№10, травень 2012

Проблеми управління прокурорсько-слідчими кадрами

Метою цієї наукової праці є дослідження проблеми удосконалення кадрового забезпечення в органах прокуратури України завдяки внутрішній оптимізації управління прокурорсько-слідчими кадрами. Вивчення досвіду добору та підготовки керівного складу органів прокуратури України вказує на суперечності в розв'язанні цієї проблеми, її слабку пристосованість до вимог сучасної практики, недоліки методичного, організаційно-правового, кадрового забезпечення. Не розроблено й системно не узагальнено окремі аспекти управлінської діяльності органів прокуратури.

Проблематику в соціальному, організаційному, психологічному і правовому аспектах почасти опрацьовували декотрі науковці: В. Долежан (1991 р.), М. Мичко (2002 р.), М. Косюта (2002 р.), М. Якимчук (2002 р.), (2007 р.), В. Сухонос (1999 р.), Є. Попович [8] (2010 р.)
І. Озерський (2011 р.). Водночас поза увагою лишається кадровий аналіз прокурорського менеджменту.

Кадрова робота, насамперед її управлінський аспект, є однією з принципово важливих складових успішного функціонування системи органів прокуратури щодо забезпечення прокурорської діяльності. Водночас саме управління персоналом — одна з найважливіших, соціально результативних складових управлінської діяльності в будь-якій державній чи недержавній структурі. На нашу думку, управління персоналом слід розглядати під двома кутами зору: і як складову державної кадрової політики в системі органів прокуратури України, і як принципово важливий елемент управлінської діяльності в органах прокуратури України. Управління у сфері роботи з персоналом органів прокуратури становить цілісну довершену систему пов'язаних між собою процесів професійної орієнтації, прогнозування і планування кадрових потреб, відбору, підготовки, розстановки, виховання особового складу.

Зміни, що відбуваються в країні, комплексне реформування правоохоронних органів, судово-правова реформа, імплементація стандартів ЄС і національного законодавства потребують від Генеральної прокуратури України змін у стратегії та тактиці управління і всією системою, і кожним окремим підрозділом [16]. На думку
В. Сухоноса, формування стратегії управління кадрами в органах прокуратури здійснюється шляхом: а/ аналізу зовнішніх та внутрішніх чинників, що впливають на кадрове забезпечення прокуратури; б/ розробки кадрової політики в органах прокуратури як складової частини державної кадрової політики; в/ визначення чисельності та кваліфікаційної структури кадрів з урахуванням прогнозів перспективи розвитку прокуратури; г/ розробки професійно-кваліфікаційних моделей (вимог до кадрів за посадами, професіями) прокурорсько-слідчих працівників [1, с. 4].

Як слушно зазначив професор М. Якимчук, «комплексне реформування прокуратури та її становлення як незалежного державного органу потребують переосмислення та глибокого аналізу засад її організації й діяльності, одним з найважливіших аспектів яких є управління» [2, c. 3]. Без нього неможливо вдосконалювати, підвищувати продуктивність прокурорської праці, доводять і російські вчені Науково-дослідного інституту проблем зміцнення законності і правопорядку Генеральної прокуратури РФ [3, с. 840].

На превеликий жаль, сьогодні в управлінні недостатньо вивчено та не викристалізовано чіткі методологічні й науково-практичні підходи, які оптимально узгоджували б інтереси особистісні — самих прокурорських працівників та органів прокуратури України зокрема. Виявлені у процесі проведеного нами комплексного дослідження соціально-психологічні невідповідності зумовлюють зменшення зацікавленості прокурорських працівників у якісному виконанні професійних обов'язків, знижують ефективність використання кадрового потенціалу.

Управління в системі прокуратури, як слушно зазначає професор В. Долежан, підпорядковуючись загальним закономірностям управлінської діяльності, має і специфічні аспекти, зумовлені характером конституційних функцій цієї структури [4, с. 58]. Серед таких аспектів ми виокремлюємо і психологічний, що охоплює різні складові процесу оптимізації управлінської діяльності (професійний відбір, підготовка, розстановка тощо). На думку В. Сухоноса, управління кадрами в органах прокуратури є цілісною системою, яка забезпечує реалізацію прокуратурою її конституційних функцій, потребує дослідження та розробки її організаційно-правових основ з урахуванням сучасних досягнень управлінської науки [1, с. 1].

