№1, січень 2006

Путильське протистояння

Селище міського типу Путила – один із найвіддаленіших райцентрів Буковини. Щоб дістатися сюди з Чернівців, треба подолати майже 120 кілометрів нелегкої гірської дороги, значна частина якої проходить через сусідню Івано-Франківську область. 65 тисяч гектарів, тобто більш як третину території району, займають хвойні та листяні ліси, густо помережані швидкоплинними річками: Чорний Черемош, Білий Черемош, Путилка, Сирет, Сучава.

Через складні природно-кліматичні умови та надто бідні ґрунти місцеве населення, а це понад 26 тисяч осіб, має певні проблеми з працевлаштуванням. Особливо потерпають від цього мешканці райцентру. Унаслідок реорганізації колись досить потужного вовнопереробного підприємства значна частина путильчан втратила роботу. Нині чи не єдине джерело заробітку для багатьох із них – центральний селищний ринок, що стихійно виник тут близько 15 років тому. Чому стихійно? Бо тривалий час місцева влада ніби й не помічала чи робила вигляд, що їй байдуже до того, як працелюбні гуцули власноруч і за власні кошти облаштовували торгові ряди, зводили на ринку невеликі павільйончики та кіоски. Не вельми хитрим товаром торговці задовольняли попит місцевого люду, а від сплати податків капала копійка й у селищний бюджет. І все ж хмари над ринком поволі згущалися. Наприкінці лютого минулого року вдарив і перший грім: сесія селищної ради ухвалила рішення про переведення путильського ринку в комунальну власність на правах торговельного підприємства. Депутати одностайно проголосували за призначення його директором Павла Боднарашика. Нова мітла стала одразу ж по-новому мести, що припало до душі далеко не всім. За словами Василя Багуляка, голови громадської організації "Карпати", створеної для захисту прав та інтересів підприємців ринку, пан Боднарашик розробив угоду про сплату ринкового збору за місяць наперед. Крім того, без жодного обговорення з підприємцями виніс одностороннє рішення про зміщення торгових рядів поблизу входу на ринок, начебто з міркувань пожежної безпеки.

А тим часом на території ринку за згодою директора побудували новий торговий павільйон. Для цього довелося пересунути ще один ряд (підприємці якого також протестують), знову ж таки з міркувань пожежної безпеки. Тут постає логічне запитання: як у власників нового павільйону (хто ним володіє, встановити не вдалося) з'явилися відповідні дозволи, зокрема від тих-таки пожежників? Підприємці впевнені, що директор ринку забезпечує найкращі умови торгівлі "своїм".

Збагнувши, що поліпшити умови роботи та убезпечити себе від неприємних несподіванок можна лише шляхом приватизації своєї власності, більшість підприємців ринку об'єдналися в ТОВ "Троянди Путильщини". Сформували вони й статутний фонд – близько 15 тисяч гривень. Попри численні бюрократичні перепони їм усе-таки вдалося зареєструвати ТОВ. Та щоб громадське об'єднання могло розпочати роботу, конче необхідне хоча б мінімальне сприяння влади. Селищний голова Іван Повідаш чомусь категорично проти, щоб ринком володіли ті, хто його створював і тривалий час тут працює. Коли Іван Петрович після довгих умовлянь та переконливих прохань все-таки погодився поспілкуватися з нашим кореспондентом, то висловив рішучу незгоду з варіантом приватизації ринку підприємцями. Мовляв, для територіальної громади вигідніше, якщо ринок продадуть з аукціону або ж коли все залишиться без змін. Але хто, як не підприємці ринку, є типовими представниками територіальної громади і чи не їм видніше, що для них краще?

Голова районної ради Іван Скидан не був такий категоричний, як голова селищної ради. Він певен, що, перш ніж приймати остаточне рішення, слід усе ретельно проаналізувати, вивчити всі "за" і "проти" й тільки тоді визначити, який із варіантів вигідніший путильчанам. Виконавча гілка районної влади, за словами заступника голови путильської РДА Андрія Дутчака, теж докладає чимало зусиль, аби розв'язати конфлікт. Посадовці не раз закликали конфліктуючі сторони сісти за стіл переговорів, але, на жаль, віз і нині там.

На думку голови регіонального Фонду підтримки підприємництва (він же й керівник обласної організації роботодавців) Миколи Бузинського, до якого ми звернулися по фаховий коментар, таку ситуацію спричинила недосконалість нашого вітчизняного законодавства. Бо якщо формально органи місцевого самоврядування мають право та всі повноваження вирішувати подібні питання, то їх рішення явно не на користь місцевим підприємцям і територіальній громаді.

Зрештою, усі важелі для швидкого, успішного й взаємовигідного розв'язання конфлікту – у руках селищного голови Івана Повідаша. Чи прислухається він до голосу тих, хто його обирав? Якщо ні, то крапку в цій історії поставить, очевидно, суд.

Навіщо потрібне розмежування земель
державної та комунальної власності?


За час проведення земельної реформи в Україні прийнято низку законів і нормативно-правових актів, які регулюють земельні відносини. Одним із найважливіших тут став Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (№1457-ІV від 05.02.2004 р.).

