня публічної влади на рівні комун, департаментів і регіонів без укрупнення комунального рівня самоврядування, шляхом розвитку й посилення міжмуніципального співробітництва.

З 1990 року у Польщі, на відміну від Франції, процес децентралізації на гмінному, повітовому, воєводському рівнях супроводжується значним укрупненням гмінного самоврядування з метою акумуляції на ньому фінансових ресурсів.

В Україні процес децентралізації розвивається досить непослідовно, «стрибками» в бік централізації і навіть узурпації публічної влади, а також супроводжується елементарною безграмотністю щодо сутності децентралізації з боку владної еліти, необхідності врахування думки експертного середовища. Лише у 2014 році вдалося вивести процес децентралізації на рівень відповідного законодавчого забезпечення для поєднання співробітництва та об’єднання територіальних громад [2]. Проте це не означає його усвідомлення, сприйняття місцевою бюрократією. Навпаки, спротив децентралізації посилюється, бо відчувається загроза «совковій» організації влади, поширюються міфи щодо децентралізації, адміністративної та територіальної реформ.

Для реальної децентралізації публічної влади необхідні комплексне конституційне, законодавче, політико­правове забезпечення, підтримка, а також контроль за її здійсненням з боку громадянського суспільства.

Нагальність проведення децентралізації знаходить відображення в політико­правових документах, законодавчих актах, практичній діяльності органів публічної влади, державних діячів. До цього слід додати: децентралізація є дієвим запобіжником сепаратизму, намагань штучної федералізації країни.

 

Джерела 

1. Енциклопедія державного управління: у 8 т. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України; наук.­ред. колегія: Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін. – К.: НАДУ, 2011. Т. 8: Публічне врядування / наук.­ред. колегія: В. С. Загорський (голова), С. О. Телешун (співголова) та ін.; Львівський регіональний інститут державного управління при Президентові України. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2011.

2. Закон України «Про співробітництво територіальних громад» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2014. – № 34. – Ст. 1167; Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» // Голос України. – 2015. – 4 березня; Закон України «Про засади державної регіональної політики» // Голос України. – 2015. –
4 березня.

3. Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядування. – Львів: Літопис, 2002.

4. Стрельцов В. Ю. Формування та розвиток концепції європейського врядування [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // referatu.net.au / new referats

Автор: Микола ПУХТИНСЬКИЙ

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Сікорський: Краще пустити заморожені кошти РФ на зброю для України, а не її відбудову Сьогодні, 19 березня

ЗМІ: Президент Румунії затвердив майбутнє навчання українських пілотів на F-16 в країні Вчора, 18 березня

Міністри країн ЄС погодили 5 млрд євро для допомоги Україні зброєю на 2024 рік Вчора, 18 березня

Шмигаль назвав п’ять ключових секторів України як майбутнього члена ЄС Вчора, 18 березня

Кабмін затвердив план реформ, за виконання яких Україна отримає 50 млрд від ЄС Вчора, 18 березня

Шмигаль підтвердив бажання України почати переговори з ЄС у першому півріччі Вчора, 18 березня

ЗМІ: Британія радить Україні тримати оборону на сході і зосередитися на ударах по Криму 17 березня

Макрон пояснив, як він прийшов до ідеї щодо іноземних військ в Україні 17 березня

Макрон: Приїду в Україну з конкретними пропозиціями і рішеннями 17 березня

"Радіо Свобода": Угорщина знову скаржиться державам ЄС на "утиски угорців" в Україні 16 березня