Червоний Кабан приносить щастя навіть на тринадцятий поверх

17 лютого 2007 року настає рік Червоного Кабана. Особисто я ставлюся до цього спокійно, бо намагаюся жити за традиціями, коріння яких сягає в рідну давнину. Про неї пишу оповідання та повісті, фіксую на гравюрах виплекану власною уявою минувшину. Протягом останнього часу також побачили світ три історичні романи, зокрема «Таємниця одного діаманта», «Закляття відьмака» та «Золоті копита». Найцікавіше те, що шанувальниці мого скромного доробку найбільше зацікавилися не самими творами, а саме таємницею діаманта й закляттям. Що зміг, те й пояснив докладніше допитливим читачкам. А ще сказав, що мешкаю на тринадцятому поверсі й почуваюся щасливим. Тоді вони почали випитувати в мене про те, чого чекати від року Кабана.

 Достеменно знаю таке. Ця тварина своєрідна, не так норовлива, як загадкова. Принесе вона передусім добробут. Декому навіть видаватиметься, нібито їм вручили ріг достатку. На цілий рік. Та життя триватиме й далі, а тому цінуйте й інше, подароване Кабаном (Свинею): душевний спокій, успіхи на роботі та в родині. До представників творчих професій (сподіваюся, і до мене) прилине справжнє натхнення. Саме воно й відкриє таємницю діамантів, позолотить руку, відверне від усіх закляття відьмаків.

Був час, коли на українських землях свиню вельми шанували. Ще з прадавнини. Свиня, після собаки та кози, – третя тварина, котру приручила людина. Ще в трипільських розкопах археологи знаходять і свинячі кістки, і обпалені жолуді. Жолуді, як відомо,– найулюбленіша пожива свиней. Трипільці сушили дубові жолуді в закритих печах, подрібнювали на зернотерках і додавали до тіста. Жолудевий був найдавнішим видом хліба в Європі. Думається, споживали його з салом.

На початку ХХ століття трохи вище від Києва, біля гирла Десни, розчищали дніпровське річище. Тоді й витягли велетенський стовбур мореного дуба. Він зберігся неушкодженим із праслов'янських часів. У стовбур було забито чотири свинячі скилиці (щелепи). Протягом тривалого часу вони глибоко вросли в деревину. І це не випадково: дуб був деревом Перуна, а кабана (вепра) приносили в жертву верховному богові слов'ян. Залишки цього культу дійшли до нас через тисячі років – голову кабана окремо готують як ритуальну страву на Щедрий вечір, на 14 (за новим стилем) січня – Василів день, на весілля.

Коли настала християнська епоха, сакральність цього виду тварин підупала. Але любов до свинини не зникла. Можливо, навіть зросла. Адже великі свята, які не було регламентовано пісними стравами, розпочиналася зі свинини. Згадаймо нашого веселого й героїчного полтавчанина Івана Котляревського. Він свідчить в «Енеїді», що ритуал починається так само, як і тисячу років тому:

…Свинячу голову до хріну
І локшину на переміну.

Зичу цього всього як історичний романіст. А як мешканець тринадцятого поверху бажаю добрим людям віри в те, що Червоний Кабан цілий рік дбатиме про їхнє щастя й добро.

Автор: Юрій ЛОГВИН