передплата Українською | In English

№15, серпень 2007

Яке виборче законодавство потрібне Україні?

Поділитися:

30 вересня відбудуться дострокові парламентські вибори. Торік до Верховної Ради було обрано партії та блоки, котрі мали виразно протилежні позиції, узгодження яких стало фактично неможливим. У суспільстві багато розмов про примирення. Але у владні кабінети делегуються антагоністи. Чому? Можливо, річ у самому процесі обирання? Чи відповідає чинна виборча система об'єктивному суспільному структуруванню? Чи можуть зміни виборчої системи зняти політичне протистояння, зокрема з приводу мовно-культурних і геополітичних проблем? Про це наша розмова з експертами – політологами й політиками.

Микола МИХАЛЬЧЕНКО,
доктор філософських наук, член-кореспондент НАН України

Диктатура нової партноменклатури

Сьогочасне політичне життя в Україні свідчить: перманентна боротьба за повноваження в системі влади триває. Це фіксується в процесі взаємовідносин трьох ключових гравців на політичній арені: Президент – уряд – парламент. Боротьба відбувається в умовах, коли предметом дискусій залишаються політична й економічна стратегія, взаємовідносини владних інститутів, ступінь довіри до всіх гілок влади тощо. Політичну боротьбу загострює дуже суперечлива виборча система, особливо в частині виборів до Верховної Ради та місцевих рад.

Чинна виборча система не відповідає об'єктивній структурі суспільства ні в економічному, ні в політичному, ні в ідеологічному аспектах. Підґрунтям суперечностей у підході до виборчого процесу є занадто швидкий перехід до виборів за партійними списками, що призвело до диктатури нової партноменклатури в політичному житті. Сучасні «патронажні» партії є слабкими, ідеологічно й політично аморфними, фактично волюнтаристськими, де панують інтерес і воля лідера (патрона), який забезпечує фінансування партії. Оскільки партійні списки формують лідер і вузьке коло наближених до нього, то до Верховної Ради обираються партійно-номенклатурні депутати (частково мандати просто купуються в партії), а не народні. Якщо найближчими роками не відбудуться зміни у виборчій системі (англійська або «континентальна» системи), щоб депутати обиралися на партійній основі, але в територіальних округах, то це призведе до загострення політичних конфліктів. Необхідно повернути право на висування кандидатів на позапартійній основі (незалежних).

У новому парламенті зберігатиметься гостре протистояння, але якщо депутати не дійдуть згоди щодо змін до законодавства про вибори до Верховної Ради й місцевих рад, то воно може бути змінено шляхом референдуму за ініціативою виборців або Президента. Останній варіант не дуже бажаний. Якщо в парламенті існуватиме потужна коаліція, то жодні другорядні розбіжності політичних сил не завадять змінити законодавство в інтересах народу, який не бажає обирати «жирних котів» у мішку.

Оптимальною моделлю виборчої системи може бути англійська, коли політичні партії змагаються в одномандатних (в умовах України їх 450) округах, коли виборець напряму обирає свого депутата. Може бути 150 округів, де обиратимуть шляхом конкуренції партій по три депутати. Можливі й інші варіанти, але головне, щоб виборець обирав конкретну людину, яка відповідала б перед виборцями, а не тільки перед лідером партії.

 

Олексій ЮЩИК,
доктор юридичних наук, народний депутат України Верховної Ради третього скликання

Залишається варіант компромісний

Відповіді на це запитання можуть бути різними залежно від багатьох чинників й обраного підходу: політичного, соціально-економічного, наукового, юридичного тощо. Науково обґрунтована загальна відповідь така: Україні потрібне законодавство про вибори, тобто таке, що стало необхідним за певних конкретних умов. Проте давно ні для кого не секрет, що виборчий закон у будь-якій сучасній країні владна політична сила прагне підлаштувати під себе. Мета – використати його для продовження свого перебування при владі.

Особливістю нинішньої політичної ситуації в Україні є зосередження державної влади в руках різних політичних сил, які ведуть боротьбу поміж собою й намагаються пристосувати виборчий процес кожна для себе. Зважаючи на те, що нав'язати суспільству свій варіант виборчого закону неспроможна жодна з цих політичних сил, залишається єдино необхідний варіант, а саме компромісний.

