Ріритети баронів: екскурс у невідоме

Виставка «Скарби баронів де Шодуар» у Національному музеї мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків (Київ) бентежитиме уяву шанувальників прекрасного до кінця листопада.
Це третя експозиція циклу «Європейський вимір» – фірмового проекту ханенківців, який стартував 2012 року. Пригадується, що черги відвідувачів першої виставки – «100 шедеврів старих майстрів із 9 музеїв України» та другої – «Три шедеври класичного мистецтва з музеїв Італії» простягалися на кілька кварталів.

Вишукана назва нової експозиції походить від прізвища власників левової долі презентованих тут творінь. Сліди картин і скульптур ведуть до Житомирського обласного краєзнавчого музею. Добірка привертає увагу до творів європейських художників XVI–XIX століть із зібрань по­європейському освічених колекціонерів, що мешкали на європейських теренах та збирали шедеври європейської образотворчості. Ця тавтологічна в’язанка слів у контексті європейського вибору країни набуває дедалі гострішого звучання.

Розкішне зібрання баронів де Шодуар, вельми знаних збирачів мистецтва свого часу (XIX – початок XX ст.), за радянської доби оселилося в Житомирському обласному краєзнавчому музеї. Його споруда перманентно перебуває в стані ремонту, але жевріє надія, що незабаром він завершиться.

– Про цю колекцію ходили легенди. Тривалий час вона зберігалася нереставрованою у фондах. Тож не була доступна відвідувачам, – розповідає заступник генерального директора Музею імені Ханенків, куратор колекції європейського живопису Олена Живкова. – Загалом доля шедеврів із житомирського музею не була щасливою. Під час ремонту чимало полотен залило дощовою водою. Ми дуже вдячні нашим колегам із Націо­нального науково­дослідного реставраційного центру України, котрі кинулися на допомогу житомирянам, перевезли більшу частину колекції до столиці, й після тривалої реставрації твори виставлено в наших залах. Недарма етикетки під експонатами містять не лише звичний набір відомостей: там вказано також імена реставраторів, яким усі ми завдячуємо... Нині в Житомирі ще залишилися роботи, що потребують відродження, вивчення та гідного представлення.

Організатори зауважують: відвідувачам столичної експозиції пощастило побачити «вершки» старовинної колекції. Кожен із цих творів за художньою якістю, мистецькою цінністю є ласим об’єктом для презентації в найсолідніших залах Європи. Взяти бодай картину Луки Джордано «Христос і самаритянка» (1684). Італійці були б приголом­шені тим фактом, що в Житомирі зберігається підписний, еталонний твір цього автора, що досі не ввійшов до жодної монографії. Також доба Ренесансу й бароко прийшла в осінній Київ з іменами Бернардо Строцці, Аннібале Карраччі, Матіаса Стомера. Гостей виставки гіпнотизують погляди з портретів Якоба­Фердінанда Фута, П'єра Міньяра, Йоганна Батіста Лампі II, зачаровують натюрморти й пейзажі голландців та фландрійців Віллема Ван де Вельде, Людолфа Бакхейзена, Александера Коземанса.

Приводом для розпачу є те, що закордонні фахівці не знайомі не лише з цими творами, а й з перлинами ханенківських фондів. Одна з причин такої невідомості – відсутність меценатів. Друга, пов’язана з першою, – проблематичність випускати в світ повноцінні каталоги колекцій. Точніше, таких видань у країні або немає, або вони дуже дорогі. Ось, приміром, при вході до залів столичного музею продають «гросбух» із майже всіма творами колекції. Однак видання коштує майже 1000 гривень.

Що стосується нинішньої виставки, то для подальшої популяризації її експонатів музейники залучатимуть зарубіжних фахівців, аби потім скарби вирушали в подорожі іншими державами.

– Чому саме в Україні так багато творів європейського мистецтва? Тому що наші землі споконвіку славилися родючістю. Тут завжди селилися магнати, найосвіченіші люди, відповідає на власне запитання Олена Живкова. – Нас в усі часи пов’язували з Європою численні зв’язки. Палаци, церкви України були геть заповнені шедеврами європейських митців. За радянської влади чимало з цих творів потрапило до центральних музеїв, але дещо залишилося в регіональних. Це "дещо" не дуже відоме шанувальникам, знавцям. Тож маємо показати і собі, і світові, що ми справді є вагомою частиною європейської культури й дійсно зберігаємо дуже цінний сегмент нашого спільного європейського спадку... Ми не завжди цінуємо те, що маємо в своїй країні. Сподіваюся, почнемо цінувати.

Фото Миколи БІЛОКОПИТОВА, а також надане Музеєм імені Ханенків.

Автор: Ольга КЛЕЙМЕНОВА