передплата Українською | In English

№12, червень 2006

Громада має цілі, свобода – межі. А «поводирі»?

Поділитися:

Державна влада як осердя демократичного творення

Суспільні відносини в українському державно упорядженому суспільстві, як у будь-якому іншому, детерміновані передусім об'єктивною потребою забезпечення публічних інтересів, вищого загального блага соціуму, насамперед збереження його цілісності, а також суб'єктивними цілями організації та реалізації державної влади. Ці цілі обумовлені наявністю в суспільстві різноманітних приватних інтересів окремих осіб, соціальних груп, котрі в певний час перебувають при владі і їхні інтереси можуть не збігатися з публічними. Як наголошує Президент України В. Ющенко, нині «ми маємо конфлікт між старими методами авторитарного керівництва й новими умовами життя в незалежній країні. Наша система влади не вміє рухатися за інтересами громадян.
Влада продовжує вважати себе єдиним джерелом вироблення рішень».

Пристосовування старого до нового – теж розвиток

Розвиток суспільства – це завжди якісні зміни його форм і процесів, що ґрунтуються, як усі соціальні форми і процеси (в тому числі політичні, юридичні та управлінські), передусім на законах природи2 та пов'язані з перетвореннями, відповідно до реальних соціальних потреб і інтересів, які мають, зокрема, діалектичну природу.

Відповідно до діалектики, що відображає перехід явищ у свою протилежність, зміна, зокрема, суспільних відносин, наслідком якої може бути стан соціального хаосу, є не тільки можливою, а й закономірним етапом постійного процесу соціального руху. Вона виявляється в реальній соціальній дійсності не лише у формі пристосування старого до нового, а й як прояв певних змін суспільних відносин та їх форм, що спрямовані на збереження системності, цілісності існуючого суспільства, хоча й на новому рівні його функціонування. Суспільні відносини, як жодні інші об'єктивні зв'язки, потребують не тільки свідомого визначення мети свого руху вперед і засобів її реалізації, а й цільового спрямування, тобто упорядкування, зокрема юридичного врегулювання. Без цього в сучасному державно упорядженому суспільстві неможливо забезпечити цілісність соціуму, взаємодії окремих, свідомо діючих на основі різних інтересів людей, досягнення загальнонаціональної мети. Це і є, як видається, об'єктивним призначенням державної влади. Не випадково нині в Україні особливої актуальності набуває проблема кардинального перетворення національного права, яке продовжує, по суті, задовольняти лише потреби держави3.

Соціальна криза, можлива у суспільстві, завжди означає наявність певних сумнівів щодо сучасного й невизначеність щодо майбутніх цілей, напрямів і засобів організації суспільного руху, які (сумніви) повільно поступаються місцем новій творчості та новим пошукам і поступовій втраті сили старих віри і свідомості (зокрема теорій). Творчість як процес створення чогось нового не тільки неминуче пов'язана з формулюванням і вирішенням складних соціальних завдань, тобто не тільки становить одну з предикативних характеристик людської діяльності, а й є сутністю та істиною цієї діяльності. Інакше кажучи – способом здійснення гуманізму. Становлення творчості – це, по суті, процес перманентного становлення людської сутності у формі діалектичного відношення протилежностей – належного і сущого, потреб і спромог, теорії і практики, роду та індивідуальності, необхідності і можливості тощо4.


Визначмо орієнтири й цінності

Як відомо, знання орієнтирів, що дають змогу визначити на тривалий термін модель суспільного розвитку, добре й погане передусім у державній і суто політичній діяльності становить основу ухвалення і правових законів, і необхідних управлінських рішень, в яких здоровий глузд окремих державників і політиків має поступитися новітнім знанням, зокрема, теорії права5, держави й управління, що повинні ґрунтуватися на реальних соціальних потребах та інтересах. Розроблення й застосування правових законів у процесі юридичного регулювання суспільних відносин надає державному устрою певної стабільності у взаємодії із суспільством, підпорядковує всі сили державної влади соціальним цінностям, зокрема мораль6, обмежує владу, спрямовує її на задоволення суспільних духовних і матеріальних потреб. Тим самим вони допомагають стабілізації суспільної ситуації, впорядкуванню дієздатних структур громадянського суспільства і держави, розвитку демократичних політико-правових процесів у країні.

Соціальні цінності, насамперед духовні, можуть сприяти (але лише сприяти) демократизації українського державно упорядженого суспільства. Демократія – це не тільки висока моральність, а й передусім професіоналізм, знання своєї справи, свідома дисципліна. Це і моральні імперативи, і юридичні закони, хоча останні для того, щоб бути ефективними, мають бути обов'язково правовими, морально виправданими, справедливими, не ґрунтуватися на майновій нерівності людей.

