передплата Українською | In English

№9, травень 2011

Не зрадь землі своєїНе зрадь землі своєї

Поділитися:

Микола ВАСИЛЬЧЕНКО – директор СТОВ «Агрофірма «Маяк» Золотоніського району, Герой України. Народився 1946 року в селі Франківка Чорнобаївського району Черкаської області, 32 роки очолює господарство, яке вивів на світовий рівень. У 1972 році закінчив Українську сільськогосподарську академію, за фахом – учений ветлікар. Заслужений працівник сільського господарства України. Почесний академік Національної академії аграрних наук України.

Зустрічатися з Миколою Васильченком мені доводиться не вперше. І щоразу дивуюся глибині розуміння ним суті проблеми українського села. Оскільки ця розмова відбувалася відразу після парламентських слухань про землю, то перша моя репліка-запитання сама злетіла з вуст.

– Ви так різко виступили проти торгівлі землею… Чи всі правильно зрозуміють?

– Зрозуміли! Як не зрозуміти? Навіть аплодували. А якщо ви натякаєте на можливі неприємності внаслідок різкого тону, то це – не до мене. Ви ж знаєте, що завжди кажу те, що думаю. Торгували землею за всіх часів лише ті, хто не може і не вміє організувати на ній виробництво. Отож чи треба торгувати землею, може, краще – високоякісною сільгосппродукцією? Принаймні слід ще дуже добре над цим помізкувати. Долю нашої землі має вирішувати лише народ на всеукраїнському референдумі.

Вважаю, що маю право так ставити питання, бо за роки, що очолюю велике багатогалузеве господарство, бачив усяке. Та найголовніше – не зрадив землі.

– До речі, скільки землі в господарстві, як нею розпоряджаєтеся?

– СТОВ «Маяк» має в обробітку 6 тисяч 700 гектарів, із яких третина – із запасів сільської ради, решта – паї селян. Утримуємо три тисячі голів великої рогатої худоби, із них – тисяча корів, кожна з яких щороку дає майже по вісім тисяч літрів молока, а від деяких маємо й 12-тисячні надої. Застосовується найпередовіша у світі технологія доїння, доїльний зал оснащено за американським стандартом. Молоко – найвищої якості й чистоти. Вирощуємо 13 тисяч свиней. Через два роки доведемо цей показник до 20 тисяч. Щорічний виторг від сільгосппродукції становить близько 75 мільйонів гривень.

Усі 20 років незалежності України господарство працює на фінансовому самозабезпеченні: без кредитів, без ходіння по міністерствах задля виканючування якихось бюджетних подачок. Лише за останні 10 років ми вклали у розвиток господарства 235 мільйонів власних, а не позичених чи в когось випрошених коштів.

– Який же вихід із ситуації, що склалася? Поки що на продаж землі встановлено мораторій…

– Гадаю, тут нічого вигадувати не треба. Просто включити мізки і подивитися, що робиться у світі. Ми часто у своїх діях рівняємося на Америку. Тож давайте будемо в цьому послідовними. Нині американські економісти вважають, що головним гальмом подальшого розвитку сільського господарства США є саме приватна власність на землю. Чуєте? Гальмом, а не стимулом! Отже, на нинішньому етапі треба не поспішати зі скасуванням мораторію на продаж землі, а продовжити його дію як мінімум на два-три роки. Аби тим часом добре подумати, випробувати можливу майбутню модель земельних відносин хоча б у кількох регіонах, як то кажуть, набити ґуль, «наламати дров», а потім дійти відповідних висновків і застосовувати набутий досвід у всій Україні. За ці роки слід розробити закони, на підставі яких держава має поступово стати власником землі. Набувши цього права, вона за прикладом Ізраїлю, Китаю, Німеччини повинна активно розвивати орендні відносини. Це дасть змогу місцевим бюджетам одержувати солідні доходи, за рахунок яких можна утримувати та відроджувати соціальну сферу. Прикладом могло б бути наше господарство. За оренду 2,3 тисячі гектарів земель запасу ми торік сплатили до сільського бюджету 1 мільйон 750 тисяч гривень, що дало змогу повноцінно функціонувати середній школі, будинку культури з двома народними колективами, дитячому садку, медамбулаторії, спорткомплексу. Я не заперечую реформування земельних стосунків, їх потрібно міняти. Але скажу вам відверто: торгувати землею в такій ситуації, як нині, – це все одно, що торгувати Україною.

