передплата Українською | In English

№20, жовтень 2006

Курортології – 200 років. Вона потребує реанімаціїКурортології – 200 років. Вона потребує реанімації

Поділитися:

Днями Андрій Мальгін подарував мені свою книгу, що вийшла друком цьогоріч, «Російська Рів'єра», у якій системно і грамотно зібрано матеріали про формування курортів у Криму в XVIII – на початку XX століть. Навіть перше поверхневе знайомство з нею не тільки змусило мене замислитися, а й стало могутнім поштовхом до того, щоб узятися за цю статтю.

 

У 1882 році за пуд гасу платили 50 копійок. Ціна корови була 7–9 рублів. Костюма-трійки – 3–5 рублів. Зарплата кваліфікованого робітника становила 15–25 рублів на місяць. Пуд солі коштував 25–40 копійок, меду – 6 рублів,. а сто копиць сіна – 7–10 рублів.

Згадана книга, закінчення літнього сезону, Всесвітній день туризму, який відзначали 27 вересня, – достатній привід, щоб укотре привернути увагу до галузі, що розвивається найдинамічніше в світі, – курортології і туризму.

За даними Центру світового туризму, галузь стрімко наближається до рубежів, коли протягом року більш як мільярд відпочивальників і туристів витратили на цю мету понад трильйон доларів.

За офіційними даними, у 2005 році нашу країну відвідало більш як 17 млн. іноземних туристів. З України того самого року виїхали за кордон понад 16 мільйонів осіб.
Обсяг туристичного споживання (споживання товарів і послуг туристичної й інших галузей), за тими самими даними, становить 37 млрд. грн., у тому числі за рахунок виїзного туризму – близько 30 млрд. грн.

Хто приїжджає і скільки платить

Той, хто автоматично зараховує до туристів мільйони осіб, розуміє, що серед них чималу частину становлять гості, які приїхали до родичів, студенти й люди, що відвідали Крим у справах бізнесу, політики, та чималий загін заробітчан. Те саме можна сказати і про тих, хто до нашої країни. Ну а отримані обсяги беруться від передбачуваних 200–400 доларів, які кожен з них нібито має залишити в країні.

Тож до цих цифр я ставлюся не просто обережно, а вважаю, що допоки не буде розроблено серйозну методику на грунті великого фактичного матеріалу, ми лише припускатимемо, скільки туристів з метою відпочинку, лікування, знайомства з історією та культурою нашої країни виїхало, й, відповідно, який економічний ефект одержала від галузі країна.

Повернуся до книжки. Вона не лише змушує замислитися, а й дає достатньо матеріалу, щоб інакше поглянути на день сьогоднішній. З'ясовується, ще в далекому 1807 році відомий хімік А.Ф. Де Серр, запрошений таврійським губернатором A. M. Бородіним, зробив перший хімічний аналіз сакських грязей, лікування якими тоді стало дуже популярним. У результаті в 1830 роках було збудовано першу на території України державну установу, призначену для надання курортних послуг – Сакську грязелікарню. Потім послідовно почали розвиватися транспортна, туристична інфраструктури і в цьому регіоні, і  загалом у Криму.

Отже, упевнено можна стверджувати, що в 2007-му виповнюється 200 років вітчизняної курортології, що поклала початок практичному освоєнню курортних багатств Криму й України.

Проблеми Сакської грязелікарні уже багато років розв'язують місцеве керівництво й кримська влада. На жаль, події розвиваються так: якщо не повернути установі первісний державний статус, то за 200 років після заснування ми можемо її остаточно втратити. Це поодинокий випадок. Та досить типовий і реально відбиває нездоровий стан галузі, що піклується про наше здоров'я.

У зв'язку з цим згадалася суперечка з російським курортологом, який у запалі сказав, що за такого ставлення українського уряду до проблем галузі в недалекому майбутньому українці будуть змушені їздити на лікування до Росії. Я, звісно, з ним не погодився і навів низку прикладів, коли керівники виводили свої оздоровниці з напівлежачого стану і вони ставали сучасними, комфортними, з новітньою матеріально-технічною базою об'єктами. Хоча добре знав, що наводжу приклади відновлення оздоровниць завдяки цим самим керівникам, але жодним чином не державі. Спливло в пам'яті офіційне повідомлення про зустріч міністра культури і туризму І. Ліхового з Генеральним секретарем Всесвітньої туристичної організації ООН Франческо Франжіаллі, на якій обговорювали перспективи розвитку туристичної галузі України. Наприкінці повідомлення було сказано про те, що Франческо Франжіаллі схвалив український досвід об'єднання культури й туризму в складі одного відомства.

