Співвідношення іпотечних цінних паперів та рухомих речей

Випуск перших іпотечних цінних паперів пов’язують з іменем короля Прусcії Фрідріха ІІ. Адже після 7-річної війни між Австрією та Прусcією саме він увів в обіг іпотечні цінні папери для покриття дефіциту коштів у королівстві (указ від 29.08.1769 року) [12].

Незважаючи на більш як 200-річну свою історію, питання співвідношення правової природи іпотечних цінних паперів та рухомих речей у доктрині і досі залишається дискусійним.

Досліджували його як вітчизняні науковці, зокрема В. Гостюк, Н. Кузнєцова, О. Онуфрієнко, Л. Панова, В. Посполітак, В. Труба, В. Харицький, В. Яроцький, так і представники російської цивілістичної науки – М. Агарков, В. Бєлов, Є. Крашенінніков, Д. Мурзін, М. Нєрсєсов, Г. Шевченко та інші. Здебільшого науковці уникають або навіть заперечують тотожність цінних паперів та речей як об’єктів цивільних прав. За законодавством України цінні папери належать до речей. Така позиція законодавця схиляє до висновку про те, що за своєю правовою природою іпотечні цінні папери є речами, вони мають притаманні речам ознаки і властивості. Однак у сучасних умовах такий висновок не є  досить точним і  обґрунтованим.

Мета статті – дослідження правової природи іпотечних цінних паперів у їх співвідношенні з рухомими речами, що, на думку автора, сприятиме  чіткому розумінню правового режиму іпотечних цінних паперів.

Здатність вільного переміщення у просторі є основним критерієм, за яким у Цивільному кодексі України визначено належність тієї чи іншої речі до категорії рухомих. Іпотечні цінні папери можуть вільно переміщуватися у просторі, тому в доктрині досить часто як різновид цінних паперів їх відносять до рухомих речей [6], на які поширюється режим рухомих речей, позаяк кожен із них має свої специфічні реквізити, визначені законодавством, та посвідчує своїм змістом конкретне, унікальне майнове право його в належний спосіб легітимованого власника. Наприклад, під час передавання прав за іменним іпотечним цінним папером попередній документ анулюється, а на ім’я нового власника оформляється інший іменний цінний папір.

На думку В. Гостюка, саме наявність документа, електронного чи паперового, який засвідчує певні права власника цінного паперу, дає підстави припустити можливість поширення на цінні папери режиму рухомих речей [1]. Символічне втілення в документи, які самі по собі є тілесним рухомим майном, безтілесного майна створює можливість його використання як об’єкта зобов’язальних правовідносин. Саме в такій формі право на безтілесне майно входить в обіг на зразок тілесного майна, з яким його ідентифікують [9]. Доцільно нагадати, що розподіл речей на тілесні (res corporals) та безтілесні (res incorporales) було здійснено ще в римському праві. До тілесних речей належали матеріальні об’єкти, які існують довкола, незалежно від правових приписів, тоді як до безтілесних – права, зокрема й права на чужі речі (сервітут, узуфрукт, застава тощо), вимоги та права за зобов’язаннями. Тобто безтілесні речі не мають фізичного втілення і, як зазначає К. Побєдоносцев, мають господарську дійсність та стверджуються виключно в юридичній уяві, тож без цієї уяви їх неможливо знайти в природі. Вони існують лише тому, що створені людською волею як права, що належать особі [8]. З часом юридичною наукою та на практиці було розроблено засоби, за допомогою яких абстрактні блага постають конкретними речами, що дає можливість власнику розпоряджатися безтілесним майном. Абстрактні блага розглядають як утілення в конкретні речі такою мірою, що з передачею цих речей відбувається і передача відповідних благ. Представники української наукової думки теж обґрунтовують віднесення всіх цінних паперів до об’єктів речового права [7] та поширення на них режиму рухомих речей [1].

Для багатьох національних правових систем є характерним віднесення усіх цінних паперів (а відповідно й іпотечних) саме до категорії рухомих речей [2]. Проте не можна не звернути уваги на наявність суттєвих відмінностей у правовій природі іпотечних цінних паперів та рухомих речей. Так, у науці цивільного права під річчю розуміють дані природою та створені людиною цінності матеріального світу, що виступають об’єктами цивільних прав [3, с. 376]. Речі є матеріальними об’єктами, які можна відчути фізично, скажімо, на дотик, та такими, що мають економічну форму товару [4]. Отже, речі завжди мають матеріально-речову форму і водночас здатні задовольнити певні потреби особи за рахунок використання їхніх природних корисних властивостей. Іпотечні ж цінні папери, зокрема за бездокументарної форми фіксації майнових прав, можуть і не мати матеріально-речової просторової форми. Тоді завдяки виключно юридичному змісту (посвідченню і забезпеченню безперешкодної реалізації майнового права) ними забезпечується правовий інтерес особи. Отже, як зазначає Г. Шевченко, суть цінного паперу як речі має похідний характер, основне й єдине призначення якої бути носієм суб’єктивних цивільних прав [11]. Так, і на думку розробників Цивільного кодексу України, папір визнається цінним не з огляду на його природні властивості, а тому, що він підтверджує право його власника на певні матеріальні блага [5].

