Вісім років трагедії, або Чи існує межа цинізму?

14 липня 2000 року журналіст Георгій Гонгадзе написав відкритого листа тодішньому Генеральному прокуророві України Михайлові Потебеньку, стверджуючи: правоохоронні органи безпідставно викликають на допити його родичів, друзів і колег, а його переслідують невідомі особи на автомобілі під номерним знаком 07309 КБ. Журналіст просив Генпрокурора захистити його й покарати осіб, причетних до стеження за ним. Однак цього не сталося.

16 вересня 2000 року Гонгадзе зник. Наступного дня його дружина повідомила Московський райвідділ міліції Києва про зникнення чоловіка. 2 листопада в лісі поблизу міста Таращі Київської області знайдено обезголовлене тіло невідомої людини. Через тринадцять днів проведено впізнавання, під час якого родичі впізнали на тілі прикрасу, що належала Георгію, а також слід від старої рани. 28 листопада голова Соціалістичної партії України Олександр Мороз оприлюднив факт існування аудіозаписів, таємно зроблених у кабінеті Президента України (так звані плівки Мельниченка).

Торік колишнього Генерального прокурора Михайла Потебенька, людину, до котрої Георгій звертався по захист і не отримав його, було нагороджено орденом Ярослава Мудрого. Іще одна нагорода Президента «знайшла свого героя», точніше, «героїню»: того ж таки 2007-го присвоєно звання «Заслужений юрист України» судді Марії Приндюк. Саме вона в квітні 2004-го закрила справу проти головного обвинуваченого у справі Гонгадзе генерала Пукача, котрий завдяки цьому зник з території України.

Трьом обвинуваченим у справі столичний Апеляційний суд 15 березня 2008 року нарешті виніс вирок: Миколу Протасова, Валерія Костенка й Олександра Поповича визнано винними в незаконному затриманні й убивстві журналіста. Протасова засуджено до 13, двох інших до 12 років ув’язнення. Вони зізналися, що допомагали своєму керівникові — генералові Олексію Пукачу, за що згодом отримали звання, відзнаки й підвищення по службі.

Тим часом «таращанське» тіло досі не поховано. Воно перебуває в столичному морзі на Оранжерейній.

Юридичний комітет Парламентської асамблеї Ради Європи вважає, що розслідування вбивства журналіста не можна розглядати як завершене, доки не будуть притягнуті до відповідальності організатори злочину, й у своєму червневому звіті вимагає:

1) перевірити автентичність плівок колишнього працівника охорони президента Кучми – майора Мельниченка, на яких колишній президент нібито домовляється з двома високопосадовцями про те, як позбутися журналіста Гонгадзе;

2) залучити інші можливості перевірки записів для використання їх як доказів у разі необхідності під час слідства;

3) перевірити, за яких обставин безпосередній начальник трьох обвинувачених міліціонерів – генерал Пукач зміг уникнути відповідальності й втекти з України.

Автор звіту – Сабіна Лойтгойзер-Шнарренберґер повідомила, що доклала всіх зусиль, аби було досягнуто згоди між майором Мельниченком, Генеральною прокуратурою України та Департаментом юстиції США й здійснено технічний аналіз записів, які має Мельниченко. За словами авторки звіту, «пан Мельниченко звернувся з проханням про міжнародну участь у цій справі, щоб уникнути будь-якої нечесної гри».

Автор: Любомира ОБУХОВА