передплата Українською | In English

№12, червень 2006

Поступ. Конфлікт. Насилля

Поділитися:

Події листопада-грудня 2004 року змінили політичний ландшафт нашої держави і, без перебільшення, сколихнули весь світ. Їх одразу нарекли «помаранчевою революцією», уподібнюючи масові виступи протесту в Києві та інших містах, містечках та селах України до «оксамитової революції» в Чехословаччині, «трояндової революції» в Грузії, падіння режиму «вічного» Мілошевича в Югославії.

Трояндова революція
2 листопада 2003 року в Грузії відбулися парламентські вибори. Згідно з офіційними результатами, оприлюдненими 20 листопада, перемогу здобула правляча партія. Міжнародні спостерігачі не визнали результатів виборів з огляду на значні порушення. Президент Шеварднадзе зняв з посади голову Ради безпеки Тедо Джапарідзе, який публічно визнав, що минулі вибори позначені фальсифікаціями. Грузію сколихнули акції протесту. 22 листопада Михаїл Саакашвілі, очоливши протестантів, із трояндою в руці ввірвався до приміщення парламенту.
75-річний президент Едуард Шеварднадзе запровадив надзвичайний стан. Однак уже 23 листопада подав у відставку: «Я бачу, що події розвиваються в напрямі конфронтації. І якби я скористався тими повноваженнями, якими наділений глава держави, ми не змогли б уникнути кровопролиття. Я ніколи не зраджував свій народ. І тепер вважаю, що найкращим виходом є відставка президента, аби все це завершилося мирно й без жертв». Нинішній президент Грузії тоді заявив: «Гадаю, історія гідно оцінить це рішення».


Тюльпанова революція
Результати виборів до парламенту Киргизії опозиція і спостерігачі від ОБСЄ оголосили сфальсифікованими, з чим не погодились офіційна влада та спостерігачі російські. Країною прокотилася хвиля непокори. Демонстранти вимагали відставки президента Киргизії Аскара Акаєва. У Бішкеку 21 березня 2005 року демонстранти після жорстких сутичок із міліцією захопили й розграбували президентську адміністрацію та будинок уряду. Бішкек охопило мародерство. У місті Джалал-Абад 20 березня спецназ узяв штурмом будівлю міської адміністрації, яку ще 4 березня захопила опозиція. Однак 50 тисячний натовп знову захопив будівлю. Того дня було спалено міський відділ внутрішніх справ.
Президент Аскар Акаєв утік до Росії. Обраний із порушеннями парламент призначив виконувачем обов'язків президента і прем'єр-міністра одного з лідерів опозиції Курманбека Бакієва. Визволеного з колонії колишнього мера Бішкека та губернатора Чуйської області Фелікса Кулова призначили координатором силових структур. Після цього Центрвиборчком підтвердив повноваження парламенту. У Киргизстані загинули 15 осіб, 173 були поранені. А в цей час у горах цвіли тюльпани-едельвейси.

Кедрова революція
14 лютого 2005 року внаслідок теракту загинув екс-прем'єр Лівану, народний кумир Рафік Харірі. Наступного дня, всупереч волі влади, відбулася акція протесту. Близько 30 тисяч людей вийшли на вулиці, вимагаючи знайти винних у смерті Харірі, відставки кабінету Омара Карамі й виведення з країни 14-тисячного сирійського контингенту, який перебував у Лівані з 1976 року. Лідери опозиції вважали, що Дамаск і ліванські правлячі кола причетні до вбивства Харірі, бо він виступав за виведення з країни сирійських військ. Ці події оцінили як початок кедрової революції (кедр – символ Лівану). Просирійський уряд Омара Карамі було відправлено парламентом у відставку. А майдан Мучеників перейменовано на майдан Революції.
Завданням цієї розвідки є аналіз функцій соціально-політичного конфлікту в Україні кінця другого – початку третього тисячоліття, який виник у результаті нагромадження суспільних протиріч, серед яких виокремилася основна лінія розколу– доведена до конфлікту суперечність між владою і народом, свавіллям і правопорядком, вседозволеністю і законністю.


Форма: війна, дебати, переговори

Деякі вчені розглядають конфлікт у широкому розумінні цього поняття. Зокрема, Р. Дарендорф пише: «Термін конфлікт я вживаю як на позначення суперечки, конкуренції, диспуту і напруженості, так і відкритих сутичок між суспільними силами. Всі відносини поміж групами індивідів із взаємнонесумісними цілями, які узагальнено можна класифікувати як бажання обох конкурентів отримати те, що реально може дістатися лише одному, – в цьому розумінні є відносинами соціального конфлікту... Конфлікт може мати форму громадянської війни, чи парламентських дебатів, або добре регульованих переговорів»7. Аналогічне трактування знаходимо в М. Дойча, який каже, що таке явище існує завжди там, де з'являються несумісні, взаємовиключні прагнення або дії. Схожі суперечності можуть проявлятися у формі ворожих дій між особами чи їхніми групами за обмежені цінності чи ресурси8.