Кому на курорті жити добре

Та професіонали, що працюють у галузі, переконані: поки не буде створено міністерство, яке розробить єдині правила ведення бізнесу, генеральну довгострокову лінію розвитку, стратегію, доти на папері залишатимуться мільйони туристів і мільярди гривень обсягу виконаних послуг. На ділі це означає занепад, використання лікувальних грязей, мінеральних вод, перетворення дитячих, і не тільки, санаторіїв на будівельні майданчики для приватних вілл і безліч інших негативних явищ у галузі.

А тепер приклад із книги А. Мальгіна. У 1909 році уряд нарешті прислухався до голосу фахівців і до Державної Думи було внесено законопроект про визнання суспільного значення за курортами. Він передбачав установлення спеціальних зон санітарної охорони в лікувальних місцевостях. У документі вперше було наведено класифікацію лікувальних місцевостей, визначено порядок віднесення різних місць до розряду лікувальних. Установлено округи гірської і санітарної охорони курортів, тобто спеціальні території, що оточували лікувальну місцевість, де було обмежено і суворо регламентовано будь-яку господарську діяльність. Хочу зазначити, що й закон було прийнято, і в рамках його реалізації в 1915 році ялтинський градоначальник Думбадзе скликав нараду земських діячів, на якій вони обговорювали пропозицію щодо створення єдиного курортного округу в межах усього Південнобережжя.

Читаю я про події столітньої давнини, а перед очима – день сьогоднішній. І стає прикро від того, що сто років тому й уряд підтримав думку фахівців, і Дума прийняла закон та й цар-супостат його підписав. І на місцях, на відміну від дня сьогоднішнього – коли кожна прибережна селищна та сільська ради правдами й неправдами відбиваються від статусу курорту, тому що це заважає і з землею поводитися вільно, і свою господарську діяльність на цій землі не обмежувати – сто років тому чомусь робили з точністю до навпаки.
Сказати, що в нас немає законодавчої бази, було б неправдою. Хоч і з труднощами, але в 2000 році все-таки було ухвалено базовий Закон «Про курорти». Та, на жаль, без розроблених і затверджених деяких підзаконних актів він залишається, по суті, концепцією, паперовим орієнтиром, коли закон існує окремо, а галузь – окремо.

Відсутність єдиного координуючого органу призводить до того, що й Кабінет Міністрів України не має уявлення про те, як і в якому напрямі розвиватися галузі. Звідси різночитання Фондом держмайна в питаннях приватизації, що спричинює, з одного боку, втрату вузькоспеціалізованих і необхідних санаторіїв, а з другого – заборону приватизації цілої низки відомчих санаторіїв і пансіонатів, які, маючи пільги, нічого не даючи бюджетові, цілком успішно функціонують як комерційні підприємства, приносячи комусь пристойні доходи.

За п'ятнадцять років так і не упорядкували питання власності в міждержавних (особливо з Росією) відносинах, що призводить на місцях до аж ніяк не місцевих конфліктів.
Економічна діяльність і оподаткування – це тема для окремої розмови. Але книжка, з якої я наводив приклади, і тут дає фактаж, який не можна не згадати. Так, один ялтинський підприємець обурюється з приводу оподаткування. В Ялтинському земстві нині оподатковано все: навіть будинки землевласників, що вони їх ніколи не здавали внайми й мешкають у них самі, підлягають оподаткуванню на всьому просторі від Алушти до Байдар, і становить податок до 29 відсотків, тоді як ще в 1988 році не перевищував 15.

П'ять карбованців і п'ять гривень. Відчуйте різницю

На цьому тлі наша сьогоднішня безпорадність в оподатковуванні просто вражає. Хай би скільки билася кримська влада, які лишень пропозиції направляла в Київ для вирішення питання оподаткування квартироздавачів. Як не платив ніхто, так і не платить. Але за підрахунками фахівців у приватному секторі відпочивають від 4 до 5 млн. осіб, залишаючи готелям від 3 до 5 млрд. грн.

Щоправда, 200 тисяч із цих 5 мільйонів усе-таки сплачують курортний збір у розмірі 5 гривень. І це все, чого держава домоглася за роки незалежності.

Не втримався, щоб не довідатися в книзі про курортний збір за тих далеких часів. З'ясовується, і це питання було вирішено. У 1882 році було ухвалено спеціальний закон про стягування такого збору в розмірі 5 карбованців з дорослої людини!

Як то кажуть, відчуйте різницю. А стягування забезпечувалося досить просто й ефективно. Квартироздавачі були зобов'язані протягом 24 годин пред'явити паспорти нових мешканців у поліцію, в іншому разі на них очікували штрафи й заборона на здійснення комерційної діяльності. Тобто досвід столітньої давнини підказує – не винаходьте колесо. Зробіть так, щоб квартироздавання належало до комерційної діяльності, що підлягає патентуванню, а за здавання помешкання без патенту штрафуйте. Схожу пропозицію кримська влада подавала й урядові Тимошенко, й урядові Єханурова. Щасливі квартироздавачі можуть спокійно спати й далі, тому що складається враження, що, на відміну від часів давніх, сьогодні розв'язувати цю проблему нема кому і за справами політичними – нема коли.

Не хочу, щоб у читача склалося враження, що все в нас так погано. Наші українські курорти у Криму, Карпатах, Одесі, Бердянську розвиваються, удосконалюються. З'являються висококомфортабельні оздоровниці та затишні міні-пансіонати. З року в рік кращають наші курортні міста і селища. Упорядковуються й озеленюються території оздоровниць, у багатьох з них здійснюють серйозну копітку роботу з відновлення матеріально-технічної бази, підвищення комфортності, якості наданих послуг, навчання персоналу. Приватний капітал бере найактивнішу участь у розвитку інфраструктури – відкриваються сучасні кафе, бари, ресторани, з'являються дедалі нові види послуг, розваг. Життя не стоїть на місці. І там, де думають про майбутнє, вкладають чималі кошти і здійснюють активну роботу з поліпшення і підвищення якості наданих послуг. Від держави і потрібно небагато. Створити нормальну законодавчу базу, яка не перешкоджала, а допомагала і заохочувала. Гадаю, за бажання це не лише можливо, а й буде зроблено.
Хочу скористатися сторінками шанованого журналу Верховної Ради України «Віче» й побажати всім, хто працює в туристичній галузі, здоров'я, успіхів, творчості.

І ще. Хотілося б, щоб Всесвітній день інформації про розвиток, який відзначають 24 жовтня, завжди стосувався України. А сама сучасна інформація, порівняно зі столітньою, підтверджувала б: ми на шляху прогресу. Мало того, щоб увагу привертали прогнози не політологів, а економістів, фахівців, професіоналів.

Автор: Борис ДЕЙЧ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

$30 000 за голосування: чи допоможе детектор брехні розібратися зі «слугами народу» Сьогодні, 23 жовтня

Нардеп не задекларував будинок на Трухановому острові — Bihus.info Сьогодні, 23 жовтня

"Від заяви Зеленського залежить все": Тейлор засвідчив у справі імпічменту Трампу Сьогодні, 23 жовтня

Кабмін запровадив 2% мито на імпорт електроенергії з РФ — Герус Вчора, 22 жовтня

В Київській академії мистецтв викрили шахраїв. Збирали кошти на «батьківські фонди» Вчора, 22 жовтня

Ще один виробник сигарет відкликає 350 мільйонів сплаченого акцизу Вчора, 22 жовтня

СБУ затримала ексзаступника міністра економіки: підозрює у держзраді Вчора, 22 жовтня

Як Кравцов з компанією планують роздерибанити 100 млн доларів Вчора, 22 жовтня

В уряді озвучили консервативний та оптимістичний прогноз зростання ВВП у 2020 році Вчора, 22 жовтня

Євродепутат: Зеленський концентрує владу і це дуже страшно Вчора, 22 жовтня