Відомо, що регламентація відносин власності у сфері обороту рухомих речей забезпечується положеннями речового права. І такої регламентації досить. Лише стосовно деяких рухомих речей (наприклад, мисливської зброї) виникає необхідність застосування додаткових положень, установлених нормами спеціального законодавства. За регламентації правовідносин у сфері обігу іпотечних цінних паперів  положення речового права є лише частиною нормативного масиву, що забезпечує регулювання таких відносин, однак завжди є необхідність застосування положень спеціального законодавства (наприклад, законів України «Про іпотеку», «Про цінні папери та фондовий ринок» тощо).

Істотною особливістю правового режиму іпотечних цінних паперів є те, що через різноманітність їхніх видів та специфічну правову природу складно визначити низку норм, які поширюють свою дію на всю сукупність відносин з цим видом цінних паперів. Установлений законодавством режим для обох можливих форм випуску іпотечних цінних паперів (документарні та бездокументарні) припускає використання положень речового, зобов’язального і спеціального законодавства. Під спеціальним законодавством розуміють положення нормативних актів, які закріплюють особливості правового режиму кожного окремого виду і форми іпотечних цінних паперів (наприклад, Закон України «Про іпотечні облігації», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» тощо). Щодо загального законодавства, тобто положень речового права, що поширюється на сукупність усіх видів іпотечних цінних паперів, то воно значно звузилося у зв’язку із закріпленням у національному цивільному законодавстві можливості випуску та обігу бездокументарних  іпотечних цінних паперів.

Іпотечні цінні папери у бездокументарній формі – це інформація, що зберігається в електронному вигляді. На відміну від звичайних речей, ця властивість іпотечних цінних паперів визначається не природними властивостями. Порядок регулювання відносин у сфері випуску й обігу іпотечних цінних паперів на електронних носіях є особливим, тому що не завжди вдається використовувати традиційні законодавчі підходи. В розрізі цієї частини досліджуваного питання цікавою є пропозиція Є. Крашеніннікова – замінити правову конструкцію «бездокументарні цінні папери» на відому німецькому та швейцарському законодавству правову конструкцію «цінних прав» (Wertrechte), тобто не засвідчених цінними паперами, але занесених до особливого реєстру прав, що забезпечені функцією, схожою з функцією прав, утілених у цінних паперах фондового ринку [4, с. 396]. Згаданий автор є прихильником так званої документарної концепції. Сповідують цю концепцію також видатні російські цивілісти В. Бєлов та Є. Суханов. У рамках документарної концепції бездокументарні цінні папери розглядаються як майнові права або спосіб фіксації прав, тому вони не можуть бути визнані речами.

Зміст іпотечних цінних паперів становлять зобов’язання, адже без них не існує іпотечного цінного паперу. Саме зобов’язальна природа іпотечного цінного паперу дає можливість переводити його з однієї форми (документарної) в іншу (бездокументарну) без зміни обсягу прав за іпотечним цінним папером. Дуалістична правова природа іпотечних цінних паперів полягає в тому, що, з одного боку, іпотечні цінні папери є об’єктами права власності, які можуть передаватися на підставі договорів про відчуження майна, а з другого – вони закріплюють певний обсяг права вимог до емітента-боржника (право на отримання частки в платежах за іпотечними активами відповідно до договору про придбання іпотечних сертифікатів участі; право на отримання відсотків за іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю; право власника заставної на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням тощо). Тому в юридичній літературі всі цінні папери (в тому числі й іпотечні) розглядають у двох аспектах. По-перше, як спосіб оформлення будь-яких зобов’язальних відносин (отже, можна говорити про права, засвідчені цінним папером, або про «права з паперу»); по-друге, цінні папери вважаються річчю, на яку можуть виникати як право власності, так і інші речові права, тобто вони можуть бути об’єктом різних угод, а звідси виникає «право на папір» [10].

Також слід звернути увагу на відмінність у питаннях обмеження обіговості речей та іпотечних цінних паперів. Як з теоретичної, так і з практичної точки зору видається геть неможливим вилучення з обороту або обмеження обігу іпотечних цінних паперів, оскільки це цілковито знівелювало б потребу в їх існуванні. Вилученими з цивільного обороту будуть лише ті речі, право власності на які можуть набувати окремі суб’єкти. Тому обмеження обіговості й вилучення з цивільного обігу можуть здійснюватися лише стосовно речей. Звісно, можна заперечити тим, що певний документарний іпотечний цінний папір може бути вилучений з цивільного обігу, якщо, наприклад, не відповідатиме вимогам актів цивільного законодавства України. Але таке припинення має дуже індивідуальний характер, визначається іншими чинниками та має інші правові наслідки порівняно з вилученням речей (наприклад, військової зброї).