Вибір, звичайно, залишається за самими політичними силами, котрі перебувають при владі; проте підштовхнути їх до розроблення виборчого законодавства, стратегічно необхідного для України, можуть і повинні й інші політичні сили, і самі виборці, ЗМІ, демократичні інститути громадянського суспільства, науковці та ін.

Тут варто брати до уваги кілька чинників, важливих для формування стратегічно необхідного для України виборчого законодавства, зокрема, вимоги Конституції України, досвід використання різних виборчих систем, що його за короткий час набуло наше суспільство, очевидні хиби чинного законодавства, рівень розвитку громадянського суспільства й політичних партій, стан законності в державі тощо. Різні варіанти моделей виборчої системи (мажоритарної, змішаної та пропорційної), які знає вітчизняна практика, дають змогу порівняти й оцінити переваги та недоліки кожного з варіантів, їхній демократичний потенціал. З цього погляду, однозначно невиправданими, такими, що віддаляють депутатів від виборців, є вибори за пропорційною системою до місцевих рад. Очевидно, формування представницьких органів місцевого самоврядування має відбуватися через демократичніший механізм виборів – за мажоритарною системою.

Що стосується виборів до Верховної Ради України та до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, тут доцільним є збереження на певний час пропорційної системи, зважаючи на потребу підтримати розвиток політичних партій. Звичайно, за умови відповідного вдосконалення чинного виборчого та парламентського законодавства, а також законодавства про політичні партії. Потрібно позбавити процес розвитку партій негативних явищ, які ми сьогодні спостерігаємо (авторитаризм лідерів, партбюрократизація, деідеологізація, корупція тощо). Водночас чинний закон про вибори за пропорційною системою потрібно привести у відповідність до Конституції в частині, що стосується встановлення результатів виборів. Ідеться про перерозподіл тих голосів виборців, які отримали на виборах партії, що не подолали 3-відсотковий бар'єр, на користь партій (блоків) – переможців виборів. Такий перерозподіл є принциповим порушенням прямого виборчого права громадян, передбаченого у ст. 71 Конституції. Необхідно також уточнити положення ч. 2 ст. 82 Конституції, зазначивши, що Верховна Рада вважається обраною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу і є повноважною з часу складення присяги зазначеною кількістю обраних народних депутатів.

 

Людмила СУПРУН,
народний депутат України Верховної Ради четвертого скликання

Зміни до виборчого законодавства значно погіршили ситуацію

Вибори з використанням закритих списків створюють відірваність парламенту од виборців. Навіть Парламентська асамблея Ради Європи й Венеціанська комісія звертали увагу на недемократичність вітчизняного виборчого законодавства.

Виборчу систему потрібно змінювати. Волевиявлення має відбуватися за відкритими виборчими списками. Кандидати від партій повинні висуватися на конкретних територіях (дільницях). Громадяни мають обирати не лише партію, а осіб, які її представлятимуть у парламенті.

Вважаю, що ухвалені нещодавно зміни до виборчого законодавства значно погіршили ситуацію. Наприклад, парламентські партії мають можливість контролювати виборчий процес (зокрема, брати участь у формуванні виборчих комісій), а непарламентські – цього позбавлені.

У виборчому законі видно брутальні порушення громадянських прав. Унеможливлено волевиявлення людей, які на момент голосування перебуватимуть за кордоном. Позбавлено права голосу студентів, що не мають «реєстрації» за місцем навчання.

Більше того, створено всі умови, щоб вибори були безкарно сфальсифіковані. Досі наявність у скриньці для голосування певної кількості недійсних бюлетенів автоматично призводило до визнання волевиявлення на цій дільниці недійсним. Нині цю засторогу знято.

 

Сергій КІВАЛОВ,
народний депутат України Верховної Ради п'ятого скликання

Змінювати виборчу систему вже пізно

Пропорційна система – це сьогодні закон. А закони слід виконувати, а не обговорювати.

Політична партія ліпше представляє інтереси громадян, аніж окремий народний депутат.

