передплата Українською | In English

№20, жовтень 2006

Курортології – 200 років. Вона потребує реанімаціїКурортології – 200 років. Вона потребує реанімації

Поділитися:

Днями Андрій Мальгін подарував мені свою книгу, що вийшла друком цьогоріч, «Російська Рів'єра», у якій системно і грамотно зібрано матеріали про формування курортів у Криму в XVIII – на початку XX століть. Навіть перше поверхневе знайомство з нею не тільки змусило мене замислитися, а й стало могутнім поштовхом до того, щоб узятися за цю статтю.

 

У 1882 році за пуд гасу платили 50 копійок. Ціна корови була 7–9 рублів. Костюма-трійки – 3–5 рублів. Зарплата кваліфікованого робітника становила 15–25 рублів на місяць. Пуд солі коштував 25–40 копійок, меду – 6 рублів,. а сто копиць сіна – 7–10 рублів.

Згадана книга, закінчення літнього сезону, Всесвітній день туризму, який відзначали 27 вересня, – достатній привід, щоб укотре привернути увагу до галузі, що розвивається найдинамічніше в світі, – курортології і туризму.

За даними Центру світового туризму, галузь стрімко наближається до рубежів, коли протягом року більш як мільярд відпочивальників і туристів витратили на цю мету понад трильйон доларів.

За офіційними даними, у 2005 році нашу країну відвідало більш як 17 млн. іноземних туристів. З України того самого року виїхали за кордон понад 16 мільйонів осіб.
Обсяг туристичного споживання (споживання товарів і послуг туристичної й інших галузей), за тими самими даними, становить 37 млрд. грн., у тому числі за рахунок виїзного туризму – близько 30 млрд. грн.

Хто приїжджає і скільки платить

Той, хто автоматично зараховує до туристів мільйони осіб, розуміє, що серед них чималу частину становлять гості, які приїхали до родичів, студенти й люди, що відвідали Крим у справах бізнесу, політики, та чималий загін заробітчан. Те саме можна сказати і про тих, хто до нашої країни. Ну а отримані обсяги беруться від передбачуваних 200–400 доларів, які кожен з них нібито має залишити в країні.

Тож до цих цифр я ставлюся не просто обережно, а вважаю, що допоки не буде розроблено серйозну методику на грунті великого фактичного матеріалу, ми лише припускатимемо, скільки туристів з метою відпочинку, лікування, знайомства з історією та культурою нашої країни виїхало, й, відповідно, який економічний ефект одержала від галузі країна.

Повернуся до книжки. Вона не лише змушує замислитися, а й дає достатньо матеріалу, щоб інакше поглянути на день сьогоднішній. З'ясовується, ще в далекому 1807 році відомий хімік А.Ф. Де Серр, запрошений таврійським губернатором A. M. Бородіним, зробив перший хімічний аналіз сакських грязей, лікування якими тоді стало дуже популярним. У результаті в 1830 роках було збудовано першу на території України державну установу, призначену для надання курортних послуг – Сакську грязелікарню. Потім послідовно почали розвиватися транспортна, туристична інфраструктури і в цьому регіоні, і  загалом у Криму.

Отже, упевнено можна стверджувати, що в 2007-му виповнюється 200 років вітчизняної курортології, що поклала початок практичному освоєнню курортних багатств Криму й України.

Проблеми Сакської грязелікарні уже багато років розв'язують місцеве керівництво й кримська влада. На жаль, події розвиваються так: якщо не повернути установі первісний державний статус, то за 200 років після заснування ми можемо її остаточно втратити. Це поодинокий випадок. Та досить типовий і реально відбиває нездоровий стан галузі, що піклується про наше здоров'я.

У зв'язку з цим згадалася суперечка з російським курортологом, який у запалі сказав, що за такого ставлення українського уряду до проблем галузі в недалекому майбутньому українці будуть змушені їздити на лікування до Росії. Я, звісно, з ним не погодився і навів низку прикладів, коли керівники виводили свої оздоровниці з напівлежачого стану і вони ставали сучасними, комфортними, з новітньою матеріально-технічною базою об'єктами. Хоча добре знав, що наводжу приклади відновлення оздоровниць завдяки цим самим керівникам, але жодним чином не державі. Спливло в пам'яті офіційне повідомлення про зустріч міністра культури і туризму І. Ліхового з Генеральним секретарем Всесвітньої туристичної організації ООН Франческо Франжіаллі, на якій обговорювали перспективи розвитку туристичної галузі України. Наприкінці повідомлення було сказано про те, що Франческо Франжіаллі схвалив український досвід об'єднання культури й туризму в складі одного відомства.

Кому на курорті жити добре

Та професіонали, що працюють у галузі, переконані: поки не буде створено міністерство, яке розробить єдині правила ведення бізнесу, генеральну довгострокову лінію розвитку, стратегію, доти на папері залишатимуться мільйони туристів і мільярди гривень обсягу виконаних послуг. На ділі це означає занепад, використання лікувальних грязей, мінеральних вод, перетворення дитячих, і не тільки, санаторіїв на будівельні майданчики для приватних вілл і безліч інших негативних явищ у галузі.

А тепер приклад із книги А. Мальгіна. У 1909 році уряд нарешті прислухався до голосу фахівців і до Державної Думи було внесено законопроект про визнання суспільного значення за курортами. Він передбачав установлення спеціальних зон санітарної охорони в лікувальних місцевостях. У документі вперше було наведено класифікацію лікувальних місцевостей, визначено порядок віднесення різних місць до розряду лікувальних. Установлено округи гірської і санітарної охорони курортів, тобто спеціальні території, що оточували лікувальну місцевість, де було обмежено і суворо регламентовано будь-яку господарську діяльність. Хочу зазначити, що й закон було прийнято, і в рамках його реалізації в 1915 році ялтинський градоначальник Думбадзе скликав нараду земських діячів, на якій вони обговорювали пропозицію щодо створення єдиного курортного округу в межах усього Південнобережжя.

Читаю я про події столітньої давнини, а перед очима – день сьогоднішній. І стає прикро від того, що сто років тому й уряд підтримав думку фахівців, і Дума прийняла закон та й цар-супостат його підписав. І на місцях, на відміну від дня сьогоднішнього – коли кожна прибережна селищна та сільська ради правдами й неправдами відбиваються від статусу курорту, тому що це заважає і з землею поводитися вільно, і свою господарську діяльність на цій землі не обмежувати – сто років тому чомусь робили з точністю до навпаки.
Сказати, що в нас немає законодавчої бази, було б неправдою. Хоч і з труднощами, але в 2000 році все-таки було ухвалено базовий Закон «Про курорти». Та, на жаль, без розроблених і затверджених деяких підзаконних актів він залишається, по суті, концепцією, паперовим орієнтиром, коли закон існує окремо, а галузь – окремо.

Відсутність єдиного координуючого органу призводить до того, що й Кабінет Міністрів України не має уявлення про те, як і в якому напрямі розвиватися галузі. Звідси різночитання Фондом держмайна в питаннях приватизації, що спричинює, з одного боку, втрату вузькоспеціалізованих і необхідних санаторіїв, а з другого – заборону приватизації цілої низки відомчих санаторіїв і пансіонатів, які, маючи пільги, нічого не даючи бюджетові, цілком успішно функціонують як комерційні підприємства, приносячи комусь пристойні доходи.

За п'ятнадцять років так і не упорядкували питання власності в міждержавних (особливо з Росією) відносинах, що призводить на місцях до аж ніяк не місцевих конфліктів.
Економічна діяльність і оподаткування – це тема для окремої розмови. Але книжка, з якої я наводив приклади, і тут дає фактаж, який не можна не згадати. Так, один ялтинський підприємець обурюється з приводу оподаткування. В Ялтинському земстві нині оподатковано все: навіть будинки землевласників, що вони їх ніколи не здавали внайми й мешкають у них самі, підлягають оподаткуванню на всьому просторі від Алушти до Байдар, і становить податок до 29 відсотків, тоді як ще в 1988 році не перевищував 15.

