Мавр покидає сцену

14 жовтня указом Президента відправлено у відставку Генерального прокурора України
Святослава Піскуна

Уже склалася з морального погляду бездоганна традиція: казати про відставників або добре, або нічого. Але Святослав Піскун, пригадуючи вислів Бориса Пастернака, – "слава Богу, иная, иная по счету статья". Звістка про його відставку спонукала переглянути розміщений у мережі неосяжний метраж інформації, присвячений винуватцю події. І – о дивина! Жодного позитивного відгуку про діяльність керманича прокурорського відомства, панове, жодного! Людина, яка за своєю посадою покликана представляти інтереси держави в судовій владі й образ котрої майже зрісся з мерехтінням екрана, не удостоїлася ні єдиного позитивного висловлювання (окрім, звісно, самоатестацій самого Святослава Михайловича). Нескінченні звинувачення у зловживаннях (відповідь Піскуна – доведіть), ненастанні докори в непрофесійності (відмовка – процесуальні обставини), безперервні вимоги відставки (реакція анекдотичного штибу – не діждетесь) – отака собі атмосфера генпрокурорства. І ось відставка. І що ми чуємо? "Я вернусь, не пройдет и полгода". Найважливіше те, що сумніватися в серйозності намірів повернутися на Різницьку дуже мало. Правда, зовсім не віриться, що йому це вдасться.

Якщо послухати С. Піскуна, то складається враження, що повноваження Генпрокурора – це щось на кшталт предмета договору оренди: є термін користування (5 років) і договірні сторони – Президент і парламент, з одного боку, і громадянин С.М. Піскун – з другого; а усунення останнього з посади – порушення права власника, яке можна оскаржити в суді загальної юрисдикції. Утім, "скаржник" чомусь не згадує ні п. 11 ст. 106, ні ст. 122 Конституції, за якими звільнення Генпрокурора або здійснюється актом Президента, або настає внаслідок висловлення недовіри Верховною Радою (і жодних інших додаткових умов). Не згадує Святослав Піскун і рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року, згідно з яким Генеральний прокурор України не може "оскаржувати акти Президента України, Верховної Ради України про призначення на посади та звільнення з посад осіб у судах загальної юрисдикції, оскільки визначення конституційності таких актів належить до повноважень Конституційного Суду України". Варто процитувати й резолюцію цього рішення: "Вирішення Конституційним Судом України питань щодо відповідності Конституції України (конституційності) актів Президента України та правових актів Верховної Ради не включає можливості оскарження до судів загальної юрисдикції актів Президента України або постанов Верховної Ради України індивідуального характеру з питань призначення на посади чи звільнення з посад стосовно їх законності, за винятком положень тих актів, які є наслідком конституційно-політичної відповідальності (статті 115, 122 та ін.)". Не зайве нагадати, що Святослава Піскуна було поновлено на посаді Президентом Л. Кучмою саме на основі рішення Печерського районного суду м. Києва.

Правники (так принаймні переконує Олег Рибачук) шукали бездоганне формулювання, що дало б змогу обґрунтувати відставку Святослава Піскуна. Здається, то зайвий клопіт: уже саме перебування його на посаді Генпрокурора було порушенням Конституції.

Святослава Піскуна звільнено. Закон торжествує. Можна поставити крапку. Та чомусь хочеться поставити знак питання. Невже правники не читають Конституції і в очі не бачили рішень Конституційного Суду? Хтось вірить у це? А дарма. Чи, може, вірить у байку самого Святослава Михайловича про те, що Л. Кучма поновив його на посаді, зазнавши нападу законослухняності? Мавр покидає сцену, лише зробивши свою справу. І вона, безперечно, викличе інтерес у народних депутатів під час затвердження наступника.

Автор: Валентин БУШАНСЬКИЙ