Соціологічне тлумачення конфлікту дещо вужче, точніше й конкретніше. Зокрема, Д. Тернер на підставі аналізу численних висловлювань Г. Зіммеля стверджує, що останній розглядає його як змінну, інтенсивність якої утворює континуум з полюсами «конкуренція» і «боротьба», при цьому «конкуренція пов'язана з упорядкованішою взаємною боротьбою партій, що призводить до їх взаємного уособлення, а боротьба означає хаотичнішу, безпосередню битву партій»5. Автор визначення вважає, що конфлікт може змінювати свою гостроту, а в результаті мати різні наслідки для соціального цілого. Л. Козер визначає суспільний конфлікт як «боротьбу за цінності і претензії на певний соціальний статус, владу і обмежені матеріальні блага; боротьбу, в якій метою конфліктуючих сторін є нейтралізація, заподіяння шкоди супернику або його знищення»6. На думку дослідника, конфлікт виникає за умови, коли одна сторона ставить за мету зберегти існуючий стан речей, так би мовити, свій status quo. Під ним розуміють владні повноваження, суспільно значущі посади, істотні преференції тощо. Інша сторона намагається змінити існуючий порядок. Водночас вони можуть прагнути до зміни відповідної ситуації, однак кожна має власні шляхи, методи й засоби, які при цьому використовуються. Якщо владна еліта якомога більше прагнутиме до збереження своїх повноважень і досягнення лише власної корпоративної мети, то посилюватиметься відчуження і зростатиме недовіра до неї. Наслідок – втрата фактичної легітимності за формального юридичного права, а далі – перехід у фазу активного спротиву владі.

У теорії соціальний конфлікт виступає одним із найпоширеніших соціальних явищ. Основний конфліктний масив є всередині соціуму, й незалежно від того, простежується відкрите протиборство інтересів чи ні, завжди ведеться боротьба за досягнення різних цілей, успіху та процвітання. В основі теоретичних положень лежать спільні вихідні позиції: в усіх соціальних системах можна виявити нерівномірний розподіл ресурсів. Він закономірно та неминуче породжує конфлікт інтересів у різних частинах системи, що спричинює відкриті зіткнення між тими, хто володіє цінними ресурсами, і тими, хто ними не володіє. Ці інтереси можуть спонукати макрорівневі, міжгрупові, міжособові та інші різновиди соціальних конфліктів, а також і політичні, як надмірне загострення взаємовідносин сторін у політиці або їх зіткнення, пов'язане з відмінностями їх становища в суспільстві. Конфлікт – важливий бік взаємодії людей у суспільстві, своєрідна клітина соціального буття. Він виступає як форма відносин між потенційними або актуальними суб'єктами соціальних дій, мотивація яких зумовлена протилежними цінностями та нормами, інтересами й потребами. Його суттєва риса полягає в тому, що суб'єкти діють у рамках широкої системи зв'язків, яка модифікується (закріплюється або руйнується) під дією конфлікту.


Сутність: перетин інтересів

Наступною проблемою, на яку варто звернути увагу, є потреба виокремлення головних ознак соціальних конфліктів. Через різноманітні форми та прояви, відсутність чіткої їх класифікації та типології виникають певні труднощі у визначенні властивостей, без яких конфлікт не існує. Лише глибокий аналіз дає змогу виділити його інваріантні ознаки. Характерними рисами досліджуваного явища є, як правило, несумісність, боротьба, розбіжності, що призводять до зіткнення. Зокрема, в політичному конфлікті зіткнення може бути горизонтальним (структурним) – між окремими групами інтересів, або вертикальним – між групами інтересів і владою. Наприклад, і боротьба проти панівної еліти. Горизонтальні конфлікти мають місце (за різним ступенем широти та інтенсивності) в будь-якому суспільстві й у будь-який період; суть перехідної ситуації визначає вертикальний політичний конфлікт, під час якого відбувається поступова стабілізація (чи дестабілізація) соціально-політичної системи. Р. Дарендорф вважає, що кожний конфлікт зводиться до «відносин двох елементів». Навіть якщо в ньому беруть участь кілька груп, вони створюють коаліції, об'єднання1. Дослідники Р. Мак і Р. Снайдер, які обстоюють біхевіоральний підхід розуміння конфлікту, стверджують, що він виникає через дефіцит двох видів: «позиційний» і «дефіцит джерел». Під першим розуміють неможливість одночасного виконання однієї ролі чи функції обома суб'єктами, що породжує між ними відносини суперництва. У другому випадку йдеться про брак певних цінностей, тому обидва суб'єкти не можуть задовольнити свої претензії повною мірою. Як стверджують автори, важливим аспектом конфліктних відносин є влада. Тут завжди йдеться про спроби її досягнення, зміни або збереження суспільної позиції – можливості контролювати або спрямовувати поведінку іншого. Конфліктні відносини є однією з визначальних форм суспільних відносин і спричиняють зміни норм, зміни стосунків між членами суспільства та інші наслідки соціального характеру. Дії конфліктуючих сторін спрямовуються на досягнення несумісних цілей і тому перебувають у зіткненні9.