Сьогодні є кілька різних наукових підходів обгрунтування суті процесу управління, а саме: системний, функціональний і діяльнісний. Перший має на увазі суб'єкт управління — керівника, групу керівників; об'єкт управління і взаємодію між ними [5, с. 54]. Другий розглядає управління через його основні функції [6, с. 18]. З позицій функціонального підходу управління виступає як процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для формулювання і досягнення цілей організації [7, с. 38].

Погоджуючись із думкою вченого М. Стецюка [8, с. 13], вважаємо, що потрібно виокремити такі напрями розвитку функцій управління персоналом органів прокуратури:

— поліпшення соціального забезпечення персоналу органів прокуратури для мотивування  результативності роботи з прокурорсько-слідчими працівниками;

— чітке визначення цілей у процесі планування і розв'язання завдань щодо персоналу;

— належна організація процесу управління персоналом органів прокуратури в просторі і часі, а також встановлення осіб, які мають виконувати кожне конкретне завдання;

— забезпечення лінійності управлінських зв'язків підпорядкування прокурорських працівників вищому керівництву органів прокуратури, що охоплює контролювання в цілому всіх аспектів їхньої діяльності, а також фіксування фактично закріплених кінцевих її результатів;

— досягнення узгодженості дій та встановлення гармонійних зв'язків між керівниками органів та підрозділів прокуратури на основі раціональності, чіткої взаємодії, оперативності, надійності та дотримання нормативно закріплених прав і обов'язків.

Система управління персоналом, як зазначає академік О. Бандурка, складається із таких елементів: визначення кількості працівників, їх посадової категорійності і рівня професійної підготовки; робота з кадрами — відбір, розстановка, переміщення, формування резерву на висування, оцінка працівників; стимулювання трудової активності й виховання кадрів; застосування заходів морального й матеріального заохочення, дисциплінарна практика, виховання в дусі дотримання службової дисципліни і законності; підготовка кадрів: початкова бойова, фізична та спеціальна підготовка, підвищення кваліфікації [9, с. 193].

Отже, очевидні актуальні потреби в удосконаленні наукового забезпечення управління персоналом, приведенні навчальних планів та програм Національної академії прокуратури України та науково-дослідного інституту при НАПУ у відповідність з реальними потребами практики, оволодінні керівниками та працівниками, що перебувають у резерві на висунення на керівні посади, досягненнями сучасного менеджменту. Тож для встановлення зв'язку наукових розробок із практичною діяльністю органів прокуратури необхідно здійснити такі заходи: по-перше, доповнити функціональні обов'язки керівників та начальників структурних підрозділів органів прокуратури щодо забезпечення апробації і впровадження результатів наукових розробок та передового досвіду роботи, взаємодії з НДІ НАПУ; по-друге, окреслити проблемні питання оперативно-службової діяльності, що потребують невідкладного наукового вирішення, визначитися з НДІ НАПУ щодо можливості проведення відповідних досліджень; по-третє, розробити і прийняти проекти замовлень на виконання науково-дослідних робіт.

Тож управління чи відділ роботи з персоналом органів прокуратури виконує ресурсні функції, його працівники не беруть безпосередньої участі в основній правоохоронній діяльності. Рішення з питань відбору, найму, звільнення, призначення на нову посаду, направлення на навчання, стажування, перепідготовку та підвищення кваліфікації приймають безпосередньо керівники підрозділів. Підрозділи з управління персоналом створюють загальні умови (розробка систем, процедур, програм), що сприяють реалізації потенціалу кожного прокурорського працівника, і здійснюють контроль за їх виконанням.

Підтримуючи думку В. Сухоноса, вважаємо, що управління в органах прокуратури здійснюється шляхом прийняття індивідуальних і колективних рішень, котрі почасти набувають форм правових актів, які можуть бути нормативними та індивідуально-правовими [1, с. 268]. Сміливою є позиція вченого С. Кувакіна, який стверджує, що формою управління є не управлінське рішення, а діяльність, що супроводжує процес його ухвалення [10, с. 7]. Навряд чи можна погодитися з означеним твердженням, оскільки з теоретичних міркувань форма управління — це вже завершений цикл діяльності, що передувала процесові прийняття управлінського рішення, вираженого в зовнішній формі (наказ, вказівка, вимога, доручення, розпорядження тощо). Тому діяльність, що супроводжувала процес прийняття управлінського рішення, про яку згадує С. Кувакін, слід пов'язувати не з формою управління, а радше із психологічним процесом її реалізації, до якого входять стиль керівника, психологічний контакт (у формі безпосереднього контакту та безособової комунікації), взаємодія, психологічна сумісність тощо [10].

Учені Д. Бахрах та С. Хазанов обстоюють позицію, за якою формами управлінської діяльності є способи вираження її змісту, система внутрішньо взаємопов'язаних способів здійснення функцій управління, певний зовнішній вираз конкретних управлінських дій як частини управлінської діяльності [11, с. 4]. З огляду на зазначене, на нашу думку, формами управління в органах прокуратури слід вважати: а) видання відомчих нормативно-правових актів; б) їх застосування; в) укладання адміністративних та трудових договорів, контрактів, угод; г) організаційні дії та рішення (вказівки, розпорядження, доручення); д) матеріально-технічні операції. Особливого значення тут варто надавати процесові прийняття та реалізації управлінського рішення. На думку спеціалістів, у сфері державного управління та психології управління [12—14], основною складовою кадрової роботи є управлінське рішення, від якого залежать структура, ефективність виконання функції та результативність роботи системи.

«Управлінське рішення в органах прокуратури», на думку М. Якимчука, «це підзаконний нормативний чи індивідуальний акт реалізації повноважень прокурора, який має директивний, організаційний, державно-владний і творчий характер, визначений тип, прийнятий у визначеному порядку, має певне зовнішнє вираження (форму) та відповідне оформлення, за допомогою якого розв'язується те чи інше управлінське питання, спрямоване на реалізацію конституційних функцій прокуратури [2, с. 19]. Кадрове управлінське рішення, за визначенням Д. Іщенка, — це розумова діяльність суб'єкта управління (управлінського працівника — особи, яка має приймати рішення), спрямована на розв'язання певної кадрової ситуації (проблеми) [15, с. 53].

Умови вироблення, прийняття та реалізації кадрових рішень потребують від управлінців не тільки врахування впливу обмеженості ресурсів, невизначеності, інформаційної асиметрії, а й передовсім високого рівня професійної підготовки та індивідуальних якостей. Проблема підвищення якості підготовки та прийняття управлінських рішень особливо актуальна з точки зору формування кадрової політики та необхідності соціального й адміністративного розвитку організації. Використання організаційних форм управління, що передують релізації управлінського рішення, дає підстави виділити чинники, які сприяють його прийняттю: 1) аналіз оперативної обстановки; 2) виконання рішень вищих органів управління; 3) здійснення заходів за результатами попередніх рішень; 4) матеріали засобів масової інформації [10, с. 12, 13].

Отже, управління персоналом в органах прокуратури України доцільно визначити як системну, планомірно організовану й цілеспрямовану діяльність і керівного складу, і працівників кадрових підрозділів з розробки концепції та стратегій кадрової політики, створення сприятливих умов для нормального розвитку й використання потенціалу прокурорсько-слідчих працівників.

Зважаючи на розглянуті в цій науковій праці теоретико-прикладні положення управління кадрами в органах прокуратури, можна визначити такі напрями реформування роботи з персоналом в органах прокуратури, серед яких: створення в кадрових відділах, управліннях спеціалізованих груп з вивчення та оцінки професійно важливих якостей прокурорсько-слідчих працівників, особливо керівників-управлінців; створення системи моніторингу, спрямованого на розвиток кадрового потенціалу, формування резерву кадрів, планування кар'єри, проведення періодичної атестації; створення системи відбору на керівні посади, за якої кожний новий рівень посадових осіб характеризувався б високою сукупністю професійних, інтелектуальних і моральних якостей, а престиж посади гармонійно поєднувався з авторитетом особистості; визначення науково обґрунтованих норм та нормативів службового навантаження і на цій базі — встановлення нормативів штатного забезпечення діяльності органів прокуратури; запровадження моделі прогнозування перспективного розвитку системи добору та підготовки кадрів для органів прокуратури відповідно до потреб Генеральної прокуратури України аж до повного забезпечення їх спеціалістами необхідних рівнів освіти; удосконалення спрямованої на формування високої професійної компетентності та культури, громадської активності, готовності до захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави системи відбору кандидатів, котрих приймають на службу й навчання, удосконалення законодавства про порядок та умови проходження служби в органах прокуратури, що грунтуються на принципах та положеннях трудового права, для підвищення рівня правової та соціальної захищеності прокурорських працівників; активізація проведення науково-практичних конференцій з обміну й узагальнення досвіду роботи з персоналом на базі НАПУ та НДІ НАПУ із залученням практичних працівників різних країн.


