«Наша фракція вимагає негайно…»

Мова — це єдине, що відрізняє нас
від нижчих тварин і від бюрократів.
Аксіома А. Адлера

Прикро, але, щоб пересвідчитися, як у сучасному українському суспільстві шанують (точніше, не шанують) рідну мову, не потрібно докладати великих зусиль. Мало не на кожному кроці око чи вухо фіксують мовні помилки. І байдуже, де це відбувається: на вулиці у велелюдному натовпі, на базарі, у транспорті в годину пік... Успішно шукати «чорні перлини», в принципі, можна й не виходячи за межі власного помешкання. Достатньо ввімкнути радіоприймач або телевізор тоді, коли вони транслюють, приміром, пленарні засідання Верховної Ради.

Усвідомлюємо, у запалі дискусії цілком припустимі мовні огріхи, але, на превеликий жаль, нерідко їхня кількість досягає такого рівня, що переходить у якість. Ясна річ, у дуже низьку якість мовлення. А так хотілося б не червоніти за народних обранців. Утім, хіба лише вони припускаються згаданих помилок? Чи багато українських можновладців можуть похвалитися літературною українською мовою? Тож, започатковуючи на сторінках «Віча» нову рубрику «Шануймося!», щиро сподіваємося, що на рідних теренах мову титульної нації врешті-решт шануватимуть не на декларативному, а практичному рівні. І, можливо, навіть дочекаємося, коли вітчизняна еліта таки заслужить право нею називатися, затямивши: говорити з помилками — це однаково, що виходити вранці з дому, не почистивши зуби, або з’являтися на ділові переговори в погано випрасуваній сорочці та дихаючи перегаром. Отже, шануймося, панове.

Гадаємо, для першої подачі досить. Джерело наведених «перлів» — стенограми пленарних засідань Верховної Ради України. Серед знайдених мовленнєвих покручів траплялися й такі, котрі навіть усім редакційним колективом так і не змогли «розшифрувати». Наприклад: «…громадянам України треба гарантії відносно того, що вони можуть справитися із потребами відносно комунальних послуг, цін і тарифів». Можливо, це вдасться шановним читачам нашого журналу?

Підготувала Наталка СЕМИВОЛОС.