Однією з основних засад політологічного підходу до аналізу конфлікту, на нашу думку, поряд із вивченням специфіки політичної ситуації, в якій виникли конфліктні відносини, оцінкою рівня складності проблем і суперечностей, що спричинили боротьбу між конфліктуючими сторонами, повинні бути дослідження його основних політичних детермінант. Насамперед функцій, тобто впливів, які він здійснює на життя суспільства, особливо на його політичну систему. Вочевидь у відкритих демократичних суспільствах конфлікти мають функціональне позитивне призначення, тоді як у закритих суспільствах тоталітарного типу вони або жорстоко придушуються, або ж призводять до розпаду системи. Тож можна вважати, що функції конфлікту значною мірою залежать від типу політичного режиму, в рамках якого він розгортається.

Т. Парсонс вважав конфлікт соціальною аномалією, відхиленням від нормального розвитку будь-якого типу суспільства, яке трактується через посилення в ньому соціальної диференціації. І чим вона масштабніша, тим глибше розмежування людей за соціальним статусом, майновим, освітнім рівнем тощо. У результаті виникає соціальна напруженість, що виливається в конфлікт, де мають місце індивідуальні, групові дії та протидії. Ядром концепції Т. Парсонса є потреба його запобігання через адаптацію суб'єктів один до одного і до системи загалом3. Позитивні функції, на думку дослідника та його послідовників, конфлікту нехарактерні, а притаманні винятково негативні, що можуть призвести до масштабних руйнацій.

Опоненти Т. Парсонса наголошують на позитивних рисах досліджуваного явища. На думку Г. Зіммеля, конфлікт – явище універсальне, без якого суспільство нежиттєздатне. Основна його функція – подолання ситуації соціального дуалізму й досягнення своєрідної єдності, навіть якщо вона здобувається знищенням однієї зі сторін. Л. Козер визначає позитивність конфлікту в тому, що він стимулює становлення, підтримання і зміцнення ідентичності та самототожності групи2.

У «функціональній теорії конфлікту» Р. Дарендорф найповніше обґрунтував тезу про його позитивну роль. Автор доводить взаємозалежність між конфліктом і системою, наголошуючи, що без першого немає другого, а без другого – першого.


Призначення: сигнал аномалій

Домінуючим у сучасній конфліктології є підхід, у межах якого визначаються як позитивні, так і негативні функції конфлікту, що є продовженням теоретичних концепцій Л. Козера, Р. Дарендорфа.

Вітчизняні науковці однією з головних функцій конфлікту вважають сигнальну. Вона характеризує конфлікт як сигнал порушення суспільної рівноваги. Справді, політична ситуація в Україні наприкінці 2004 року була вкрай складна. Виник системний конфлікт, що стосувався базових підвалин і принципів існування суспільства. Проявилися кілька суперечностей, а саме: протистояння регіонів України, змагання фінансово-економічних угруповань та бізнесових кланів між собою. До протестної активності людей підштовхнула розбіжність між способом життя, який вони змушені вести, і тими умовами, яких, на їхню думку, можна реально досягти4.

Помаранчева революція, як наслідок системного соціально-політичного конфлікту, виконала й інформаційну функцію. Розгортання, перебіг, повороти конфліктної ситуації несуть певну інформацію про причини, що її породили, та про співвідношення сил у суспільстві. З'ясування суті зібраної інформації – важливий засіб розуміння суспільних процесів. Аналіз стадій розвитку конфлікту в Україні окреслив причини й визначальну лінію розколу в суспільстві.

