Розмаїття кольорів Тетяни Яблонської

Тетяна Нилівна Яблонська (1917–2005), випещена радянським часом, у своїй творчості, здавалося б, мала бути цілком вдячним його виразником, глухим і сліпим апологетом. Усі найвагоміші премії, звання, всі мислимі почесті та нагороди сипалися на неї так само планомірно й невмолимо, як невідворотно й помпезно відзначалися різноманітні річниці, відкриття й закриття партійних з'їздів. Цікаво, що за весь довгий творчий шлях (Київський художній інститут закінчила 22 червня 1941 року) вона не намалювала жодної рисочки, яку можна було б ототожнити з кимсь із вождів революції, ніколи не зверталася до офіціозних тем, обов'язкових для обласканих митців.

Ішла виключно своїм шляхом, спираючись у художницьких пошуках на високу школу, закладену великим учителем Федором Кричевським. І завжди була несподівана, парадоксальна. Кожна нова зустріч з її творами для багатьох справді ставала відкриттям. Їхня новизна, непізнаваність робилися предметом гучних обговорень, поміркованої критики, але ніколи не засуджувалися. Хоча переважно й не відповідали лінії партії. Але чому влада ставилася до неї так поблажливо? А тому, що в ній були талант на рівні геніальності, дивовижна чесність і прямота, професійна гордість. Неординарна особистість, Тетяна Нилівна нікого не боялася, бо морально була недосяжна, її харизма митця, людини беззаперечна. Не вона з кимсь гуртувалася, а до неї притягувало, немов магнітом.

…Вродлива сільська жінка, що аж пашить здоров'ям, внутрішньою силою, ніби вросла в землю. Тут усе їй належить, вона – господиня, початок усіх початків. Бо вона, як саме життя, де все – правда ("Хліб", 1949).

Ще одне епічне полотно "Льон" (1977) ніби тяжіє до сільської теми. Але, як і в інших роботах, Яблонська піднімається над темою. Скошені гони льону, мов безкінечні шляхи-дороги, що тануть на виднокраї, як уособлення глибини людської душі, невгамовного прагнення творця до пошуку. У центрі композиції – теж фігура жінки. І в ній стільки ж святості, скільки в іконі. Бо там, де жінка тче золоте прядиво своїх прагнень і надій, там центр Всесвіту…

Автор: Катерина КОРОЛЬ