№7, квітень 2016

Філософія замку

Замок у Войновіце розташований у Нижній Силезії під Вроцлавом. Побудований наприкінці XIV століття в змішаному стилі готики й ренесансу, він мав виконувати насамперед оборонні функції. Однак із часом естетична складова взяла гору, і його зовнішній вигляд перестав бути грізним. Його нові елементи вже відображали лише достаток і владу власника. Символічно, що саме в цьому місці, яке колись було надійним укриттям від ворожих сил, а нині є милою туристичною пам'яткою, українські експерти затято сперечалися про ціну миру для нашої країни зі своїми європейськими колегами. Переконували їх у тому, що Мінські домовленості не працюють. Що Україні від Заходу потрібна і моральна, і військова підтримка для відновлення балансу сил.

Тож протягом 10–11 березня середньовічні стіни стали свідками палких дискусій на тему «Україна. Безпека та економічні реформи» в рамках польсько­українсько­німецької конференції експертів.

Бачення того, як відбуваються в Україні сучасні політичні процеси, а також реформа децентралізації, європейські експерти почули й від редакції журналу «Віче», левова частка публікацій якого останніми роками присвячена саме безпеці й трансформації України.

Як вести діалог із ворогом, котрий хоче нас знищити?

Зустріч у Войновіце від самого початку засвідчила серйозні відмінності в поглядах і підходах. Більшість гостей із Німеччини, як, утім, і деякі поляки, продемонстрували нерозуміння того, що насправді відбувається в Україні.

У рамках досить камерної конференції дуже швидко стало зрозуміло, що наші співрозмовники сприймають війну на Сході України як внутрішній конфлікт і намагаються знайти способи примирення України з… Донбасом. Нагадування їм про Крим трохи протверезило цей (відомо ким сформований) погляд. Позиція представників Німеччини полягає в тому, що розв’язати конфлікт можна лише виключно шляхом мирних переговорів у рамках Мінських угод.

«Діалог важливіший за війну!» – безапеляційно заявила колишня Голова Бундестагу, відомий німецький політик Рита Зюсмут. Її виступ на конференції і подальші репліки в ході дискусії лише підтвердили: Німеччина продовжує вести політику в ліберальному дусі й вірить, що діалог із Кремлем дасть позитивний результат.

До Рити Зюсмут звернувся директор Інституту зовнішньої політики Григорій Перепелиця: «Цікаво, чи готова була Польща свого часу вести діалог із Гітлером? Як вести діалог із ворогом, котрий хоче нас знищити?! Адже ви пропонуєте Росії діалог, а у відповідь чуєте ультиматум». На думку Григорія Перепелиці, необхідно розуміти, де діалог є продуктивним, а де контрпродуктивним.

Польський експерт, дипломат Анджей Ярошинський, виступаючи більшою мірою як адвокат України, зауважив, що в Польщі страх перед Росією набагато більший, ніж у Західної Європи, яка, з одного боку, застосовує санкції, а з другого – продовжує загравати з Путіним. Він також підкреслив, що з усіх країн Євросоюзу саме Польща найбільше підтримувала й продовжує підтримувати Україну, а західні суспільства, як і раніше, не відчувають своєї відповідальності за країну, громадяни котрої гинули за її європейський вибір.

Рита Зюсмут не погодилася зі своїми співрозмовниками в тому, що, мовляв, Німеччина проводить ідеалістичну політику та недооцінює загрозу Путіна. «Ангела Меркель розмірковує, маючи чіткій аналіз того, що можливо, а що неприпустимо. Ви закликаєте застосувати зброю, щоб припинити війну. Я з цим не згодна! Україна зобов'язана вести діалог. Третя світова вій­на – це не вихід!» – заявила німецький політик. На що директор Європейської академії в Кшижовій Казімєж Войціцький парирував: «Німці бачать ситуацію, виходячи зі свого негативного досвіду, пов'язаного з Гітлером і Другою світовою війною, а поляки й українці намагаються сказати вам, що без армії не було б перемоги над Гітлером. Це дві різні риторики».

Однак і з цим Рита Зюсмут не погодилася, заявивши, що не існує окремих німецької і польської риторики. «Я казала про те, як я сприймаю дійсність. Ми говоримо про мир, а сіємо насильство. Ми говоримо, як створювати війну. Моя мета – досягти миру. Зброя в цьому не допоможе!» – переконана німецький політик. І Григорій Перепелиця спробував укотре пояснити німцям про різницю між гібридним миром, якого, за словами німців, начебто вдалося досягти завдяки Мінським угодам, і миром справжнім.