Процес соціальної диференціації, що відбувається під впливом конфлікту, руйнує старі соціальні структури, а у випадку українських подій кінця другого – початку третього тисячоліття змінив співвідношення елементів суспільства, скорегував напрями його розвитку. Задекларовано нові форми взаємозв'язку між суспільними інститутами, визначено пріоритети та першочергові завдання щодо реалізації основних напрямів державної політики.

Загальногромадянський протест сприяв консолідації окремих груп у суспільстві (страйк тележурналістів, лист із протестом проти фальсифікації виборів, під яким поставили підписи кілька сотень українських дипломатів, виступ Асоціації працівників банків, провайдерів Інтернету та ін., які представляли найпрогресивніші верстви українського суспільства). Зразки групової консолідації стали каталізаторами всенародного протесту проти масових грубих порушень чинного законодавства.

Сімнадцять помаранчевих днів зруйнували низку дуже стійких стереотипів, які сформувалися в період трансформації «безконфліктно-тоталітарного» в посттоталітарний тип українського суспільства, зміст яких зводиться до того, що «від нас нічого не залежить», «ми нічого не зможемо змінити», «як вирішить влада, так і буде». Люди повірили у свої сили й наважилися на виснажливу боротьбу за право обирати власну долю.

Комунікативна функція реалізується через усвідомлення учасниками конфлікту власних та чужих інтересів і створення умов для об'єднання окремих індивідів або груп на підставі можливої ідентифікації своєї позиції із загальною. На тлі тез про фрагментованість українського суспільства, брак політичної нації, національної ідеї, відсутність громадянського суспільства учасники революційних подій продемонстрували здатність до консолідації.

Якщо погодитися з тим, що конфлікт є нормою суспільства і виконує позитивну функцію, то таку оцінку варто поширити й на випадки його переходу в насильство. Тобто суспільна роль має бути визнана за будь-яким проявом конфліктних відносин, а силові, збройні, насильницькі методи розв'язання конфліктів викликають осуд, беззастережне заперечення і несприйняття. Це підтверджує культивування в міжнародних відносинах принципів гуманності та миролюбності.

Політичні процеси кінця 2004-го – початку 2005 року стали поворотним моментом у новітній історії України. У разі успішного втілення в життя сподівань і бажання українців через продумані, виважені, але й рішучі дії лідерів нової влади вони можуть стати натхненним взірцем мирної трансформації влади для близьких і віддалених сусідів на пострадянському просторі.


Джерела:
1 Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта // Социологические исследования. – 1994. – №5. – С. 142.
2 Козер Л. Функции социального конфликта / Пер. с англ. – М., 2000. – С. 58.
3 Парсонс Т. Система современных обществ / Пер. с англ. – М., 1997. – С. 67.
4 Танчин І. Ющенко і революція // Форум. – 2005. – №1. – С. 23 – 24.
5 Тернер Д. Структура современной социологической теории. – М., 1985. – С. 132 – 133.
6 Coser L. Conflict. Social Aspect // International Encyclopedia of Social Science / David Sills (ed) – New York, 1968. – Vol. 3. – P. 233.
7 Dahrendorf R. Class and Class Conflict in Industrial Society. – Stanford, 1959. – P. 135.
8 Deutsch M. Conflicts: Productive and Destructive // Journal of Social Issues. – 1969. – Vol. XXV. – №1. – P. 7.
9 Mack R.W., Snyder R.C. The Analysis of Social Conflict. Toward an Overview and Synthesis // The Journal of Conflict Resolution. – 1957. – Vol. 1. – P. 233.

Автор: Уляна ЛУКАЧ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №15/2016 №15
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Кабмін запровадив 2% мито на імпорт електроенергії з РФ — Герус Вчора, 22 жовтня

В Київській академії мистецтв викрили шахраїв. Збирали кошти на «батьківські фонди» Вчора, 22 жовтня

Ще один виробник сигарет відкликає 350 мільйонів сплаченого акцизу Вчора, 22 жовтня

СБУ затримала ексзаступника міністра економіки: підозрює у держзраді Вчора, 22 жовтня

Як Кравцов з компанією планують роздерибанити 100 млн доларів Вчора, 22 жовтня

В уряді озвучили консервативний та оптимістичний прогноз зростання ВВП у 2020 році Вчора, 22 жовтня

Євродепутат: Зеленський концентрує владу і це дуже страшно Вчора, 22 жовтня

Новини 21 жовтня: IPO Укрпошти, арешт рахунків "Укргазвидобування", місія МВФ Вчора, 22 жовтня

МЗС Німеччини проти визнання Голодомору геноцидом 21 жовтня

ЄС запустив процес ратифікації угоди про Brexit, стежить за подіями у Лондоні 21 жовтня