Великий Голод 1932–1933 років.

Правда про нього пробила собі дорогу крізь товщу часу, лукавого замовчування і підступних міфів Звернення Голови Верховної Ради України з нагоди Дня пам'яті жертв голодом

Шановні співвітчизники! Віха багатогранна і глибоко суперечлива, позначена високими злетами людського розуму та гуманізму і прірвами варварства й жорстокості, проривом до державності, національного відродження і безмірними, непоправними втратами, – таким увійшло в історію нашого народу і таким залишиться в його пам'яті двадцяте століття. Українство пройшло і пережило цей шлях, поділило здобутки і радощі, трагедії та жертви разом з усім людством. Водночас на його долю випали і небувалі випробування, перед якими тьмяніють навіть лихоліття обох світових війн. Апофеозом зла, який на довгі роки й десятиліття підірвав генетичні, інтелектуальні, творчі сили нації і поставив її на межу необоротного цивілізаційного зламу, ми називаємо Великий Голод 1932–1933 років. Правда про нього пробила собі дорогу крізь товщу часу, лукавого замовчування і підступних міфів, щоб відтепер і назавжди залишитися пам'ятником безвинно загубленим і нагадуванням та пересторогою для живих. Проте ще належить відновити, вихопити з мороку забуття багато досі невідомих сторінок з того гіркого літопису, очистити його від політичних нашарувань, встановити всі імена з багатомільйонного мартирологу. Це наш святий синівський обов'язок перед жертвами голодомору. Віддаючи їм данину шани і скорботи, докопуючись до коріння, натхненників та виконавців безжальної і цинічної акції із знищення цілого народу, пам'ятаймо про свою історичну відповідальність перед тими, хто ліг в українську землю в немилосердні 30-ті роки, хто страждав і безвісти зникав у лабіринтах ГУЛАГу. Вона насамперед у тому, щоб вибудувати, збагатити і звеличити Україну, зробити такою, якою вона бачилася у мріях наших попередників. Нехай нове, XXІ століття стане для всіх нас спільним широким шляхом до цієї великої мети, до порозуміння та злагоди!

Автор: Володимир ЛИТВИН.