«Найкоротший шлях до миру – це капітуляція. Буде вам мир. І не буде такої держави, як Україна. Чи задовольняє вас мир такою ціною?» – поставив український експерт німецьким колегам риторичне запитання. І нагадав їм, що план Путіна не полягає в тому, щоб слідом за Кримом захопити Донбас. Його мета – знищення демократії та європейських цінностей на континенті. Тому спроби загравати з ним є політикою страуса. Адже Путіну не потрібна об'єднана Європа. Він хоче відновити сфери впливу колишнього СРСР. «Жодні Мінські домовленості не приведуть до миру, доки ми програємо в балансі сили. Україна, як і ви нині, два роки тому вірила, що військовий шлях розв’язання конфлікту є хибним, вірила в ООН, вірила в Будапештський меморандум. Однак ми переконалися, що ці інструменти не працюють в умовах застосування реальної військової сили. Нині Мінські домовленості Україна виконує завдяки крові, яку проливають на Сході її громадяни. Іти на фронт і не застосовувати зброї... Ось такий мир! Я закликаю до балансу сил. Тоді діалог буде продуктивний», – пояснив свою позицію директор Інституту зовнішньої політики.

У відповідь інші німецькі експерти почали казати про важливість економічної складової нинішньої ситуації в Україні. Мовляв, усе залежить від того, чи зможе наша країна провести реформи, оскільки частково українська криза є наслідком відсутності внутрішньої політичної та економічної стабільності. Польські колеги з ними погодилися, проте зазначили, що, судячи з усього, справжньою метою Заходу є не мир в Україні, а лише зупинити Путіна на Донбасі. Зокрема, директор Студій Східної Європи Варшавського університету Ян Маліцький за­уважив, що «в ЄС повинні розуміти: елегантна дипломатія не справляє враження на Україну, в якій кожен день гинуть люди». Після цих слів хтось із залу промовив: «Та Європа просто ховається від Путіна за спиною України!».

Але й цей вигук не збив німців. «У контексті України ми повинні обійтися без зброї», – підтримав колишнього спікера Бундестагу депутат місцевого парламенту ради Саксонії Герт Вайскірхен. На його думку, військовий тиск на Росію з боку НАТО та ЄС – це мислення минулого століття. «Ми не можемо погодитися з тим, що зробив Путін, але й не можемо силою відібрати в нього Крим», – зізнався політик. Мовляв, у Путіна немає якоїсь чіткої концепції загарбницьких дій, тому колеги пана Вайскірхена по місцевому парламенту пропонують скасувати санкції проти Росії. Сам Герт Вайскірхен проти цього, адже поки що вважає такий крок передчасним, але не відкидає можливості скасування санкцій найближчим часом.

Україна тут, у Войновіце, так само, як і на світовій арені, намагається переконати наших європейських партнерів змінити свою ідеалістичну позицію на реалістичну, зазначив німцю у відповідь Григорій Перепелиця. «Є філософія сили. І від неї не можна відмахнутися. Коли ви стикаєтеся з бандитом і він застосовує до вас силу, то ви просто втрачаєте життя», – дохідливо пояснив він, додавши: якщо Європа хоче зберегти свої цінності, вона повинна захищатися й застосовувати для цього не лише м'яку силу. Якщо агресор не відчуває відсічі, то наступає далі.

Те, що в останнє десятиліття робить Росія, є зміною концепції теорії воєн. У цьому переконаний ректор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, політолог Ігор Цепенда. Він звернув увагу присутніх на той факт, що на пострадянському просторі Кремль офіційно не воює, а виключно «захищає російськомовне населення», яке за допомогою «референдумів» і криків про допомогу нібито звертається до Росії. Що стосується країн третього світу, то там Росія теж нібито лише підтримує політиків тієї країни, яка до неї звертається по допомогу. Утім, ця «допомога», скажімо, на Близькому Сході, створює проблему міграційних процесів у країнах Західної Європи. «І це тільки початок серйозних нових типів воєн, які Росія й далі вестиме. Ні, вона не захоплюватиме Баварію або Саксонію. Москва у той чи інший спосіб створює внутрішні політичні та економічні проб­леми у країнах Західної Європи, які згодом виллються в дуже серйозні політичні кризи. І сьогодні ми з вами вже є свідками початку цього процесу», – попередив ректор.

Другий день конференції видався не менш «палким». Зокрема, дискутувалося питання про перспективу перетворити війну на Донбасі на заморожений конфлікт. Але українцям удалося переконати співрозмовників у тому, що заморожені конфлікти на пострадянському просторі не мають нічого спільного з метою Путіна у війні в Україні. Він демонструє силу задля перегляду результатів закінчення холодної війни.

Головна складова перемоги

Водночас важко не погодитися з думкою німецьких експертів, що реформи в Україні є головною складовою її перемоги. Тому у відповідь на запитання про те, чим Захід може допомогти Україні, журналіст «Віча» у своєму виступі закликала колег із Польщі та Німеччини продов­жувати спонукати українських реформаторів до ефективних перетворень, трансформацій в Україні. Ситуацію в нашій державі порівнюють зі становищем Німеччини після Другої світової війни. У такому разі разом із європейськими партнерами необхідно створити свій, так званий, план Маршалла. Це має бути контрольований Євросоюзом план реформ. Інакше дії української влади можуть спричинити зворотну реакцію суспільства, котре щиро хоче змін, проте з жахом спостерігає за тим, що насправді творять українські політики, які «посіли на схеми» старої влади й лише вигадують нові способи того, як залізти в кишеню до пересічного українця.