Всесвітня історія соціального руху є результатом складної діалектичної взаємодії природних і соціальних явищ, комбінації численних матеріальних і духовних чинників, процесом зміни стабільності певних суспільних відносин, доброго й поганого в них. Вона свідчить, зокрема, про постійне становлення та розвиток суспільної свідомості, певних соціальних цінностей, зокрема політичних, юридичних і управлінських наукових знань. І головне, що соціальний процес завжди є суперечливим явищем, яке потребує певної боротьби. Це стосується всіх форм і змісту соціальної взаємодії, будь-якого історичного періоду, хоча й набуває певної конкретно-історичної характеристики, обумовленої реальними історичними не лише можливостями, а й обмеженнями у процесі забезпечення (серед нього – державного) умов людського існування та розвитку, коли об'єктивні тенденції можуть і не збігатися з цілями конкретної державної політики, що завжди формується на основі певного світогляду й певними державними службовцями. Їхні суб'єктивні інтереси можуть суперечити об'єктивному суспільному розвитку, якісним змінам, зокрема юридичних і управлінських форм і процесів. Просте кількісне накопичення, прирощування окремих чинників не веде однозначно до якісної зміни сутності певного явища, зокрема державної політики, законодавства, управління.

Втрата в незалежній Україні багатьох усталених, як здавалося за умови колишнього радянського політичного режиму, цінностей, моральних і політико-правових орієнтирів не лише спричинила глибокі кризові явища у сфері духовних і матеріальних суспільних відносин, зокрема відносин власності, а й обумовила потребу вироблення сучасного суспільного світогляду, відповідної політичної, правової й управлінської свідомості, які і мають стати основою демократичної трансформації української державної влади, суспільства загалом.


«Броунівський рух» чи впевнений поступ

Проте й донині в Україні не розроблено наукової системної концепції демократичної трансформації українських суспільства загалом і державної влади зокрема, де було б зроблено об'єктивні порівняння всіх втрат і надбань від розвалу колишнього СРСР і самостійного руху України шляхом демократії. Донині українські органи державної влади не дістали уроки з того, що відбулося з колишнім Радянським Союзом, зокрема з його економікою та політикою. Хоча всі спроби практичного перетворення «успадкованої» нашою державою від колишнього СРСР соціальної дійсності, включаючи сучасну політичну реформу в Україні, що передбачає конституційну зміну президентсько-парламентської форми державного правління на парламентсько-президентську, обумовлювалися потребою стабілізації українського суспільства, його сфер. Щоправда, за відсутності досвіду переходу від адміністративно-командної економіки до соціально орієнтованої ринкової, науково розробленої стратегії руху суверенного українського державно упорядженого суспільства наявні певні прорахунки в реальних конкретних соціальних трансформаціях. Стосовно політичної реформи, яка вступила в дію з січня 2006 року, В. Ющенко зазначив, що вона «розбалансувала владу, не додала ефективності й гармонії в питанні взаємодії між Президентом, парламентом, урядом, центром і регіонами»7.

І далі в нашій державі підмінюються категорії «демократична трансформація України» і, зокрема, «ринкова трансформація економіки України», демократична трансформація «успадкованої» від СРСР «правової системи» тощо. Ціле намагаються підмінити його часткою, процесом накопичення окремого, простою сумою, що є грубою методологічною помилкою соціальної теорії і практики. Тому, як видається, й проблему якісного перетворення вітчизняної суспільної, зокрема політичної і правової, системи зводили і продовжують зводити до реформування, модернізації лише окремих її сторін як її складового елементу (наприклад, законодавства, державного устрою, державної політики тощо), неоднозначно розуміти й тлумачити конституційний принцип «верховенство права». Іноді навіть лунають заклики до «диктатури закону» тощо. Нині бракує продуманих, системних, в тому числі політико-юридичних, рішень щодо планування та організації соціальних трансформацій як у сфері державної влади, так і її взаємозв'язків із суспільством, співвіднесених з орієнтирами, закріпленими в нормах Конституції8.

