передплата Українською | In English

№4, лютий 2007

Від козацької шаблі – до тачки з п'ятьма гарбузами

Поділитися:

Часопис має своє обличчя та орієнтири, які стоять на шляху щоденного нелегкого життя. Тому сторінки – ніби дзеркало, де ми бачимо самі себе й наші неспокійні будні.

Не торкатимуся змісту давніших публікацій. Зверну увагу бодай на цьогорічні номери. Вони не лише зацікавлюють, а й спонукають до роздумів: «Віче» не цурається злободенних проблем, виставляє їх на публічний аукціон, аби ми бачили їх та могли розв'язувати. Стосується це, зокрема, новорічних думок і прогнозів знаних політиків. Добре, що подано різні міркування Івана Бокого та В'ячеслава Кириленка, Олександра Турчинова й Петра Симоненка… Наведено й несподіване судження Михайла Бродського: «Стабильность наступит тогда, когда не будет, наверное, Украины». Далі депутат Київської міської ради зм'якшив «вирок»: «И вообще не будет мира». Хіба не інтригуюче застереження?

У роздумах Геннадія Удовенка також невтішні передбачення, але іншого змісту: «Мене дивує недалекоглядність «регіоналів»: адже якщо завтра Україна, скажімо, втратить свою незалежність і прийде не лише російський капітал в Україну, а й влада проросійська, то цих бізнесменів-Ахметових і іже з ними за одну добу знищать!» В інших прогнозах також вловлюються нотки тривоги, отієї живої бентеги, якими наскрізь пройнятий наш неспокійний час.

Не менш актуальне, насичене важливими проблемами сьогодення інтерв'ю Валентина Бушанського з колишнім міністром сільського господарства, віце-прем'єр-міністром, нині народним депутатом України, головою Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин Михайлом Гладієм.

Від одного переліку крісел, на яких перебував пан Гладій, може й голова закрутитися. Та суть не в цьому, а в тому, що відомий державний діяч був не свідком подій в аграрному секторі, а одним із їхніх творців. Одразу ж виникає запитання: що було зроблено для нас, хліборобів, селян, добре, значуще, таке, аби нині стало легше дихати й жити?

Певен, найточнішу відповідь дає фотографія в куточку сторінки, де бабуся, обв'язавши хусткою поперек, з похиленою від утоми головою, натужно тягне двоколісну тачку з п'ятьма гарбузами. Маючи химерну уяву, на місці старенької жінки побачив тих, хто протягом останнього часу «керував» сільським господарством країни, силкувався запровадити реформи, мало не щороку змінював стратегію розвитку аграрного сектору.

Наслідок наочний: тачки та «кравчучки». Сьогодні це основна техніка селянина. Отже, й моя. Тягаю її, як і всі, хто працює на землі. А скільки років накувала зозуля немічним дядькам та жінкам? Цього жоден «пророк» не скаже. Та поки риплять колеса «кравчучок», село живе! Звичайно, тяжко йому сьогодні, бо, як мовиться в згаданому інтерв'ю, «бліцкриг програно». Воістину так, бо реформи – це коли на старому місці народжується нове, коли розквітає, оновлюється життя. На жаль, доводиться бачити мало не суцільні руїни... Тільки душа болить.

Листуюся з українцем, який живе в Австралії. Він пише, що тамтешні фермери – аристократи! Крім найрізноманітніших тракторів-комбайнів, мають гелікоптери, літаки. Для нас, обкрадених, такі досягнення, мов сон. А якщо хлібороб убогий, то бідною буде й держава. Жируватимуть хіба що корумповані чиновники.

Немає такого приладу, щоб виміряти наш економічний занепад, а за ним – і духовний. Про це переконливо розповідають публікації «Віча», присвячені історичній та культурно-духовній спадщині нашого народу. Її, без перебільшення, трагічну долю всебічно розкриває, зокрема, проект «Гетьманськими столицями, козацькими шляхами», започаткований у грудневому номері 2006 року. Уже з'явилися розповіді про Переяслав-Хмельницький, Чигирин, Батурин, а також Трахтемирів.

 Прочитавши роздуми Миколи Славинського про першу козацьку столицю, окрім суму за втраченим, відчув: ми ще живі, бо не всі національні святині знищено. Добре, що журнал «Віче» розгортає й розгортає широкомасштабний проект «Гетьманськими столицями…». Це дає змогу, простежуючи наш шлях від козацької доби до тачок із п'ятьма гарбузами, пробуджувати в читача історичну пам'ять, утверджувати його патріотичні почуття.

Іван ЗАХАРЧЕНКО.
село Ситняки Макарівського району Київської області.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Єврокомісія надає додаткові €3,5 млн гуманітарної допомоги для жителів Донбасу Сьогодні, 20 жовтня

Глава Пентагону в Києві, усунення Земана, прорив польського кордону: головне за 19 жовтня Сьогодні, 20 жовтня

Новини 19 жовтня: відставка міністра, незалежність НБУ Сьогодні, 20 жовтня

Силовики провели обшуки в "Київтеплоенерго": вручено підозри керівнику СП та підряднику Вчора, 19 жовтня

ДБР перевіряє причетність Медведчука до оборудок з російським дизелем Вчора, 19 жовтня

Рада відхилила постанови про скасування "антиолігархічного" закону Вчора, 19 жовтня

У МЗС пояснили, що буде після виключення України з "зеленого списку" ЄС Вчора, 19 жовтня

Скинулися всі: "Центренерго" акумулювало 1,5 мільярда на закупівлю вугілля Вчора, 19 жовтня

У МЗС пояснили, що буде після виключення України з "зеленого списку" ЄС Вчора, 19 жовтня

До Києва прибув глава Пентагону Вчора, 19 жовтня