Джерела

1. Сухонос В. В. Прокуратура в механізмі української держави: проблеми теорії та практики: Дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.10 / Національна академія наук України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. — К., 2009. — 462 с.

2. Якимчук М. К. Організаційно-правові основи управління в органах прокуратури України: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук: спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Національна академія наук України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. — К., 2002. — 34 c.

3. Настольная книга прокурора / НИИ проблем законности и правопорядка РФ. — М.: Экслит, 2002. — 850 с.

4. Долежан В. Співвідношення управлінських і процесуальних відносин у діяльності прокуратури // Вісник прокуратури. — 2006. — № 9. — С. 58—64.

5. Радзивидло Я. Й. Личностно-профессиональное становление работников прокуратуры в процессе деятельности: Дисс. … канд. психол. наук: 19.00.06 / Национальный университет внутренних дел. — Харьков, 2005 — 179 c.

6. Столяренко А. М. Опыт разработки психологической концепции управления в сфере правопорядка  // Психологический журнал. — 1985. — Т. 4, № 3. — С. 12—20.

7. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента — М.: Дело, 1992. — 702 с.

8. Стецюк Н. М. Розвиток процесу управління персоналом (на прикладі митної служби України): Автореф. дис. … канд. наук з держ. управл.: спец. 25.00.03 «Державна служба» / Національна академія державного управління при Президентові України. — К., 2007. — 18 c.

9. Бандурка О. М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підруч. / Бандурка О. М. — Харків: Ун-т внутр. справ, 1998. — 480 с.

10. Кувакін С. В. Організаційні форми управління органами внутрішніх справ: загальнотеоретичний аспект: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Національний університет внутрішніх справ. — Харків, 2001. — 18 c.

11. Бахрах Д. Н., Хазанов С. Д. Формы и методы деятельности государственной администрации — Екатеринбург: Факел, 1999. — С. 3 — 4.

12. Демичев Д. М. Некоторые актуальные вопросы государственной кадровой политики в Республике Беларусь // Університетські наукові записки: часопис Хмельницького університету управління та права. — 2007. —
№ 2(22). — С. 20—34.

13. Есимова Ш.  А. Современные технологии в системе государственной службы // Університетські наукові записки: часопис Хмельницького університету управління та права. — 2007. — № 3(23). — С. 87—103.

14. Кинарская С. В. Мотивационные условия успешной реализации управленческих решений: Автореф. дисс. … канд. психол. наук: спец. 19.00.13. «Психология развития, акмеология» — М.: РАГС, 2000. — 19 с.

15. Іщенко Д. В. Методологічні підходи до підготовки та прийняття управлінських рішень у кадровому менеджменті // Науковий вісник Державної прикордонної служби України: наук.-практ. альманах / За ред. О. В. Богуша. — Хмельницький: Вид-во Нац. академії Держ. прикордон. служби України ім. Б. Хмельницького, 2006. — № 2. — С. 50—54.

16. Литвин В. Європейська конвенція про захист прав людини та завдання  юридичної науки в Україні // Віче. — 2010. — №19. — С. 13—17.

Автор: Вікторія ДЕРЕВ'ЯНКО

Архів журналу Віче

Віче №3/2016 №3
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Польські ЗМІ розповіли, як Туск переконав Макрона змінити умови імпорту не на користь України Сьогодні, 28 березня

Шмигаль прибув на міжурядові переговори до Варшави Сьогодні, 28 березня

Болгарію чекають дострокові вибори: ще одна партія відмовилась формувати уряд Сьогодні, 28 березня

Вибір ідеальних чоловічих шкарпеток. Поради Сьогодні, 28 березня

Вибір майстер-класів у Києві Сьогодні, 28 березня

Чехія виділить кошти на свою ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України Сьогодні, 28 березня

ЄС розблокував пільги для України, Косово йде в Раду Європи, "коаліція бронетехніки": новини дня Сьогодні, 28 березня

ЗМІ: Заява Макрона про відправку військ в Україну розлютила американських посадовців Вчора, 27 березня

Словенія приєднається до ініціативи Чехії із закупівлі снарядів для України Вчора, 27 березня

Естонія готова підтримати прем’єра Нідерландів на посаду генсека НАТО Вчора, 27 березня