– Що для вас особисто означає слово «земля»?

– Коли повертаюся з далеких мандрів (останніми роками об’їздив цілий світ, був і в Китаї, і в Америці, Ізраїлі, європейських країнах) і дивлюся з літака на нашу помережану шляхами зелену землю, зізнаюся, серце мало не вискакує з грудей. Від радості, перемішаної з тривогою, від усвідомлення того, що я є частинкою України. Кращої країни, як наша, ніде немає. Так, є успішніші держави, є, можливо, як на чийсь смак, красивіші пейзажі з водоспадами та екзотичними птахами. Однак для мене найгарніше, що я бачив, – пшеничне поле з нашими, українськими, трударями – людьми, красивими і зовні, і душею. Тривожно тільки, що долю свою, ніби казкову Жар-птицю, ми ніяк не вхопимо за хвіст, весь час вона чомусь вислизає з рук.

Саме незалежність нашої держави й дала можливість утілити давню мрію моїх батьків-хліборобів і мою власну – ефективно господарювати на землі. Ефективно не для показників чи звіту у вищі інстанції, як було раніше, а для кожного трудівника. Учився за кордоном і в кращих господарників України. Довелося пережити й чимало розчарувань, розв’язати безліч проблем. Але сьогоднішнє підприємство того варте. Багато хто з колишніх передовиків тепер самі до мене їздять по досвід. А він насамперед – у раціональній організації праці, застосуванні прогресивних технологій, у нормальних виробничих умовах, гідній заробітній платі, комплексі соціальних надбань, які маємо в нашому селі. Приємно, що нам удається зацікавити молодь роботою в господарстві. Її змістовність, культура дедалі більше приваблюють навіть школярів, які нині є частими гостями, зокрема на молочному комплексі. Нам телефонують, пишуть із проханням прийняти на роботу з багатьох областей України.

Незалежність для мене це й можливість передати справу свого життя в надійні руки нащадків – талановитих, відданих справі односельців та моїх дітей. Династії потомственних хліборобів трудяться на всіх виробничих дільницях. Моя сім’я також працює в «Маяку». До речі, сьогодні середній вік наших працівників становить близько сорока років. Отже, у нас є майбутнє. Та головне те, що попри всі недоліки та проблеми нинішня система дає змогу цілковито використати потенціал людини.

Мрії наші – про великий хліб, про щедрі надої, зрештою – про достаток і спокій, про впевненість у завтрашньому дні. Все це може й повинна забезпечити наша незалежна держава. Я вірю в неї, як у самого себе.  

Владислав КИРЕЙ,
журналіст.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Нардеп не задекларував будинок на Трухановому острові — Bihus.info Сьогодні, 23 жовтня

"Від заяви Зеленського залежить все": Тейлор засвідчив у справі імпічменту Трампу Сьогодні, 23 жовтня

Кабмін запровадив 2% мито на імпорт електроенергії з РФ — Герус Вчора, 22 жовтня

В Київській академії мистецтв викрили шахраїв. Збирали кошти на «батьківські фонди» Вчора, 22 жовтня

Ще один виробник сигарет відкликає 350 мільйонів сплаченого акцизу Вчора, 22 жовтня

СБУ затримала ексзаступника міністра економіки: підозрює у держзраді Вчора, 22 жовтня

Як Кравцов з компанією планують роздерибанити 100 млн доларів Вчора, 22 жовтня

В уряді озвучили консервативний та оптимістичний прогноз зростання ВВП у 2020 році Вчора, 22 жовтня

Євродепутат: Зеленський концентрує владу і це дуже страшно Вчора, 22 жовтня

Новини 21 жовтня: IPO Укрпошти, арешт рахунків "Укргазвидобування", місія МВФ Вчора, 22 жовтня