Тетяна Цимбал: «Уже сорок років мене не відпускає телебачення»

Уже рік на Першому Національному виходить програма «Лінія долі» з Тетяною Цимбал. Усі випуски проекту об’єднує одна, але завжди актуальна тема – «доля», адже доля в кожного своя, неповторна. Гості програми «Лінія долі» – це не тільки успішні та відомі люди, а й геть звичайні. Їхні життєві історії цікаві та неординарні, а інколи й повчальні.

– Розкажіть, будь ласка, як змінилася програма «Лінія долі» за цей рік? Якою вона була спочатку й якою є сьогодні?

– Річ у тому, що, коли народжується проект, зазвичай обмірковують його формат, концепцію, наперед визначають героїв програми, але під час власне виробництва з’являється багато коректив. Більше того, у нас відбулася ротація групи –  вона змінилася цілковито, тобто це абсолютно не ті люди, з якими ми починали, хоча я дуже їм вдячна. Становлення –  це завжди важко.

– А чи буде якийсь спеціальний випуск, присвячений річниці програми?

– Спеціального ефіру не буде. Наприкінці минулого сезону ми зробили підсумкову програму, адже на той період з’явилося 30 героїв – наших сучасників і  співвітчизників,  людей з яскравими долями.

Цікаво,  що слово «доля» у багатьох мовах походить від «fatum» –  «рок». Це щось наперед визначене, невідворотне, із певним негативним змістом. А на прикладі наших героїв я дійшла висновку, що поняття доля в українській мові є похідним  від слова «долати». У нашій мові – це сповнене життя значення, що й доводять усі наші гості, які пройшли цікавий життєвий шлях. Кожного з них життя чогось навчило. Мені дуже цікаво говорити саме про цінності, яких людина набуває, про позитив, який вона знайшла в житті.

– А що для вас доля? Ви самі керуєте своїм життям?

– Вважаю, що треба вести діалог зі своєю долею, а, приміром, генерал Крутов –  особа легендарна, батько українського спецпідрозділу «Альфа» – каже, що нічого в житті не треба боятися. Все, що відбувається, має своє призначення.

Моїм улюбленим є вираз Чаадаєва: «Якщо тобі на голову впала цеглина, скажи амінь, адже вона з неба». Хоч би що трапилося в житті, які б несподіванки приготувала доля, сприймай це як урок – ось чого навчили мене життя, люди…

– Герої усіх ваших програм дуже цікаві, яскраві особистості, а чи запам’ятався вам хтось особливо?

– Я пам’ятаю їх усіх, із багатьма знайома особисто й мене захоплюють ці люди. Наприклад, народна артистка Радянського Союзу, перша народна артистка Радянського Союзу серед українських балерин Валентина Калиновська, зірка рівня Майї Плісецької. Нині Валентина Федорівна – керівник балетної трупи Національної опери України. Вона пережила страшну трагедію, втративши близьких людей, але знайшла в собі сили залишатися активною, привабливою жінкою. Вона у 70 років сіла за кермо й дуже добре водить машину. Або мати-героїня Валентина Рула – проста сільська жінка, яка вважає, що сенс життя в любові. Вона сказала мені, що не так важливо, якої професії набудуть її діти, головне, що всі чотирнадцять, у тому числі й семеро прийомних, тепер не самотні в цьому світі. Зустріч із кожним героєм є для мене святом душі.

– Ваш рецепт довголітнього успіху на телебаченні.

– Які можуть бути рецепти? Я ніколи не гналася за славою, успіхом. Це, мабуть, найголовніше. Я прийшла на телебачення тоді, коли в ефірі не можна було називати себе. Я не розуміла, як це вітатися з людьми, коли вони тебе не знають.

Тепер – два тижні на екрані і вже зірка. Але подивімося, що буде через 10 років. Адже зорі світять довго, не кажучи про те, що не кожна з них зігріває. Успіх – це відносне поняття. Головне – реалізуватися, справді любити свою професію, а інше визначають глядачі. Дуже приємно, коли дарують квіти через 20 років після виходу передачі. Це приємно, по-людськи. Або нещодавно мені принесли квіти від жінки, яка навіть не назвалася, просто пояснила, що в неї у саду розквітли півонії і вона хоче мені їх подарувати. Мабуть, я все-таки знайшла свою справу: вже 40 років мене не відпускає телебачення.

Наталя НІКІТІНА.
Прес-служба Першого Національного.