Стосовно «закритих» списків. Ніхто не приховує від виборців прізвища всіх кандидатів. Інша річ – можливість виборців впливати на формування списків. Це питання треба обговорювати. Адже змінюється суспільство – можуть змінюватися й механізми виборів. Внесення змін і доповнень до чинних законів – нормальний процес для всього світу. А надто для держави з молодою демократією, якою є Україна. Досконалість, як то кажуть, не має меж. Та це аж ніяк не повинно позначатися на виконанні чинних законів.

Партія регіонів вважає, що пропорційна система – оптимальний варіант для проведення виборів до Верховної Ради. Я цю думку загалом підтримую. Єдина хиба пропорційної системи – це недостатній безпосередній контакт виборців із кандидатом.

Стосовно ймовірності заміни саме зараз виборчої системи я кажу категоричне «ні». Процес уже пішов, а правила гри під час гри не змінюють. ЦВК нині ледве справляється з підготовкою до позачергових виборів. Уявіть, що буде, коли тепер, за два місяці до ймовірних виборів, дати ЦВК нову виборчу систему. Це означало б  неминуче поховання цих дострокових виборів.

Олег ЛЯШКО,
народний депутат України Верховної Ради п'ятого скликання

Повернути в політичне життя відповідальність

Виборче законодавство справді потребує змін. Бо в умовах існування закритих партійних списків лідери партій і блоків мають фактично «диктаторські» повноваження. Хоча цього, звісно, я не сказав би про нашу політичну силу. Ясна річ, що жорстка залежність членів партії від політичних лідерів позначається на ступені демократичності в партійних лавах. Зокрема, на здатності багатьох партійців вільно висловлювати власні погляди. Відсутність демократизму позначається не тільки на внутрішньопартійному житті, а й на діяльності народних депутатів у законодавчій владі. Те, що називають партійною дисципліною, іноді набуває гротескних форм. Якщо партієць перебуває в закритому виборчому списку з волі політичного лідера, то, звісно, ставши народним депутатом, він намагається передусім думати про те, подобається чи не подобається його позиція партійному керманичу, а вже потім про інтереси виборців.

Виборчу систему, звісно, потрібно змінювати. Треба зберегти пропорційну основу виборів, але внести корективи. Зокрема й насамперед варто запровадити відкриті партійні списки. Виборці повинні мати змогу обирати не лише політичні партії, які пропонують суголосні їм ідеології, а й представників од цих партій до законодавчого органу. Це дасть змогу повернути в політичне життя відповідальність. Бо громадяни знатимуть, хто конкретно представляє їх у парламенті. А народні депутати думатимуть не про абстрактний народ, а про конкретних людей, перед якими їм треба буде звітувати.

Ярослав ДАВИДОВИЧ,
заслужений юрист України

Не ідеалізуймо пропорційну виборчу систему

Період утвердження в громадянському суспільстві політичної відповідальності, яку беруть на себе політичні партії за результатами виборів, виявився для України складнішим і тривалішим, ніж дехто сподівався. Я далекий від ідеалізації пропорційної системи, але переконаний: на загальнодержавному рівні вона прийнятніша й демократичніша, ніж мажоритарно-пропорційна. Але все-таки через такі випробування, як парламентські вибори за партійними списками, Україна мала пройти. Одним із очевидних позитивних результатів є хоча б той факт, що нарешті в державі припинилася торгівля мажоритарними виборчими округами.

Окрім того, до позитивних чинників слід віднести й те, що за цією системою не передбачено проведення другого туру голосування, а отже, в ній закладено економію бюджетних коштів.

Водночас є й негативи. Це голосування за кандидатів у депутати фактично всліпу, бо інформації щодо них, окрім першої п'ятірки, обмаль.

Другим істотним недоліком нової виборчої системи багато хто називає неможливість громадян безпосередньо висуватися кандидатом у народні депутати України.

Окремою темою дискусії є закриті виборчі списки. Цей аспект виборчої кампанії також має свої плюси та мінуси. З одного боку, в такому разі результати виборів жодним чином не можуть вплинути на черговість кандидатів у виборчому списку, що певною мірою мінімізує відповідальність уже обраних депутатів перед громадянами. З другого – відкриті виборчі списки породжують нестабільність у самих партіях, підвищують конкуренцію між однопартійцями, що може навіть призвести до повного розколу партії.

 

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад