Тепло душі Людмили Лаврової

У ці дні теплого літа кожна душа радіє сонцю, зелені, квітам, добрим словам. А той, хто передає це відчуття, ділиться ним з усіма навколо, наповнюється творчою наснагою.

Людмила ЛАВРОВА.

Художник, член Національної спілки художників України.

Народилася 10 квітня 1956 року в м. Оренбург (Росія) в сім’ї військового Лаврова Павла Петровича та лікаря Волох Валентини Олександрівни.

У 1978 році закінчила Київський державний університет будівництва та архітектури.

Працювала в Управлінні консульського корпусу у В’єтнамі, Центральному будинку художника НСХУ, викладала в студії «На Лівому березі» та арт-студії «На Подолі» малюнок і живопис.

Учасниця щорічних всеукраїнських та міжнародних виставок НСХУ та Мінкультури, а також виставок у різних галереях Києва («Мистецтво», «Фортуна», Будинок актора тощо).

Такою комунікацією є виставка талановитої художниці Людмили Лаврової у салоні «Багет» по вулиці Золотоворітській, 2а в Києві.

Для художників тут є можливість показати своє надбання, побачити себе, почути відгуки друзів, шанувальників мистецтва. Людмила Лаврова недавно вступила до Національної спілки художників України.

Цього року прийняли молодих мистців. Спілка тримається багато років. І має триматися, бо художник, хоч і творить індивідуально, інтимно, та колектив дає рух, порівняння, спілкування, дає можливість жити і виживати в ці скрутні часи. Здавалося б, людство світу котиться в якусь безодню, матеріальні, політичні проблеми, війни гублять людську душу, а вона ж, та душа чиста, жива, вона, як дитя безневинне, мусить жити.

Отож є люди, є якісь самобутні талановиті від народження, котрі не можуть не співати (писати, грати, вишивати, малювати, творити красу, яку дає природа).

Художниця Людмила Лаврова закохана в це творіння, яке відчуває, бачить, любить і малює. Її твори мистецько продумані, професійно виконані. Та й не могли би бути інакшими, бо поруч – чоловік Віктор Левченко, відомий художник, педагог, знавець класики мистецтва. Вони щасливі тим, що живуть одним ніби змаганням, хто з них напише краще.

Полотно, фарби, етюдник – і на пленер! Це вже невід’ємне, це радість. А полотна чарують глядача. Квіти, пейзажі літа, осені, зими, весни – усе на полотні.

Кожна квіточка, пелюсточка – то для Людмили рідне, вони ніби розмовляють одна до одної. Та, власне, так і творить ходожник: пошепки, таємно, загадково передає своє сприйняття живого.

Фарби переливаються в теплі, холодні, голосні, грає музика. Природа малює, вона вічна, дорогб, бо дана Всевишнім. Людино, ти мусиш берегти, оберігати себе і Дар Божий природи, то і є життя.

Цього прагне пані Людмила і ті, хто допомагає їй. Виставка в салоні принесе радість тим, хто завітає побачити, а може, й придбає геніальні твори художниці Людмили Лаврової.　

Віра БАРИНОВА­КУЛЕБА.