передплата Українською | In English

№3, лютий 2008

Північноєвропейський досвід соціальної держави на прикладі Королівства Швеції

Поділитися:

Королівство Швеція вирізняється серед інших країн високими економічними та соціальними досягненнями. За обсягом соціальних послуг воно посідає одне з перших місць у світі, а за рівнем життя випереджає майже всі інші держави.
Зі становленням Швеції як однієї з найрозвиненіших країн виник термін «шведська модель». Шведські досягнення можна пояснити як особливостями історичного розвитку цієї країни, специфічними рисами національного
характеру, так і загальними законами економічного та політичного розвитку.

 

8 лютого 1288 року – парламент Шотландії приймає закон, згідно з яким один раз на чотири роки, 29 лютого, жінка самостійно може запропонувати чоловікові руку й серце, а він у разі відмови має сплатити штраф. З давніх-давен у Шотландії та Ірландії казали, що цього дня «і кінський біб криво росте», тобто все відбувається «навпаки». Тому 1288 року королева Шотландії Маргарет подала на розгляд до парламенту законопроект, що містив перераховані вище умови. Крім того, у ньому було зазначено й розмір «компенсації» за відмову, який міг коливатися від одного поцілунку, фунта стерлінгів чи пари рукавичок до шовкової сукні або внеску в розмірі 100 фунтів до королівської казни. У разі відмови чоловік міг не сплачувати штраф лише, якщо був зарученим до 29 лютого. Парламент зазначив у законі головну умову сватання для жінок: «Будь-яка дама, котра йде свататися, повинна вдягнути спідню сорочку з багряної фланелі, щоб край її було добре видно». Відтоді в Шотландії та Ірландії 29 лютого почали називати «Днем жіночого привілею». Але пізніше (приблизно у XIX столітті) використання цієї традиції на офіційному рівні в більшості провінцій Шотландії було обмежено.

У широкому розумінні шведська модель – це весь комплекс соціально-економічних і політичних реалій країни: високий рівень життя, масштабність соціальної політики. Треба також зазначити, що поняття «шведська модель» не має однозначного трактування.

Шведська модель «держави загального добробуту» ґрунтується не на ліквідації приватної власності та радикальній зміні способу виробництва, а на здійсненні державної функції перерозподілу національного доходу відповідно до пріоритетів суспільних потреб із метою досягнення більшої соціальної рівності та більшої соціальної справедливості [3, с. 48].

Формування самих держав загального добробуту (а не окремих ідей і положень) пов’язують із високим економічним розвитком країн, який дав змогу забезпечити населенню прожитковий мінімум. Саме в цей період основною умовою соціальної політики стала вважатися відповідальність уряду за добробут і дотримання соціальних прав громадян. «Ця відповідальність не може бути перекладена на індивіда, приватне підприємство або громаду, мікрорайон. Така держава захищає людей від бідності шляхом допомоги у зв’язку з безробіттям, виплат сім’ї, грошових компенсацій, пенсій за старістю, забезпечуючи повноцінну охорону здоров’я, безоплатну освіту, громадське житло. Соціальна підтримка в цьому випадку здійснюється як державне втручання в життя людей на національному й місцевому рівнях через програми соціального забезпечення, освіти, охорони здоров’я... Фінансування цієї системи здійснюється за рахунок перерозподілу доходів через страхування та податкову політику» [6, с. 63].

Розвиток сучасної соціальної держави почався трохи більш як сто років тому, коли багатьма європейськими країнами було створено системи страхування проти ризику втрати доходу. Суспільні зміни, пов’язані з появою права на державні соціальні пільги, слід розглядати в співвідношенні з іншими базовими структурними змінами в європейських країнах. Особливо важливими аспектами процесу суспільних трансформацій у ХIХ сторіччі були: загострення соціальних потреб через прискорення зростання кількості населення, швидке розростання міст і капіталістична індустріалізація, політизація соціальних проблем у результаті демократизації виборчого права й мобілізація трудящих у рамках профспілкових течій і політичних партій; розвиток можливостей держави в процесі раціоналізації органів державного управління шляхом нової організації державних фінансів і створення службової статистики; наявність у держави великої кількості ресурсів у рамках прискорення економічного зростання. Соціальна держава передбачає право всіх людей на базовий рівень добробуту [2].

У процесі інтеграції в рамках Євросоюзу сформульовано європейську соціальну модель, головними ознаками якої є:

1) високий рівень соціальної захищеності, бо значна частка валового внутрішнього продукту використовується на соціальні потреби (за даними офіційної статистики за 2006 рік, цей показник становив у Швеції 32,6% ВВП, у Німеччині – 29,8%, в Італії – 26%, у Великій Британії – 24,6%);

2) різні проблеми, які виникають у соціальній сфері, включаючи трудові відносини, екологію, пенсійне забезпечення тощо, розв’язуються методом соціального діалогу партнерів за активної участі незалежних експертів;

3) у соціальній сфері поряд із державними організаціями та профспілками в національному масштабі, в регіонах і на місцях діють численні некомерційні організації (благодійні, конфесіональні, громадські та інші), котрі виступають як колективні представники громадянського суспільства.

Соціальні держави утворилися в країнах Західної Європи в 1950 – 1960 роках. У ЗМІ вони дістали назву «держави загального добробуту» (англ. – Welfare State, франц. – Etat Providence).Соціальна держава в її західному варіанті – результат тривалого історичного процесу, історичного завоювання європейського робітничого та профспілкового руху [8, с. 129].

Поступово визначилася нова роль держави: вона має створити та міцно утримувати правовий простір, що забезпечує принцип соціальної справедливості й захищеності.

Починаючи з 50-х років ХХ сторіччя у світі спостерігається різке підвищення витрат на різні соціальні програми. Це, зокрема, пенсійне забезпечення, соціальне страхування, грошові виплати на дітей, сім’ю тощо. «Держава загального добробуту» розглядається як органічна частина індустріального суспільства. На етапі становлення індустріального суспільства «держава загального добробуту» виявила свої максимальні можливості. Згодом втрачаються соціальні позиції й окреслюється парадокс: що більше грошей витрачається на соціальне забезпечення, то гірше живуть малозабезпечені верстви населення [4, с. 109].

Неможливість ліквідувати нерівність лише революційним шляхом привела до створення інституту соціального захисту населення, запровадженого в багатьох країнах. Позитивне значення цього полягає в реальній можливості практичного здійснення декларативних принципів соціальної рівності в державній політиці.

На цій базі дістали розвитку багато форм соціального захисту та підтримки населення, державного забезпечення таких прав людини, як право на працю, безкоштовну освіту, медичне обслуговування, відпочинок, а також чимало форм регулювання соціально-трудових відносин. Багато позитивних моментів практичної реалізації соціальних принципів державної політики стали орієнтиром для вивчення й уточнення цілей і завдань соціальної держави [9, с. 16].

Держава повинна створити не лише інститут соціального захисту, а й соціальні служби, які надають соціальні послуги населенню. Це – групи взаємодопомоги.

Соціальна держава, завдання якої полягає у створенні умов існування, гідних людини, не тільки не заперечує, а й сприяє підтримці та розвитку добровільних об’єднань, груп взаємодопомоги. Намагається так впливати на ці групи, щоб ефективніше забезпечити допомогу тим, хто її потребує. Існування добровільних благодійних організацій, груп взаємодопомоги дає змогу зменшити державні витрати на соціальні потреби. В Україні держава мало допомагає таким організаціям. Державні службовці пояснюють це не лише обмеженими фінансовими можливостями, а й тим, що відсутні механізми визначення корисної діяльності й регулювання використання соціальних послуг.

Нині, попри прогнози про загибель «держави загального добробуту», що їх було дано в 1980-ті роки, її експансія триває.

Соціальна держава є сутнісною характеристикою північноєвропейської моделі розвитку. Країни Північної Європи багато зробили для розвитку теорії і практики соціальної держави. Вони продовжують зберігати відносно егалітарне суспільство, всі учасники якого мають відносно сталий рівень життя, а також, що найважливіше, рівність можливостей і життєвих шансів.

Державні установи, держбюджет, суспільний сектор економіки, організований профспілковий рух, громадянське суспільство є тими інститутами, котрі забезпечують функціонування соціальної держави, підтримують її життєздатність. Соціальна держава характеризується стабільністю, бо спирається на сильні соціал-демократичні традиції та високоорганізовані професійні рухи.

У наш час «держава загального добробуту» в країнах Північної Європи має всі атрибути соціально орієнтованого розвитку. Масштаби соціальних функцій держави визначаються тим, що вона перерозподіляє через свій бюджет 43% (у Норвегії), 59% (у Швеції) ВВП. Виняток становить лише Ісландія, де ці показники дещо нижчі, однак вона зберігає соціальну спрямованість держбюджету. Широкий діапазон соціальних послуг, які надають ці країни через державні й муніципальні органи та інституції, залишаються загальнодоступними й універсальними [1, с. 81].

Адресною соціальною допомогою керують відділи соціального обслуговування при місцевих органах влади. Розміри допомоги визначаються на місцях, а вона часто є лише складовою комплексної допомоги особі чи сім’ї. Серед причин, що змушують людей звертатися по допомогу, соціальні працівники називають безробіття, соматичні та психічні захворювання, алкоголізм і наркотичну залежність. Принципи соціальної держави закріплені на рівні конституцій різних країн. Юридично визначені мета та завдання розвитку суспільств, що відчували на собі наслідки стримування свобод (Німеччина, Італія, Франція) та порушення прав людини з боку державних утворень і політичних режимів. У поняття «соціальна держава» вкладався зміст, суголосний Загальній декларації прав людини 1948 року: необхідно протидіяти будь-яким формам гноблення та обмеження прав людини [5].

Важливе місце ідея та принципи соціальної держави посіли в конституціях Греції, Данії, Австралії, Італії, Нідерландів, Швейцарії та Швеції. Деякі держави Європи утрималися від конституційного закріплення норм, орієнтованих на соціальний захист населення, однак їхня політико-правова практика значно просунулася в цьому напрямі.

У законодавстві й офіційних документах західних країн поняття «держава загального добробуту» майже не використовується. Частіше вживається термін «соціальна держава». У кожній конкретній країні початкову стадію формування соціальної держави слід пов’язувати зі встановленням відповідальності держави за забезпечення кожному громадянинові прожиткового мінімуму, що надалі трансформується в обов’язок держави гарантувати йому гідний рівень життя.

Обов’язки держави у сфері забезпечення добробуту й соціальних прав громадян закріплені Конституцією Швеції 1974 року [7, с. 701]. Шведська модель соціальної політики вирізняється лібералізмом щодо таких питань сімейної політики, як незаконнонароджені діти, розлучення, гомосексуалізм, сексуальна просвіта. У Швеції також ліберально ставляться й неабияк підтримують самотніх матерів та їхніх дітей. Відносно толерантне ставлення й до спільного проживання без реєстрації шлюбу. Ця модель заохочує контроль над народжуваністю [10, с. 161].

Швеція – країна, яка вважається зразком «третього», або ж соціал-демократичного шляху, сучасного розвитку в Європі. Інші або розпались (Югославія), або значною мірою (особливо, коли йдеться про вільний ринок послуг і розвиток малого та середнього бізнесу) відійшли від соціалістичних постулатів (Норвегія, Данія, Фінляндія).

Сьогодні ця країна – одна з найрозвиненіших держав, де найкращі досягнення в сфері забезпечення громадян.

Деякі аналітики відзначають змішаний характер шведської економіки, яка поєднує ринкові відносини й державне регулювання.

Інша характерна риса післявоєнної Швеції – специфіка відносин між працею та капіталом на ринку праці.

У шведській політиці вочевидь переважають два чинники: повна зайнятість і вирівнювання прибутків. Активна політика на високорозвиненому ринку праці й винятково великий державний сектор (при цьому мається на увазі передусім сфера перерозподілу, а не державна власність) розглядаються як результати цієї політики.

 

Крах ідеологій відміняється?

Загальновідомо, «Маніфест Комуністичної партії» Карл Маркс і Фрідріх Енґельс написали за дорученям ІІ конгресу Союзу комуністів. Не зупинятимемося на обставинах, за яких він, імовірно, народився. Підкреслимо лише, що цей перший програмний документ компартії вперше видано 21 лютого 1848 року.

Маніфест, серед іншого, проголошував невідворотність загибелі капіталізму від рук пролетаріату. Значно пізніше зовсім іншу перспективу суспільного розвитку змалював американський філософ і політолог Френсіс Фукуяма, твердо переконаний в остаточній перемозі ліберальної демократії. Широкого розголосу набула його стаття «Кінець історії?» (1989 р.), яка згодом стала основою монографії «Кінець історії та остання людина» (1992 р.). Її автор стверджував, що після краху комунізму в Східній Європі помре й марксизм-ленінізм як ідеологія глобального масштабу, оскільки світ визнав ліберальну демократію «останньою формою правління». У пізніших своїх працях Фукуяма частково спростував власні твердження, наводячи приклад Китаю, де панівною залишається саме комуністична ідеологія.