Нині уряд спрямовує зусилля на запровадження в державі ще однієї форми власності на землю – комунальної. Розмежування земель державної власності – це здійснення організаційних і правових заходів щодо визначення земель державної і комунальної власності й передачі земельних ділянок із державної у комунальну. Для цього й пожвавлюється розмежування прав на землі державної і комунальної власності, наслідком чого будуть передані в комунальну власність територіальних громад конкретні площі земельних ділянок.

Скажімо, в державній власності Тернопільщини нині перебуває понад 560 тис. га земель, які є об'єктом розмежування, із них у населених пунктах – понад 175 тис. га, що становлять 32 відсотки загальної кількості. По кожному району тут розроблено план заходів для виконання закону, а саме:

– проведено установчі наради з визначення обсягів, складу, порядку та термінів виконання робіт щодо розмежування земель державної і комунальної власності;

– у кожній сільській раді створено комісії з питань формування земельних ділянок права державної та комунальної власності;

– складено титульний список землекористувачів, які використовують земельні ділянки державної власності на правах постійного користування та оренди;

– сформовано склад і затверджено відповідними органами виконавчої влади та місцевого самоврядування переліки земельних ділянок державної і комунальної власності, зокрема в межах населених пунктів.

Тому твердження про те, що розмежування можна провести на вже наявному планово-картографічному матеріалі, некоректні. У процесі розмежування необхідно сформувати земельну ділянку державної чи комунальної власності, ухвалити рішення про передачу її в комунальну власність, винести її межі в натуру та зареєструвати.

Не помирилися на межі

І таке буває. Як же залагодити справу? Вихід, з'ясовується, є. Земельним кодексом (ст. 158) визначено органи, що вирішують земельні спори, виходячи з їх компетенції. Зокрема, органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель і земельних сервітутів.

Наприклад, за характером земельних питань, що їх порушували громадяни області у зверненнях, на чільному місці, як і в попередні роки, питання щодо меж земельних ділянок і додержання громадянами правил добросусідства в суміжному землекористуванні. Принагідно слід наголосити, що під час звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємства або об'єднання громадян заявникам дуже важливо насамперед з'ясувати, чи має означений орган повноваження для вирішення цього питання.

Законодавство України відносить до компетенції органів місцевого самоврядування вирішення земельних спорів у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності й користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства. Такі спори не випадково віднесені до юрисдикції органів місцевого самоврядування, бо саме вони надають згоду на розробку проектів відведення земельних ділянок і ухвалюють рішення про їх надання. Відповідно вони є первинною ланкою у процесі оформлення прав на земельну ділянку.

Отже, спори щодо меж не є спорами щодо прав на ділянку як таку. Спори з приводу володіння, користування й розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей вирішуються виключно судом.

Непоодинокі випадки звернення громадян до облдержадміністрацій із проханням скасувати незаконне, на їхню думку, судове рішення й відновити справедливість. Але місцеві державні адміністрації таких повноважень не мають. Переглянути рішення місцевого суду може лише суд апеляційний або касаційної інстанції.

Звертаючись не за адресою, людина марнує час, а іноді й втрачає право на оскарження рішення суду, бо спливають процесуальні строки апеляційного чи касаційного оскарження.

Тут вбачається корисним поширити правила і принципи добросусідства. Українське законодавство приділяє велику увагу правилам добросусідства з метою запобігання численним конфліктам між землевласниками або землекористувачами і винесення цих конфліктів на розгляд судів. Це пов'язано з тим, що характер відносин, які регулюють правила добросусідства, дає змогу вирішувати конфліктні ситуації лише виявом доброї волі та взаємоповаги сторін.

Тому завданням місцевої ради під час розгляду межового спору є встановлення фактичних обставин спору та застосування відповідних правил, передбачених Земельним кодексом України.

Звичайно, спори щодо меж земельних ділянок залежать також від людського чинника. Боронити межі є проявом біологічної іпостасі нашого єства. Тому конфлікти щодо меж виникають часто, тривають довго і залишають по собі слід не лише у вигляді межових знаків та огорож, а й зіпсованих стосунків чи навіть здоров'я. Буває, утім, що ділянки сусідів не мають чітко визначених меж, але люди ніколи не сперечалися, стосунки їх дружні. Якщо ж між сусідами існують якісь принципові розбіжності, як-от політичні переконання, стиль життя тощо, то будь-яке зазіхання на межі або нехтування ними закінчується земельним спором, а здебільшого – судом.

Не слід нарікати, мовляв, наші люди ніколи одне одному не поступляться. З такими настроями громадянського суспільства та правової держави не побудуєш.

Але якщо вже непорозуміння виникло, свої права треба обстоювати насамперед у місцевій раді (бажано письмово, а не усно), без зайвого на цьому етапі звернення до голови районної ради чи обласної державної адміністрації, Прем'єр-міністра, а то й Президента України. Шануймо одне одного.


Підготовлено редакцією інформаційно-
методичного вісника "Рада"
Тернопільської обласної ради.

Автор: Роман КЛИМ

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Сьогодні, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Сьогодні, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Сьогодні, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня