№5, березень 2008

Анатолій БЛИЗНЮК, голова Донецької обласної ради: «Є проблема? Розв’яжімо її на сто років наперед! Бо діри латати, що на місці тупцювати»Анатолій БЛИЗНЮК, голова Донецької обласної ради: «Є проблема? Розв’яжімо її на сто років наперед! Бо діри латати, що на місці тупцювати»

Розмова з головою Донецької обласної ради Анатолієм Близнюком відбулася одразу після завершення сесії, яка тривала три з половиною години без перерви. Збоку робота ради видавалася добре налагодженим механізмом. Недаремно виборці регіону цінують більше розторопних господарників, ніж промовистих політиків. Чи є обласна рада колективом однодумців? Де гарантія, що буде виконано заплановані програми? Чи готова громадськість брати участь в управлінні? Про це в інтерв’ю з головою обласної ради.

– Анатолію Михайловичу, програми, які приймає обласна рада, досить точно відбивають особливості та нерозв’язані проблеми краю. Причому документи розраховані на, так би мовити, далекий горизонт: п’ять, десять, навіть п’ятнадцять років. Тобто не на одну депутатську каденцію. Ви впевнені, що намічене буде виконано?

– Гарантія виконання цих програм передусім у їхній реалістичності. Приміром, у нас в області 17 районів, і всі хочуть газифікацію. Ми кожному даємо по 50 чи 100 тисяч, і в усіх районах починають будувати нові об’єкти. Які, по-перше, просто не мають завершених проектів, а по-друге, відсутня чітка стратегія, для чого вони це робитимуть. Усі потроху почали, і ні в кого нічого не завершене. І так щороку.

Ми кажемо: ні, хлопці, не так. Нічого нового починати не будемо і проранжуємо, що маємо. Приміром, там, де газопроводи готові більш як на 50 відсотків, разом із територіальною громадою усі кошти концентруємо й завершуємо газифікацію. А наступного року йдемо далі. Так завершимо всі об’єкти, а потім поглянемо, які проблеми ще залишилися нерозв’язаними. Це осмислена, усвідомлена робота. А принципу, мовляв, дайте грошей – ми витратимо, я не сприймаю.

Не можна виривати з контексту якусь частину проблеми, підхід має бути комплексний. І обласна рада, вважаю, повинна бути тим органом, який працює на перспективу, має усвідомлену стратегію й тактику своїх дій.

– Чи не перебирає у такий спосіб обласна рада на себе повноваження власників і топ-менеджерів підприємств, визначаючи подальшу стратегію розвитку?

– У жодному разі. Власник СКМ Рінат Ахметов окреслює перспективу і на Харцизькому трубному, і на «Азовсталі», і на інших підприємствах з урахуванням світових тенденцій. Краще за нього це ніхто не зробить. Але є питання нашої сфери відповідальності. Приміром, бізнесмен хоче надати допомогу дитячим будинкам. Ми йому вдячні, але повинні самі вирішити: що передусім слід зробити, щоб системно долати таке явище, як сирітство? В області 15 тисяч дітей виховують у дитбудинках та інтернатах, але лише 2,5 тисячі з них – круглі сироти. Решта є сиротами при живих батьках. Які або в тюрмі, або кинули дитину, чи ще якось обставини склалися. І такого хлопчика, або дівчинку, забрати до нової сім’ї неможливо. Тому, переконаний, треба працювати і з батьками, які роблять дітей сиротами. З’ясувати батьківські причини, із яких вони кинули дітей, допомогти їм – і дорослим, і дітям.

Є поточна робота на рівні простого виконавця. А є інновації, в тому числі в діяльності обласної ради. Ініціювати нові процеси, які допомагають людям жити краще, – це і називається відступом від стандартного мислення та підходу. Радий, що у мене багато однодумців. І депутати обласної ради не жили за принципом «як скажуть, так і зробимо», а ініціюють розгляд питань соціально-економічного розвитку, соціальної сфери, освіти, охорони здоров’я тощо. В нас достатньо і повноважень, і відповідальності, й це дає змогу нам виконати намічене.

Бачимо своє завдання в тому, щоб, оцінивши все, що маємо, окресливши стратегічну перспективу, запропонувати варіанти, як саме рухатися до мети.

Коли я чую дискусії, іти нам до Євросоюзу чи не йти, кажу однозначно: іти. Люди повинні розуміти, що ми прийдемо до беззбиткових цін у житлово-комунальному господарстві. А тому їх треба підняти як мінімум утричі. І рівень зарплат має зрости щонайменше у 4–5 разів. Чи можемо ми це сьогодні зробити? Ні. Тому з огляду на власну специфіку маємо сказати людям: зачекайте, зробімо спочатку у себе це й це. Візьмемо кращий досвід, який є у Європі, і йтимемо цим шляхом. Обласна рада саме той орган, який, на мій погляд, повинен бачити проблему і пропонувати варіанти її розв’язання. І не стандартні, приміром, просто залатати діряву трубу. А прокласти, скажімо, пластиковий водогін, який служив би сто років. Тобто йдеться про інновації.

Розробляємо підходи до реформування системи ЖКГ на основі ринкових відносин, здорового глузду. Щоб люди отримували якісну послугу і сплачували за неї сто відсотків. Плюс рівень рентабельності підприємства, яке надає послуги. Якщо ми цю схему не вибудуємо, залишимося і без води, і без тепла. Як нині: півобласті без гарячої води і начебто звикли до цього.

Ми виходимо з того, що потрібно здійснити запобіжні заходи для захисту соціально вразливих верств населення в системі житлово-комунального господарства. Персоніфікувати оплату! Нині людина, яка отримує 500 гривень, і та, що має 20 тисяч гривень на місяць, платить за однаковим тарифом. А він не забезпечує нормальної роботи комунального господарства.

В основі змін має бути ідеологія управлінських змін у системі житлово-комунального господарства. Ідеться про домоуправителів, керівні компанії, але не про жеки. Я кажу: люди, ви можете сьогодні найняти будь-яку іншу організацію, яка забезпечить вам комунальні послуги. Найефективніше така система працює в Макіївці. Там громада об’єдналася і сама розв’язує повсякденні проблеми. У під’їздах будинків ви побачите консьєржку, штори, квіти на підвіконні. А занедбаний колись підвал мешканці будинку перетворили на місце, де зустрічаються за чашкою чаю.

– Чи готові наші люди брати на себе більше повноважень? Чи змінюється роль громадськості в житті сіл, міст, районів?

– Гадаю, нам повинно бути соромно, коли міжнародні громадські організації приходять до нас і в День довкілля вилучають із річок автомобільні покришки, пляшки, демонструючи, як громада має брати участь у розв’язанні власних проблем. Пам’ятаю, в сусідній Луганській області сільська громада самотужки облаштувала пляж. Люди скинулися по 3–5 гривень, навели лад, поставили з очерету роздягальню, обладнали шашличницю, прибрали все сміття. І тепер там ніхто не кине порожню пляшку. Такі приклади ми у себе культивуємо й робитимемо так і надалі.

– Однак масштабні проекти в області, розраховані здебільшого на підготовку до проведення в Донецьку молодіжного чемпіонату Європи 2009 року та «дорослого» Євро-2012. Пам’ятаю, на одній з нарад ви заявили, що такі проекти не можуть коштувати дешево. Зрозуміло, державних коштів на них не вистачить. Як збільшити інвестиційну привабливість регіону?

– Є багато аспектів. По-перше, гроші люблять тишу. Тобто потрібна політична стабільність. По-друге – стабільність економічна. Не можна приймати рішення про створення спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, а потім на весь світ кричати: ні, ми передумали, все буде по-іншому! Так не буває в цивілізованому світі. Є правила гри, вони встановлені, інвестори повірили їм і прийшли.

Третій аспект. Бізнесмени кажуть: я готовий працювати, дайте мені землю та інфраструктуру, я збудую, приміром, готель «Хілтон». А йому пропонують, умовно кажучи, землю в селі Верхні Бокорізи, там шахтні виробки, до газопроводу 20 кілометрів, до води – 40, до електроліній – 50. Бери, працюй. Чи буде інвестор зацікавлений у цьому? Ні. Йому потрібно запропонувати перспективний план забудови центру міста. І не просто «точечкову» забудову, а з розумом зроблений проект, за яким нова будівля, вписана до єдиного архітектурного ансамблю, прикрашатиме місто. Бери, будуй. Ось земля, ось інфраструктура. І тоді інвестор зрозуміє: ми щиро запрошуємо його і щиро хочемо, щоб він тут працював, поважаємо його як соціально відповідального бізнесмена, який створить робочі місця, платитиме високу заробітну плату тощо.

Так, Євро-2009 і Євро-2012 потребують спорудження гідних готелів, аеропорту, шляхів. Однак є ще один чинник. Людина, яка приїздить до Донецька, проходить прикордонний контроль. На неї дивляться: ви, мовляв, з лиця несхожі з фотографією. А куди ви приїхали? А навіщо? А в яку фірму? І ще мільйон принизливих запитань, які не додають привабливості ані регіону, ані Україні загалом, а навпаки, відштовхують. Про наведений випадок мені розповідав один бізнесмен, який прибув до Донецька. І після такої «теплої» зустрічі в аеропорту він скаже: «Ні, хлопці, куплю-но я зворотний квиток і полечу назад». Тобто підготовку треба починати з людей, із власне нашого менталітету.

І далі – аеропорт, готелі, шляхи, місця, де гості зможуть пообідати, туристичні маршрути… Ми повинні не лише збудувати все до чемпіонату, а й бачити стратегічну перспективу. Щоб люди, які побувають у нас на Євро-2012, мали бажання приїхати і в 2013, і в 2014 роках.

– Чи можете приблизно визначити, який відсоток витрат для підготовки до чемпіонату має взяти на себе держава, а який – область, місто, бізнес?

