Карпатами – на конях

Завдяки відродженню коней-«гуцуликів»
у Карпатах розвивається новий вид
активного туризму

Переконалися в цьому разом із двома десятками журналістів у прес-турі «Перспективи розвитку кінного туризму в Карпатах», який організував журнал «Карпати. Туризм. Відпочинок».

Початок зими, навдивовижу теплий день, сонце, що сліпить очі, дубовий гай – перше знайомство з карпатськими конями. Турбаза «Легенда Карпат», що в селі Старі Кути на Косівщині, має власну стайню для української степової породи. Журналісти спробували стати вершниками.

«Кінь – тварина напрочуд розумна, – розповідає інструктор. – Він розуміє слова, реагує на інтонацію. В жодному разі не бійтеся. Коні відчувають людину й не слухаються боягузів».

Останній страх зникає, коли торкаєшся шовковистої гриви. Перша спроба проходить вдало, і майже віриш: ти – вершник (амазонка)!

А далі – в село Вербовець, щоб встигнути ще завидна побачити коней –аборигенів Карпатських гір, так званих «гуцуликів».

Який такий «гуцулик»? Гніді коники невеликого зросту (близько 130 сантиметрів у холці), мають темну смугу вздовж хребта, чорні «панчішки», пишні хвіст і гриву. Вони дуже витривалі, легко переносять низький атмосферний тиск і брак кисню. Як унікальна і зникаюча порода (в світі налічується лише 500 чистокровних кобилок-«гуцулучок»), гуцульський кінь належить до світового генофонду та перебуває під охороною.

В Україні його збереження передбачено державною програмою селекції сільськогосподарських тварин.

У Вербовці мешкає Іван Гуралюк – один із тих, хто пройшов тести на право отримати даровану кобилу. Він каже: «Ці коні неначе спеціально народилися для наших гір чи навіть гори під них підлаштувалися. «Гуцулик» здатний пройти п'ять кілометрів угору з поклажею 100–150 кілограмів. А пустіть-но таким маршрутом високих «арабів» чи «орловців» – у них легені не витримають і без вантажу. Коней треба любити, й вони обов'язково віддячать взаємністю». Кобилки позують фотографам і водночас туляться до господаря.

Наступного дня їдемо в закарпатські Кваси – через Верховину, Ворохту, Ясіню (три перевали заввишки від 830 до 1030 метрів над рівнем моря).

Кваси – мальовниче гірське село над Тисою, назване на честь тутешніх мінеральних джерел із «кислинкою», тобто квасних вод. Деякі з них не мають аналогів в Україні, чим і приваблюють численних гостей. Їх приймають у себе власники «зелених» садиб, котрі вже починають розумітися на тонкощах відпочинкового сервісу…

Остання прес-конференція відбулася на високогірному гірськолижному курорті «Драгобрат», де вже цього року буде можливість на конях дістатися вершини легендарної Близниці.