П'ять карбованців і п'ять гривень. Відчуйте різницю

На цьому тлі наша сьогоднішня безпорадність в оподатковуванні просто вражає. Хай би скільки билася кримська влада, які лишень пропозиції направляла в Київ для вирішення питання оподаткування квартироздавачів. Як не платив ніхто, так і не платить. Але за підрахунками фахівців у приватному секторі відпочивають від 4 до 5 млн. осіб, залишаючи готелям від 3 до 5 млрд. грн.

Щоправда, 200 тисяч із цих 5 мільйонів усе-таки сплачують курортний збір у розмірі 5 гривень. І це все, чого держава домоглася за роки незалежності.

Не втримався, щоб не довідатися в книзі про курортний збір за тих далеких часів. З'ясовується, і це питання було вирішено. У 1882 році було ухвалено спеціальний закон про стягування такого збору в розмірі 5 карбованців з дорослої людини!

Як то кажуть, відчуйте різницю. А стягування забезпечувалося досить просто й ефективно. Квартироздавачі були зобов'язані протягом 24 годин пред'явити паспорти нових мешканців у поліцію, в іншому разі на них очікували штрафи й заборона на здійснення комерційної діяльності. Тобто досвід столітньої давнини підказує – не винаходьте колесо. Зробіть так, щоб квартироздавання належало до комерційної діяльності, що підлягає патентуванню, а за здавання помешкання без патенту штрафуйте. Схожу пропозицію кримська влада подавала й урядові Тимошенко, й урядові Єханурова. Щасливі квартироздавачі можуть спокійно спати й далі, тому що складається враження, що, на відміну від часів давніх, сьогодні розв'язувати цю проблему нема кому і за справами політичними – нема коли.

Не хочу, щоб у читача склалося враження, що все в нас так погано. Наші українські курорти у Криму, Карпатах, Одесі, Бердянську розвиваються, удосконалюються. З'являються висококомфортабельні оздоровниці та затишні міні-пансіонати. З року в рік кращають наші курортні міста і селища. Упорядковуються й озеленюються території оздоровниць, у багатьох з них здійснюють серйозну копітку роботу з відновлення матеріально-технічної бази, підвищення комфортності, якості наданих послуг, навчання персоналу. Приватний капітал бере найактивнішу участь у розвитку інфраструктури – відкриваються сучасні кафе, бари, ресторани, з'являються дедалі нові види послуг, розваг. Життя не стоїть на місці. І там, де думають про майбутнє, вкладають чималі кошти і здійснюють активну роботу з поліпшення і підвищення якості наданих послуг. Від держави і потрібно небагато. Створити нормальну законодавчу базу, яка не перешкоджала, а допомагала і заохочувала. Гадаю, за бажання це не лише можливо, а й буде зроблено.
Хочу скористатися сторінками шанованого журналу Верховної Ради України «Віче» й побажати всім, хто працює в туристичній галузі, здоров'я, успіхів, творчості.

І ще. Хотілося б, щоб Всесвітній день інформації про розвиток, який відзначають 24 жовтня, завжди стосувався України. А сама сучасна інформація, порівняно зі столітньою, підтверджувала б: ми на шляху прогресу. Мало того, щоб увагу привертали прогнози не політологів, а економістів, фахівців, професіоналів.

Автор: Борис ДЕЙЧ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №1/2016 №1
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

У МЗС вже готують візит генсека Ради Європи і не знають, чому вона не приїхала раніше Сьогодні, 28 січня

Байден вважає "Північний потік-2" поганою угодою для Європи - Білий дім Вчора, 27 січня

Президентка Молдови оголосила кандидата на посаду прем'єра Вчора, 27 січня

Мінцифри готує закон, який заборонить держорганам вимагати паперові документи Вчора, 27 січня

Угорщина хоче надати 50 мільйонів євро кредиту на закарпатські дороги Вчора, 27 січня

Росія ратифікувала продовження ядерного договору із США Вчора, 27 січня

У Раді хочуть зобов'язати Microsoft і Google платити податки до українського бюджету Вчора, 27 січня

За Вітренка на посаду міністра енергетики голосуватимуть у четвер – нардеп Вчора, 27 січня

Проєкт рішення ПАРЄ пропонує відмовитися від санкції щодо Росії Вчора, 27 січня

Посольство Угорщини отримало лист з погрозами перед приїздом Сійярто до Києва Вчора, 27 січня