Малюк став «Титаном»

Післямова до матчу за титул чемпіона світу між Магнусом Карлсеном і Вішванатаном Анандом

Серед усіх видатних шахістів сучасності норвезький гросмейстер Магнус Карлсен має найлагідгіше прізвисько – Малюк. Звісно, його походження пов’язане з творчістю шведської письменниці Астрід Ліндгрен, точніше – одним із головних героїв її дитячих книжок. Однак зі спортивним образом норвежця ця паралель немає нічого спільного – за всю історію шахів небагато знайдеться гравців, котрі так жорстоко й невблаганно розправлялися зі своїми суперниками. У такому самому дусі провів боротьбу Карлсен і в першому своєму матчі за світову корону.

Тигр із Мадраса

На відміну від свого суперника за матчем, індійський гросмейстер Вішванатан Ананд від початку шахової кар’єри має це грізне прізвисько. Тиг­ром його назвали за манеру гри, а Мадрас – місто, в якому народився і виріс Віші. Треба відразу уточнити, що справжнє його ім’я, отримане від народження – Ананд, але в Європі переплутали й помилку виправляти вже не стали.

У великі шахи Віші увійшов на кілька років пізніше, ніж його ровесник – лідер українських шахістів Василь Іванчук. Та це закономірно, адже тоді Індія не була шаховою державою, тож Ананд не мав потрібної ігрової практики й можливості займатися у висококваліфікованих тренерів. Тобто розраховувати міг лише на власні сили й талант.

А талант у нього дивовижний. Одеський гросмейстер Володимир Тукмаков згадував, як 1986 року він уперше виступив на турнірі в Індії. Наприкінці змагання, уже майже забезпечивши собі перше місце, мав зіграти білими з хлопчиною, в якого думав легко і швидко забрати очко. «Я справді звільнився дуже швидко – уже десь через дві години був переграний за всіма законами позиційної майстерності, причому Ананд (а це був, звичайно, він) витратив на партію не більш як півгодини», – із самоіронією зазначив Тукмаков.

Пізніше Віші називатимуть «найшвидшим гросмейстером у світі», бо він зазвичай витрачав на обмірковування ходів удвічі, а то й утричі менше часу, ніж суперники, та перемагав майже в усіх турнірах зі швидких шахів і блискавичної гри, завоювавши у цих номінаціях світову першість і Кубок світу.

Переїхавши до Європи, ближче до шахових арен, Ананд здобув перші призи більш як у десяти супертурнірах, тобто змаганнях з участю провідних гросмейстерів світу. За цим показником він поступається лише Гаррі Каспарову. А в період з 1995 року, коли в Росії після п’ятирічної перер­ви відродили престижну нагороду «Оскар», яку вручають найкращому шахісту року за версією журналістів, Віші здобув найбільше визнання – він став володарем шести таких призів. Та основне досягнення індійського генія – перемоги в чемпіонатах світу.

Наприкінці минулого і на початку нинішнього століття практикувалося дві версії світової першості: за нокаут­системою розігрували титул «чемпіона світу ФІДЕ», а в матчах – «класичного чемпіона світу». Їх називали ілюмжиновською і каспаровською, оскільки президент ФІДЕ запровадив нову динамічну формулу змагання, а 13­й чемпіон світу ратував за збереження традиційного фіналу, тобто матчу. 1995 року в Нью­Йорку Каспаров зустрівся в матчі з Анандом і, переломивши на фініші хід боротьби, святкував перемогу.

А ось уже в першому світовому «нокауті», що відбувся 1998 року, Ананд заслуговував на чемпіонство. Однак тоді було передбачено, що шахіст, який успішно подолає важкі раунди цієї гри з вибуванням, за кілька днів зустрінеться у фінальному матчі з тогочасним чемпіоном світу ФІДЕ Анатолієм Карповим. Досягши нічийного рахунку в шести основних партіях, Ананд поступився на тайм­брейку (дві партії зі скороченим контролем часу). Пізніше президент ФІДЕ Кірсан Ілюмжинов у розмові зі мною визнає, що умови для учасників були нерівними: «Свіжий Карпов грав проти стомленого Ананда».

Що ж, Тигрові довелося готуватися до нової спроби «вполювати» корону.

І 2000 року він знову зміг подолати всі сходинки нокаут­системи і здобув звання чемпіона світу ФІДЕ. Кілька років по тому ФІДЕ домоглося виняткового права на проведення світових чемпіонатів, що дало можливість об’єднати дві системи в одну. Це об’єднання зафіксував двоколовий турнір у Мехіко за участю восьми провідних гросмейстерів світу. Його переможець ставав єдиним чемпіоном світу.

Ананд виграв турнір у чемпіонському стилі – 4 виграші, 10 нічиїх, жодної поразки і відрив у ціле очко від найближчих переслідувачів. Він уперше в історії став володарем корони у двох номінаціях. Але невдовзі з’явилася чергова модель розіграшу світової першості – було поновлено матчі за звання чемпіона світу. І суперником Віші в цьому поєдинку з 12­ти партій став росіянин Володимир Крамник – єдиний шахіст, якому вдалося свого часу виграти матч у Каспарова. До речі, зважаючи на це досягнення, фахівці у своїх прогнозах віддавали перевагу Крамнику. До того ж, якраз напередодні матчу Ананд дуже невдало зіграв на турнірі в іспанському Більбао – вперше у спортивній кар’єрі посів останнє місце. Чи можуть після такого фіаско бути реальними «наполеонівські» плани завоювання корони й у третій номінації?

Та після Ватерлоо… даруйте, Більбао, Ананд постав зовсім іншим бійцем у двобої із Крамником. Його перевага – і в підготовці, і в самостійній грі – була беззастережною. Він виграв три партії, програв одну, сім звів унічию і достроково, за тур до кінця змагання, утретє завоював корону. В наступні роки Ананд відстояв чемпіонський титул у матчі з Веселином Топаловим, що відбувся на батьківщині претендента – у Софії, і в московському матчі проти Бориса Гельфанда.

Норвезький феномен

У шаховій біографії Магнуса Карлсена є дещо спільне з його індійським візаві – він теж зростав у країні, де шахи не користувалися популярністю. Тож і його успіхи передовсім залежали не від тренувань і підготовки, а від природного таланту. Та все­таки йому були доступнішими шляхи до провідних європейських шахових центрів, тож вундеркінд швидко набирався досвіду у професійних гравців, і вже в 13 років став одним із наймолодших гросмейстерів у шаховій історії. Невдовзі уже в нього можна було повчитися шахової майстерності. За кілька років Карлсен виграв низку гросмейстерських турнірів, зокрема, достроково переміг на турнірі у Форосі Іванчука та інших провідних українських шахістів.

У 19 років Магнус став наймолодшим шахістом, який очолює світовий рейтинг­лист ФІДЕ. Загалом, він установив кілька рейтингових рекордів. У його активі максимальний показник – 2872. А ще – найбільший відрив від другого місця в переліку – 74 пункти. Після завершення цьогорічного традиційного турніру в голландському місті Вейк­ан­Зеє, де Карлсен з величезним відривом від переслідувачів здобув перше місце, головний арбітр змагання Павел Вотруба емоційно резюмував: «Його перевага над колегами стає, я сказав би, навіть нездоровою, вони всі на Землі, а він – у космосі!».

Усі фахівці звертають увагу на стабільність гри Магнуса, який не робить майже жодного непродуманого імпульсивного ходу. Особливо майстерно він розігрує закінчення. В позиціях, де інші зазвичай нічого не знаходять, «він тільки починає грати». Російський гросмейстер Євген Барєєв дав йому таку характеристику: «Магнус Карлсен – це шахова машина для досягнення результату».

А результати ці справді феноменальні. Підраховано, що з останніх 18 турнірів він виграв 12. За останні чотири роки процент набраних очок – 63–67 відсотків, і при цьому середній рейтинг суперників перевищував 2750, тобто в основному це гравці з першої двадцятки рейтинг­листа. Досі ніхто не мав таких показників з такими супротивниками. Чотири роки поспіль (це теж уперше) Магнуса відзначено «Оскаром».

Напередодні матчу на першість світу Карлсен поновив співпрацю з Каспаровим. Можливо, це психологічний прийом, адже найуспішніше проти Ананда грав саме Гаррі Кімович. Варто додати, що Магнус не має жодних проб­лем із фінансовим забезпеченням підготовки до гри. Він – обличчя норвезької фірми, яку називають світовим брендом молодіжного одягу, і, зокрема, сума контракту з ним на наступний рік, за даними преси, становить близько двох мільйонів доларів.

Проте Карлсен дуже обережно висловлювався щодо своїх шансів у матчі. В одному з інтерв’ю він сказав: «Я чекаю сурового випробування! Мій план – грати довгі і напружені партії, в яких кожному треба буде зробити багато сильних ходів. Мені здається, важливо не дати Ананду ні секунди передиху. Гадаю, якщо вдасться витримати цю лінію від початку до кінця, в мене мають бути непогані шанси на перемогу в матчі».

А чи достатньо такої тактики, адже Ананда тому й називають Тиг­ром, бо він уміє терпляче очікувати в засідці, поки «жертва» зробить необачний крок? Проте навряд чи хто сумнівався в перемозі норвежця. Ще на початку року, під час проведення згаданого турніру в Голландії, хтось із коментаторів назвав Ананда Шерханом. Неважко здогадатися, кому відводилася роль Мауглі.

Витискав воду з каменя

Четверте за величиною місто Індії Ченнай, де в листопаді відбувався матч за шахову корону, до сере­дини 90­х років минулого століття називалося Мадрас. Тобто це рідне місто Ананда. Спочатку Карлсен і його представники висловили невдоволення місцем гри. Це й зрозуміло, справа тут не тільки у факторі «чужого поля», а й у проблемі акліматизації – різні часові пояси і такі контрастні кліматичні умови. Скажімо, взимку в Ченнаї середня температура градусів на десять вища, ніж у столиці Норвегії Осло в літні місяці. Принагідно згадаємо, що публічно наша перша королева Анна Ушеніна ні словом не заперечила проти призначення матчу з китаянкою Хоу Іфань на «полі» суперниці, але то — інша ситуація… Згода Карлсена грати найважливіший у своєму житті поєдинок в Індії свідчить передовсім про його впевненість у своїх силах.

Перші дві партії відбулися зовсім не за тим сценарієм, що його окреслив раніше Магнус. Дві короткі нічиї дали змогу поберегти сили, а це вигідніше 44­річному Ананду, ніж його 22­річному опонентові. Та далі все пішло за планом: у наступних чотирьох партіях гра переходила в енд­шпіль і затяжна боротьба велася до останнього шансу. Двічі, у п’ятій і шостій партіях, Віші не витримував тривалого тиску і припускався згубної помилки. Карлсен, за словами коментаторів, «продемонстрував своє вміння витискати воду з каменя».

Іще одну перемогу претендент здобув у 9­й партії. Граючи чорними, він викликав «вогонь на себе», але не втрачав контролю над ситуацією, і все вирішила чергова помилка Ананда, який невдало відреагував на контргру суперника. Тут Магнус довів, що йому до снаги не тільки прості позиції, а й тактичні ускладнення. По суті, було втрачено останній шанс на збереження титулу. Десята партія після тривалої боротьби завершилася внічию і Карлсен достроково завоював титул чемпіона світу.

Загалом, важко знайти аналог, коли претендент із такою перевагою (без жодної поразки) відбирав би титул у короля шахів. За схожим сценарієм відбувся хіба що матч 1921 року, коли Хосе Рауль Капабланка (його, до слова, називали «шаховим автоматом») переміг старшого на 20 років Еммануїла Ласкера. Після 14­ї партії (10 нічиїх і 4 перемоги Капабланки) Ласкер достроково припинив боротьбу.

Перемога Карлсена поновлює бажану ситуацію в шахах, коли чемпіон світу та найсильніший шахіст планети – одна й та сама особа. Феномен норвежця ще досліджуватимуть й описуватимуть, але вже нині важко не погодитися з тими, хто пророкує йому в майбутньому неофіційний титул «найсильнішого шахіста усіх часів і народів». Утім, і сьогодні він не обділений почестями. Наприклад, журнал Time вніс його до переліку «100 найвпливовіших людей у світі» в категорії «Титани».

Автор: Олександр МАЛІЄНКО