На першому плані

17 лютого Раїсі НЕДАШКІВСЬКІЙ виповнюється 70 років

Темпоритму, в якому рухається життям ця жінка, позаздрить навіть юнка.

Раїса Недашківська, яскрава зірка українського кіно- і театрального небосхилів, підкорюється щоденному щільному розкладу. Її часто бачать на фестивалях, вернісажах, мітингах, у журі конкурсів та на прем’єрних показах. Своєю задіяністю, всюдисущістю Раїса Степанівна невтомно доводить світові, що помножений на красу талант не підвладний рокам. Проявляючись у різних іпостасях, він є завжди затребуваним.       

Відповідно до свого творчого становлення Раїса Недашківська – «шістдесятниця». Тобто корінням вона – з епохи, коли духовні глибини особистості вважалися пріоритетнішим за будь-що. Митці часів «відлиги» дістали новий імпульс для творення. Хоча бюрократи й намагалися перекривати їм кисень. Так, власне, сталося з фільмом «Комісар» Олександра Аскольдова (1967), що пролежав на полиці два десятиліття. Раїса Степанівна зіграла в картині рельєфну роль Марії, за яку отримала кінопремію «Ніка» аж за 22 роки після народження стрічки.

Актрисі часто доводиться розповідати саме про ту свою роботу, хоча перелік її кінематографічних і теат­ральних ролей вельми потужний.

2004 року в лондонській радіо­студії Сєви Новгородцева вона повідала, як «Комісар» нарешті дістався глядача. «1987-го (у Москві. – Ред.) проходив міжнародний кінофестиваль, на який приїхали Роберт де Ніро, Габріель Гарсіа Маркес, Ванесса Редгрейв. На прес-конференції Аскольдова запитали, чи всі фільми випущені. Він відповів, що ні, залишився ще «Комісар»… Маркес на прийомі в Горбачова попросив, аби картину показали». 

Акторська професія аж ніяк не гарантує безхмарного існування в тихій гавані. Для щедро обдарованих своїх служників цей фах передбачає сутички з вітряками-заздрісниками, загрозу нереалізованості, падання в прірву безнадії. В один зі складних періодів життя Раїсу Степанівну буквально врятували вірші Лорки.

«Деякі актори після шекспірівських п’єс потрапляють у лікарню з нервовими зривами, — розповідала вона у згаданому інтерв’ю Новгородцеву, розміщеному на сайті ведучого. – Мені Бог не дозволив грати ані в «Польоті над гніздом зозулі», ані у «Вірджинії Вульф», ані у «Вбивстві Марата». Хоча були вражаючі репетиції. Коли ми почали грати, мене ледь не вбили. Мені це коштувало семи місяців життя». І ще: «Небезпечна ця професія тим, що входять
у роль, а вийти з неї не можуть».

Та поза всім тим акторство збагачує світ світлом великого служіння. Саме це прирікає лицедіїв на довічну відданість своєму поприщу. Можливо, Раїса Степанівна подекуди й ностальгує за минулим. Та, мабуть, добре, що вона не народилася на кілька десятиліть пізніше й що найпродуктивніші її роки не припали на добу нинішнього серіального молоху, тиражування субреток, нівелювання акторської індивідуальності.

Хоча хтозна, як могло бути. Адже ця пані, природжений філософ, завжди вміла злетіти над марнотою. Вона й нині в усьому – актриса та жінка першого плану. 

«Віче» вітає Раїсу Недашківську
з ювілеєм! Хай таланить, здоровиться і твориться!

Автор: Ольга КРАСОВСЬКА