Від «наскального» до «настінного» живопису - один... проесіоналізм

Уся історія існування людства тісно переплетена з розвитком мистецтва, зокрема живопису. Сягаючи корінням сивої давнини, він прикрашав перше житло наших пращурів – печери – ще в добу палеоліту. Звідси простежується зв’язок двох концептів, характерних для людини будь-якого століття чи національності, – мистецтва й дому.

Сучасний житловий інтер’єр не обмежується лише компактними витворами мистецтва – скульптурою, картинами, гобеленами тощо. Живопис на стінах і стелях приватних будинків і квартир став уже звичним, адже він є проявом внутрішньої духовної культури й смаку господаря, відбиттям почуття гармонії та мрії. Втім, поява стаціонарних мальовничих робіт в інтер'єрі неможлива без заздалегідь продуманого загального стилю приміщення. Тому оформлення стін до снаги лише професіоналам, адже це потребує не тільки ґрунтовного знання історії живопису, вміння користуватися головним виразником ідеї – кольором, а й дотримання чотирьох визначальних критеріїв: простору, масштабу, фактури, колориту. Робота ускладнюється, коли планується ще й розпис стелі.

Потрапивши до однієї з таких «осель» мистецтва, забуваєш, що це лише міська квартира, бо опиняєшся, наприклад, в античному затишному дворику чи спостерігаєш за заходом сонця, сидячи біля Колізею. Неймовірні емоції охопили мене, коли я опинилася у столичному будинку в найдивовижнішому місті у світі, розташованому на 122 островах – Венеції. Палаци, канали, мости, гондоли – вся атмосфера романтичного міста-музею в одній цій кімнаті. Надзвичайне мистецьке враження та почуття присутності – ось що відчуваєш у перші хвилини споглядання шедевру. Зайшовши до вітальні іншої столичної оселі, опиняєшся в літньому саду, відчуваєш ледь чутний аромат ніжних жовтих троянд та ірисів блідо-бузкового кольору, а погляд затримується на блакиті озера, що манить своєю широчінню. Білі колони, обплетені білосніжним цвітінням, що стоять на околиці чарівного саду, та чудернацька лавочка з кованою спинкою так і «запрошують» тебе помилуватися буйною розкішшю природи…

Усе це роботи київської художниці Юлії Седюк, яка своїми розписами прикрасила стіни й стелі не одного столичного помешкання, створивши незвичайні простори у звичайному просторі. Її творчість – це пошуки мрії та гармонії у навколишньому й власному внутрішньому світах. Працюючи в різних техніках – батік, вітраж, графіка, скульптура, живопис, Юлія відчуває радість. Закоханість у кожну квітку на її полотнах (квіти – найулюбленіший предмет зображення художниці) є непідробно щирою. За словами мисткині Юлії Седюк, якщо людина, дивлячись на її роботу, відчуває хоча б частинку тієї любові, світла та тепла, якими наповнюється душа художниці під час творчого акту, то вона стає її співавтором і розділяє з нею радість творчості.

Юлія віддає перевагу монументальному живопису, бо тільки в ньому можна поєднати знання із різних сфер мистецтва, розкрити всі грані людського сприйняття й відображення дійсності.

— У чотири кутки на площині потрібно вписати геть інший простір – наголошує художниця, – тому це завдання надзвичайно складне, але цим воно й приваблює мене.

Безперечно, настінний розпис – це таїнство, яке відкривається аж ніяк не кожній творчій особистості. Для створення такого шедевру замало тільки ґрунтовної теоретичної бази чи досвіду. Потрібно мати дещо більше, а саме призму в самому собі, крізь яку пройде весь шлях народження іншого світу – світу ідей на площині.

– Коли я потрапляю в порожній простір кімнати, мене охоплює майже містичний страх… Я відчуває себе Творцем. До початку роботи дійсність, що має бути зображена на площині, вже живе в моїй уяві, тому я мушу її тільки зобразити. Колеги називають цей стиль роботи моцартівським. Це – акт творення від початку до кінця, – ділиться своїми думками Юлія Седюк.

Автор: Гретта МАРАХОВСЬКА