До речі, у запропонованому американським суспільно-політичним тижневиком HUMAN EVENTS рейтингу десяти найшкідливіших книжок XIX і XX століть перше місце належить саме «Маніфесту Комуністичної партії». На другому — «Mein Kampf» («Моя боротьба»), написана Адольфом Гітлером і видана в 1925—1926 роках. На третьому — Цитатник Мао Цзедуна, першого голови КНР.

О. С.

Це пояснюється тим, що з 1932 року понад півсторіччя (за винятком 1976–1982 рр.) при владі перебуває Соціал-демократична партія Швеції. Протягом десятиріч із соціал-демократами тісно співпрацює Центральне об’єднання профспілок Швеції. Головною й незмінною метою економічної політики є повна зайнятість населення.

До специфічних чинників, притаманних саме Швеції, треба віднести незмінний із 1814 року зовнішньополітичний нейтралітет, неучасть в обох світових війнах, рекордне за тривалістю перебування при владі соціал-демократів, історичні традиції мирних засобів переходу до нових формацій, тривалі сприятливі й стабільні умови розвитку економіки. Цьому також сприяли угоди між керівництвом профспілок і підприємцями (Сальтшебаден, 1938 рік).

З середини 1970-х років через загострення конкурентної боротьби на зовнішніх ринках і глибоку економічну кризу становище країни помітно ускладнилося. Деякі галузі промисловості зазнали глибокої структурної кризи й підтримувалися державою. Але, попри сумні прогнози багатьох економістів, Швеція вийшла з кризи. З 1983 року триває економічне піднесення, яке засвідчило: шведська модель змогла пристосуватися до мінливих умов і підтвердила свою життєдіяльність.


Джерела:

1. Антюшина Н. М. Скандинавский вариант социального государства // Социальное государство: концепция и сущность. – ДИЕ РАН № 138. – М.: ОГНИ, 2004. –
С. 81– 88.

2. Волков А. М. Швеция: социально-экономическая модель: Справочник. – М.: Мысль, 1991. – 188 с.

3. Горохова К. Г. «Государство благосостояния»: шведская модель. – М.: Знание, 1989. – 64 с.

4. Дашанов В. Г. Политология. – М.: Зевс, 1997. – 109 с.

5. Загальна декларація прав людини. – http:// zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=995_015.

6. Козлов А. А. Социальная работа за рубежом: состояние, тенденции, перспективы: Сб. науч. очерков. – М.: Флинта, 1998. – 224 с.

7. Конституции государств Европейского Союза. – М.: Норма, 1997. – 802 с.

8. Плевако Н. С. О шведском «государстве благосостояния» // Социальное государство: концепция и сущность. – ДИЕ РАН № 138. – М.: ОГНИ, 2004. – С. 128–134.

9. Подгорний С. Проблеми соціальних держав // Нова політика. – 2001. – № 2. – С. 15 – 16.

10. Скуратівський В. А., Палій О. М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – 200 с. – Бібліогр.: с. 187 – 194.

Автор: Наталія МУДРОЛЮБОВА

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Україна вимагає пояснень від Мінська через визнання Білоруссю "прокуратури ЛНР" Вчора, 16 червня

Байден на зустрічі з Путіним заявив про незмінну підтримку України Вчора, 16 червня

Новини 16 червня: Вітренка хочуть відсторонити, Кабмін пропонує придбати більше вакцин Вчора, 16 червня

Ціна приватизації "Більшовика" починається з 45 мільйонів доларів – UkraineInvest Вчора, 16 червня

Надходження до бюджету від приватизації у 2021 році мають збільшитися вчетверо – ОП Вчора, 16 червня

МЗС: Росія погрожує повним закриттям місії ОБСЄ на російсько-українському кордоні 15 червня

ЄС і США домовилися покінчити з 17-річною суперечкою довкола субсидій для Boeing і Airbus 15 червня

ЄС і США домовилися покінчити з 17-річною суперечкою довкола субсидій для Boeing і Airbus 15 червня

Кулеба відповів, чи є ризики для України від зустрічі Байдена і Путіна 15 червня

Кулеба розказав, як Україна в останній момент "вигризла" згадку про ПДЧ у рішенні НАТО 15 червня