передплата Українською | In English

№5, березень 2008

Хто має зробити дитину щасливою? Законодавець!Хто має зробити дитину щасливою? Законодавець!

Поділитися:

«Дитина ... потребує спеціальної охорони й лікування... як до, так і після народження...»

(З Декларації прав дитини).

– У цивілізованому суспільстві завдання лікаря – лікувати за будь-яких обставин. Лікар – завжди адвокат, він у жодному разі не може бути суддею, прокурором, катом. Навіть коли людині 90 років і в неї інсульт, тобто вона вже не буде молодою, гарною, не принесе здобутків суспільству, ми все одно її лікуємо. Бо є правила поведінки лікарів і закони, що надають право на одержання медичної допомоги.

Дитина – це людина від запліднення до повноліття. Це і є юридичне підґрунтя для існування медицини плода. Запобігання цілій низці хвороб, їх діагностика та лікування – головні її завдання.

Діагностика плода починається в першому триместрі вагітності – від 11 до 13,5 тижня, коли під час ультразвукового обстеження можна вже виявити ряд навіть смертельно небезпечних хвороб. У цей же період ми не тільки шукаємо якісь хворобливі ознаки, а й розраховуємо можливі особисті ризики для жінок з погляду хромосомних аномалій. Зауважу, це не діагностика, а розрахунок ризиків. Тобто стосовно цілої низки вад розвитку – діагностика, а щодо ризиків – можливо, так, а можливо, й ні. Якщо ризики підвищені, це ще не означає, що дитина хвора, просто є підстави для додаткового дослідження.

Що маємо нині? Коли навіть на проміжних стадіях знаходять якісь ознаки, що здаються тим чи тим фахівцям хворобливими (але це не діагностика!), останні одразу радять переривання вагітності. Дуже поширена діагностика за комірцевим простором: чим він більший, тим більшою вважають імовірність синдрому Дауна й інших вад розвитку.

Проте тільки на цій підставі аж ніяк не можна переривати вагітність. Це лише показання для додаткової діагностики, власне, для визначення каріотипу дитини, тобто хромосомного набору.

Іноді вважають, що ліпше зайвий раз перервати вагітність, ніж прийти до остаточного діагнозу. Цей підхід відомий усім. Але не ми, лікарі, маємо вирішувати, чи жити людині з синдромом Дауна. Бо є синдром Дауна, коли дитина нежиттєздатна, в неї настільки виразна вада розвитку серця, що її практично прооперувати не можна. А бувають діти з синдромом Дауна, що мають невиразні вади. Тобто така людина може жити, працювати й радіти життю, хоч має специфічні психіку й вигляд. До слова, є хворі люди, які живуть щасливо й радіють сонцю, а є цілком здорові, котрі всім незадоволені й нещасні.

Це не завдання лікарів – вирішувати, жити такій дитині чи ні. Це – завдання законодавців. А вони дозволяють батькам переривати вагітність до 22 тижнів. Дуже велика кількість батьків переривають таку вагітність, коли дізнаються, що в дитини, як виявило дослідження, немає, скажімо, ступні чи долоні, ручки чи ніжки. Й при цьому – жодних вад розвитку.

І от запитання: а якщо народиться цілком нормальна дитина, та згодом станеться нещасний випадок і вона втратить кінцівку, що тоді? Тобто є морально-етичні аспекти, які потребують широкого обговорення в суспільстві.

Ще кілька років тому в Україні, як колись у Радянському Союзі, дозволялося переривати вагітність до 28 тижнів. Нині ж – до 22. Трапляються випадки, коли жінки приходять на діагностику запізно. І якщо лікарі знаходять навіть не сумісну з життєдіяльністю ваду розвитку плода (тобто є стовідсоткова ймовірність, що дитина помре після народження), жінка все одно має продовжувати її виношувати. На мій погляд, така ситуація стосовно матері жахлива й жорстока. З погляду етики (не медицини плода, бо, як ми з’ясували, лікар має надавати допомогу до кінця), таким пацієнткам треба дозволяти переривати вагітність будь-коли. Але за законодавством ніхто не має права цього робити.

Утім, існує тіньова економіка, існують і тіньові лікарські послуги. Однак є родини, що навіть у разі страшного діагнозу нічого такого вчиняти не збираються. З огляду на сповідувану релігію чи інші переконання вони чекають, коли дитина народиться й одразу помре. «Ми її поховаємо й знатимемо, що це член нашої родини, який мав смертельну хворобу й не вижив», – кажуть вони. Та більшість думає не так.

Наприклад, у Франції або Німеччині, якщо під час допологового обстеження у плода виявляють не сумісні з життям патології, то збирають комісію, яка підтверджує діагноз і надає дозвіл на переривання вагітності. Про підстави одночасно повідомляють кримінальну поліцію. До речі, в таких випадках ведеться окрема статистика. А в нас їх зараховують до перинатальної смертності. Виходить, той, хто добре працює, вчасно виявляючи смертельні хвороби плода, може постраждати через невтішну статистику. Тож дані доводиться приховувати. Отже, складається враження, що коли приймали наше законодавство з цієї проблематики, то запозичили лише частину європейського. В Європі не дозволяється робити аборти (навіть якщо батьки мають таке бажання), за винятком патологій, не сумісних із життям. А в нас – навпаки. Тому взагалі втрачається сенс пошуку таких вад до народження.