Не можна залишити поза увагою ще дві істотні відмінності між документарними іпотечними цінними паперами та речами. По-перше, відрізняються моменти виникнення права власності на речі та іпотечні цінні папери (зокрема емісійні). Так, первинними власниками речей можуть бути їхні автори, творці, які відразу мають можливість використовувати річ за її призначенням, реалізуючи всю тріаду повноважень власності. З документарними іпотечними цінними паперами все значно складніше. Так,  в умовах дотримання особливого режиму на спеціалізованих поліграфічних підприємствах виготовляється бланк. Право власності виникає саме на цей бланк, а не на документарний іпотечний цінний папір (його ще не існує). Для того, щоб на бланк цінного паперу поширився відповідний правовий режим, емітент має заповнити його з дотриманням нормативних вимог та виконати інші формальні вимоги, необхідні для емісії. У цьому проміжку часу власником іпотечного цінного паперу є емітент, який, однак, не є суб’єктом посвідченого майнового права. Реалізацію ж права володіння, користування та розпорядження можуть здійснювати виключно набувачі іпотечних цінних паперів.

По-друге, різними є правові наслідки загибелі речі та іпотечного цінного паперу. Відомо, що з фізичною загибеллю речі припиняються права її власника. А загибель іпотечного цінного паперу не тягне за собою припинення втілених у ньому прав. Так, відповідно до положень глави 7 Цивільного процесуального кодексу України суд в окремому провадженні може розглянути питання про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника (іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю). Можуть також бути відновлені й права власних іменних (іпотечні облігації, іпотечні сертифікати участі) та ордерно-іменних (заставна) іпотечних цінних паперів. У цьому разі власник втраченого документарного іпотечного цінного паперу має звернутися до емітента з проханням про видачу дубліката. На власника покладається обов’язок довести наявність прав на втрачений папір.

Підсумовуючи, доходимо такого висновку: правова природа іпотечних цінних паперів та речей, а також правове регулювання відносин, що виникають щодо них, мають істотні відмінності. Норми речового права в загальному масиві норм, що регулюють випуск та обіг іпотечних цінних паперів, відіграють певну, але не домінуючу роль. Правовий режим цього об’єкта цивільних прав вимагає використання положень як речового, так і зобов’язального та спеціального законодавства, що істотно відрізняє їх від речей. А тому нормативне віднесення іпотечних цінних паперів (серед усіх видів цінних паперів) до речей є необґрунтованим. З огляду на проведений у статті аналіз та стан сучасного розвитку цивілістики, вважаємо доцільним відокремлення цінних паперів (серед них також іпотечних цінних паперів) від речей та виокремлення їх у самостійний об’єкт цивільного права.

Джерела

1. Гостюк В. І. Цивільно-правові договори з цінними паперами за законодавством України. Дис. … канд. юрид. наук. 12.00.03/ Київський національний університет ім. Т.Шевченка. – К., 2005. – С. 37.

2. Гражданское и торговое право капиталистических государств. – М.: Международные отношения, 1993. –  С. 203; Мамутов В. К., Чувпило О. О. Господарське право зарубіжних країн: Підруч. для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. – К.: Ділова Україна, 1996. –  С. 156–158.

3. Гражданское право: Учебн.: В 3-х т. Т. 1 / Абрамов Е. Н.,  Аверченко Н. Н., Байгушева Ю. В. и др.; Под ред. А. П. Сергеева. – М.: РГ-Пресс, 2011. – С. 376, 396.

4. Гражданское право: В 4-х т. Т. 1.: Общая часть: Учебн. Для студентов вузов, обучающихся по направлению 521400 «Юриспруденция» / Ем В. С. и др.; Отв.ред. Е. А. Суханов. – М.: Волтерс Клувер, 2010. – С. 400.

5. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2-х т./  Відп. ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. І. – С. 328.

6. Онуфрієнко О. І. Право власності в Україні: Навч. посібн. / О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова, О. А. Підопригора та ін.; За заг. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2000.  – С. 376.

7. Онуфрієнко О. І. Правове регулювання випуску та обігу емісійних цінних паперів в Україні. Дис. … канд. юрид. наук. 12.00.04/ Київський національний університет ім. Т. Шевченка. – К., 2000. –  С. 17–18.

8. Победоносцев К. П. Курс гражданского права.
Ч. І: Вотчинные права.  – М.: Статут, 2004 – С. 87.

9. Саватье Р. Теория обязательств. – М.: Прогресс, 1972. –  С. 82–83.

10. Труба В. І. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2-х т. / За відп. ред.
О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. І. – С. 328.

11. Шевченко Г. Н. Эмиссионные ценные бумаги: понятие, эмиссия, обращение. – М.: Статут, 2006. – С. 31.

12. Goedeck W., Kerl V. Die deutschen Hypothekenbanken. Hrsg.: Bushgen H.E., Herrhausen A. – Frankfurt am Main, 1990. – Р. 18.

Автор: Олеся ЛУКОМСЬКА