– Я не ставив би так питання взагалі: частина держави й частина бізнесу. Мегапроекти Євро-2009 і Євро-2012 мають створити всі умови, щоб бізнес захотів заробити на них. Для мене особисто чемпіонат Європи лише прорив в іміджевій політиці регіону. Щоб нас не називали тими образливими словами, якими, на жаль, називають. Бізнес повинен зрозуміти, що сюди приїдуть десятки тисяч людей і на цьому можна заробити. Тому потрібна відповідна інфраструктура.

А в ній дрібниць не буває. Наприклад, будівництво летовища в Донецькому аеропорту. В усьому світі зведення таких об’єктів – стовідсотково фінансує держава. Скажімо, є величезний аеропорт у Мюнхені. Там кожні 30 секунд злітає чи сідає пасажирський літак. Хіба погано, якщо і Донецьк стане таким? Ми хочемо його таким зробити. Якщо держава це розуміє, прагне цього, вона повинна надати гроші для такого будівництва. А якщо не подобаються донеччани, то можете визначити розпорядником коштів державного бюджету кого завгодно.

Коли бізнесмен бачить у своїй компанії, що його працівник виконує більше, ніж належить, мислить інноваційно, пропонує нове, його заохочують, доручають кращу роботу. Тому й ми хочемо, щоб держава бачила в Донеччині ініціатора проектів державного рівня, брала участь в їхній реалізації, стимулювала область.

– В обласній раді торік відбувся «день відкритих дверей» для молодіжних лідерів. Пам’ятаю, на зустрічі зі школярами ви навіть пообіцяли профінансувати кілька проектів, які запропонувала молодь.

– Готувати перспективну молодь – мета мого життя. І не лише сьогодні. Вважаю першим своїм завданням знайти молодих людей, дати їм можливість навчитися. Готовий усе, що знаю, їм передати. За багатьма позиціями вони знають у двадцять разів більше за мене. Мають більше енергії, стараються, горять. І саме таку молодь, небайдужу до справи, що сповідує ідеологію побудови цивілізованої демократичної держави і громадянського суспільства, я прагну знайти.

– Ви проводите багато зустрічей з виборцями. Які порушені питання чи прохання здалися вам незвичайними?

– Я нормально ставлюся до будь-якого запитання, хоч якої сфери воно не стосувалося б. Тому що людина має право висловити свою думку. Я вислуховую всіх. І кажу: так, зрозумів, я це зроблю. Або кажу, що не зможу зробити. Сказати «ні» – це теж прийняття рішення.

– Нещодавно обласна рада заговорила про пілотний проект у галузі місцевого самоврядування. В чому він полягає? Чи не залишаться наміри на папері, адже місцеві ради і далі працюють у межах чинного законодавства, яке, за словами ваших колег, істотно обмежує повноваження рад?

– У межах чинного законодавства в нас достатньо повноважень, щоб реалізувати пілотний проект на півдні області: в Новоазовському, Тельманівському районах, Маріуполі. Звідти почнемо рухатися в побудові територіального, адміністративного устрою, єдиного медичного, освітнього простору, спрямованого на задоволення потреб людини. Переходимо до формування соціальних стандартів, яких у державі немає. Скажімо, певний набір послуг селянин повинен отримати в межах 5–7 кілометрів своєї місцини, нікуди не виїжджаючи. А інший перелік послуг він, приміром, зможе отримати в районному центрі. Ще якийсь – у Маріуполі чи Донецьку.

Якщо говорити про медицину, то сьогодні піраміда охорони здоров’я стоїть на вістрі. 85 відсотків коштів сконцентровано у великих містах та великих медичних центрах. Тим часом весь світ працює навпаки. 70 відсотків послуг надаються на базовому, найнижчому рівні через сімейного лікаря чи сільську амбулаторію. І ми акуратно, не вдаючись до революційних дій, поставимо піраміду на основу, щоб вона була стійкою.

На початку минулого року ми разом із колегами – головами обласних рад – зустрічалися в Донецьку і розглядали проекти бюджету. Радий відзначити, що 70 відсотків наших пропозицій буде реалізовано в бюджеті 2008 року. І те, що ми робимо в пілотному режимі, підтримують й інші регіони. На наш погляд, адміністративно-територіальна реформа має здійснюватися знизу. Ми це доведемо і однозначно продемонструємо в області й країні.

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Прем’єр Бельгії: Деякі євродепутати поширювали роспропаганду за гроші Сьогодні, 29 березня

1 млн снарядів навесні, новий пакет зброї з Німеччини, переговори з урядом Польщі: новини дня Сьогодні, 29 березня

Прем’єр: Україна домовилася з ЄС про пріоритетний скринінг законодавства у сфері агрополітики Сьогодні, 29 березня

Рада Україна-НАТО зібралась у Брюсселі через останні удари РФ по інфраструктурі Сьогодні, 29 березня

Зеленський розповів про розмову зі спікером Палати представників США Джонсоном Сьогодні, 29 березня

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Вчора, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Вчора, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Вчора, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Вчора, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Вчора, 28 березня