Завдання медицини плода – виявити вади розвитку або якісь хворобливі стани, відрізнити не сумісні з життям від сумісних. І пояснити це батькам, дати обґрунтований прогноз життя й здоров’я майбутньої дитини.

Дуже поширені випадки резус-несумісності. Коли в матері резус негативний, а в батька – позитивний, у першої може розвинутися резус-несумісність, а в дитини – виразна анемія. Якщо вона тяжка, дитина може загинути до або відразу після народження чи отримати виразну інвалідизацію внаслідок анемії.

 Існують діагностика й лікування таких станів або запобігання виникненню резус-несумісності. На теренах СНД така практика запроваджується вперше саме в клініці «Надія».

Родинам, у яких діти померли чи мають проблеми на тлі резус-несумісності, ми можемо запропонувати відповідну діагностику та допомогу – і чоловікам, і жінкам. Звісно, лікування не позбавляє резус-конфлікту дитину й маму, але дає змогу дитині дожити до періоду життєздатності. Іноді, щоб дитина дожила, потрібні кількаразові відповідні втручання. І вкрай важливо, щоб вони були вчасні.

На жаль, через непоінформованість дуже мало родин отримали таку допомогу. Щорік сотні пар не знають, що лиху можна зарадити. А п’ять сотень дітей могли б народитися, якби батьки знали: коли йдеться про синдром обкрадання в разі багатоплідної вагітності, ситуацію можна виправити. За час роботи клініки по таку допомогу звернулася лише одна родина. Гадаю, це перші в Україні діти, які отримали її і завдяки цьому нині живуть.

У нашій державі складно дістати вичерпну інформацію про медичні заклади (незалежно від форми власності – державної чи приватної), що успішно розв’язують ту чи ту проблему. Крім того, існує упереджене ставлення до приватних медичних установ.

У європейських країнах держава спрямовує кошти в клініку залежно не від форми власності, а від якості надання конкретних медичних послуг. В Україні ж немає законодавчого підґрунтя для того, щоб державні кошти на безоплатне лікування спрямовували туди, де конкретну хворобу лікують найуспішніше, а не просто в державний заклад, де немає ані фахівців, ані обладнання.

У наших найближчих європейських сусідів – поляків проблему вже розв’язали. Скажімо, є потреба в наданні конкретної допомоги й певний бюджет якогось осередку (в Польщі це – Фонд народного здоров’я). Серед медичних закладів, які мають право здійснювати медичну практику, оголошують конкурс: хто, за які гроші й на яких умовах готовий таку допомогу надати. І незалежно від форми власності порівнюють, яка лікарня на що здатна. Фахівці вивчають дані й підписують угоду. А обраній клініці переказують гроші за медичне обслуговування, обсяг якого визначають чиновники.

Україна, наприклад, нині оплачує родинам одну спробу лікування неплідності. Є дві призначені клініки, й незалежно від успіхів у цій галузі й бажання пацієнтів вони здійснюють таке лікування. Тобто пацієнт не має права сказати: «Прошу переказати гроші в клініку, де краща статистика».

Міжнародний досвід свідчить: інтенсивні неонатальні підходи стають можливими лише тоді, коли частота смертей падає нижче 15 проміле (15 на 1000). Інакше гроші, хоч скільки їх давай, підуть, як вода у пісок. Бо потрібні організаційні заходи.

За офіційною статистикою, в Україні ця цифра менша: приблизно 13–14 проміле (проте є сумніви в її достовірності). Тобто організаційно ми вже готові до зниження смертності дітей. А втілити це на практиці можна, вкладаючи кошти в допологову діагностику, як складову медицини плода, в неонатологію, дитячу хірургію, тобто в перинатологію.

Автор: Олексій Соловйов

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Кабмін запровадив 2% мито на імпорт електроенергії з РФ — Герус Вчора, 22 жовтня

В Київській академії мистецтв викрили шахраїв. Збирали кошти на «батьківські фонди» Вчора, 22 жовтня

Ще один виробник сигарет відкликає 350 мільйонів сплаченого акцизу Вчора, 22 жовтня

СБУ затримала ексзаступника міністра економіки: підозрює у держзраді Вчора, 22 жовтня

Як Кравцов з компанією планують роздерибанити 100 млн доларів Вчора, 22 жовтня

В уряді озвучили консервативний та оптимістичний прогноз зростання ВВП у 2020 році Вчора, 22 жовтня

Євродепутат: Зеленський концентрує владу і це дуже страшно Вчора, 22 жовтня

Новини 21 жовтня: IPO Укрпошти, арешт рахунків "Укргазвидобування", місія МВФ Вчора, 22 жовтня

МЗС Німеччини проти визнання Голодомору геноцидом 21 жовтня

ЄС запустив процес ратифікації угоди про Brexit, стежить за подіями у Лондоні 21 жовтня