Жахливому стану української економіки під час конференції присвятили свої доповіді польські експерти. Але їм зауважили, що вражаючі цифри економічного падіння всім відомі. Цікаво почути від них, як покращити ситуацію… Адже справедливу оцінку діяльності уряду дав парламент, визнавши її незадовільною.

Учасників конференції цікавив перебіг реформи децентралізації в Україні. Про перші кроки України на цьому шляху автор цих рядків мала честь розповісти учасникам конференції.

Отже, завдяки проведеній у країні бюджетній децентралізації тільки протягом першого півріччя 2015 року доходи місцевих бюджетів збільшилися на 37 відсот­ків. І починаючи з минулого року вже не центральний апарат, а місцева влада збирає плату за надання адмінпослуг, держмито, 10 відсотків податку на прибуток підприємств.

До місцевих бюджетів надходять також збори з роздрібних продажів підакцизних товарів (пива, алкоголю, тютюну, нафтопродуктів) за ставкою 5 відсотків від вартості реалізованого товару. А також податки на нерухомість, автомобілі з великим об'ємом двигуна, 80 відсотків екологічного податку та 25 відсотків плати за користування надрами.

На тлі бюджетної децентралізації зрушився з місця процес об'єднання населених пунктів у базові адміністративні одиниці – об'єднані територіальні громади.

За півроку, що минули в Україні з моменту місцевих виборів, добровільно об'єдналися 8 відсотків громад України. Для порівняння: в Латвії за десять років об'єдналися лише 5 відсотків, а в Данії – 4. Тож в Україні вже створено 159 об'єднаних громад. Із них три – в Донецькій області.

Звісно, оцінювати ці перші результати реформи децентралізації зарано, адже більшість громад сформовано менш як півроку тому й за цей період неможливо встигнути перерозподілити старі бюджети та відповідно наповнити бюджети громад, які об'єдналися. Але важливо те, що пересічні українці сприймають ідею децентралізації як реальний шлях до підвищення якості повсякденного життя мешканців громади. І редакційна політика журналу полягає в наданні можливості висловитися як прихильникам новацій, так і критикам дій влади, конституційної реформи, роботи Конституційної комісії.

На жаль, якщо в політиці немає прозорості, то таємні політичні інтриги певний час залишаються непоміченими, та коли вони нарешті стають явними, настають політична криза й соціальний вибух. Як це сталося 31 серпня під Верховною Радою, коли після голосування стосовно змін до Конституції в частині децентралізації пролилася кров на площі Конституції.

Експерти з цікавістю слухали мою розповідь як свідка тих подій і розглядали випуск журналу «Віче» з фоторепортажем. Та погоджувалися з думкою, що користь від децентралізації можлива лише на територіях із розвиненими інститутами громадянського суспільства та традиціями контролю діяльності місцевої влади. Натомість там, де не буде посиленого контролю за витрачанням громадських коштів, корупція просто переміститься з центрального на місцевий рівень.

Тому (і це також було підтримано учасниками конференції) задля того, щоб процесс децентралізації відбувався спокійно, злагоджено, корисно для держави, є єдиний створений європейською цивілізацією механізм, який ґрунтується на трьох китах: прозорість політичного життя, контроль за діями влади з боку громадськості й свобода слова. Коли всі ці принципи буде цілковито реалізовано, загроза розколу нації на різні територіальні угруповання зникне.

Автор: Яна СТАДІЛЬНА

Архів журналу Віче

Віче №12/2015 №12
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Президенти держав Балтії і Польщі разом звернулися до влади Грузії Сьогодні, 06 грудня

Орбан грозиться ветувати бюджет ЄС, якщо не розморозять кошти для Угорщини Сьогодні, 06 грудня

Угорські спецслужби шпигували за посадовцями ЄС – розслідування Сьогодні, 06 грудня

ЗМІ: Салліван пообіцяв Україні сотні тисяч снарядів і тисячі ракет до середини січня Сьогодні, 06 грудня

ЗМІ дізналися деталі зустрічі Єрмака з оточенням Трампа Сьогодні, 06 грудня

Глава Міноборони Нідерландів: Україна зараз програє війну Сьогодні, 06 грудня

Фінляндія передає Україні зимове спорядження для ЗСУ Сьогодні, 06 грудня

Сибіга вийшов із зали засідання ОБСЄ перед початком виступу Лаврова Вчора, 05 грудня

Нідерланди нададуть Україні додаткові 22 млн євро на ППО та кіберстійкість Вчора, 05 грудня

Уряд Франції йде у відставку Вчора, 05 грудня