Ігнорування гуманного світоглядного підґрунтя, зокрема права і держави, у вітчизняних теорії і юридичній практиці, зокрема в державній політиці, законодавчій діяльності та державному управлінні, на догоду правовому етатизму і прагматизму, веде, як засвідчує світовий досвід політичного розвитку, до звуженого, усіченого праворозуміння й державорозуміння, а головне – до нехтування в правовій і державній дійсності реальних потреб та інтересів людини, а отже – людського виміру правового порядку. А як відомо, поширення в середині минулого століття філософського та юридичного позитивізму призвело до кризи права і правосвідомості в країнах Європи. Досвід України в державотворенні та правотворенні в українському суспільстві підтвердив: без людського виміру сучасні перетворення «успадкованих» від колишнього СРСР державно-правових відносин, як і подальша модернізація цих відносин у гуманітарному напрямі, просто неможливі.

Як видається, осердям нової парадигми вітчизняного демократичного суспільствознавства, в тому числі юридичної науки і державної політики в різних сферах суспільної життєдіяльності, має реально стати творча людина, а не просто ринкова економіка України. Людська гідність має офіційно розглядатися в сучасній українській демократії поряд із національною єдністю та громадянським патріотизмом як одна з важливих складових майбутнього розвитку українського демократичного державно упорядженого суспільства. «Не людина для держави, а держава для людини» – головна ідея, що має пронизувати сучасне вітчизняне суспільствотворення, зокрема, державотворення та юридичне нормотворення. Як наголошує академік НАН України В. Литвин, «найвищим ціннісним орієнтиром у діяльності держави, її владних і представницьких органів є людина, умови її економічного буття, її фізичний і морально-психологічний стан»9.


Влада – народу

Подальший демократичний розвиток України можливий лише через включення до процесу суспільного руху й потенціалу державної влади та обов'язково творчого потенціалу всіх членів суспільства, українського народу, який відповідно до статті 5 Конституції України є єдиним джерелом влади в державі й тим самим основою її громадянського суспільства, яке до незалежності України було фактично повністю поглинене державою, «було атомізованим, розрізненим і роз'єднаним політично та психологічно, нездатним діяти спільно, усвідомлено та скоординовано. А отже, ефективно протистояти негативним процесам і тенденціям, що наростали в економіці, політиці та інших сферах»10. А народ звик виконувати те, що йому наказувала влада. Насправді влада народу є первинною порівняно з державною, зокрема з владними повноваженнями законодавчого, виконавчого та судового державних органів. А Конституція за будь-яких умов не може ототожнюватися із законом держави, хоча й повинна розглядатися як юридичний акт вищої сили в системі чинного права національної держави11. Тобто під постійною увагою державної влади та суспільства мають перебувати і прямі зв'язки – від української держави (зокрема, формування цілей державної політики, законодавства, державного управління тощо) до суспільства, і зворотні – від українського суспільства (реакція на ухвалені рішення) до держави як форми організації та управління суспільством, складність якого визначає складність процесу і структури держави. Тим самим, як видається, державна влада, форми її реалізації, зокрема політика, чинне право, державне управління тощо, не будуть абстрактні, а матимуть реальний людський вимір. Відсутня системна взаємодія між державою та суспільством – немає демократичної держави. Будь-яка модель, що твориться демократичною державою, має відображати закономірності взаємодії цієї держави та суспільства. Тож ефективність функціонування державної влади має передбачати позитивні зміни в русі керованого суспільства, окремих його сфер. Без цього всі політичні намагання здійснити демократичну трансформацію українського суспільства будуть лише декларативні. Звідси юридичний порядок, що обумовлюється, зокрема, рухливою, суперечливою природою поведінки людей (котрі, з одного боку, обстоюють ідею упорядкованості соціального буття, обумовлену об'єктивною потребою виживання, а з другого – схильні діяти супроти вимог порядку, свавільно)12 і нині має забезпечуватися передусім державою, спрямований на гарантування всім людям, в тому числі громадянам України, їхніх законних прав і свобод. Ця ознака демократичної держави знайшла відображення в Основному Законі України. Так, зокрема, закріплюючи в статті 3 Конституції як головний обов'язок держави утвердження й забезпечення прав і свобод людини, законодавець закріпив водночас у статті 23 норму, відповідно до якої кожна людина може вільно розвиватися, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, суспільства загалом. Тобто зовнішню свободу окремої людини законодавець обмежив простором свободи інших людей.

Кожна людина – і керівник, і підлегла особа – у своїй практичній діяльності повинна керуватися не лише особистими почуттями, а й реальними обов'язками та правами, що мають спиратися на чинне законодавство, на єдину державну політику. Тільки за таких умов можливі вихід із системної суспільної кризи, в якій опинилася Україна, та формування всесвітнього правового громадянського суспільства, котрому буде властива певна організація, обов'язково з людським обличчям, коли на зміну конкуруючому та воюючому Homo sapiens прийде людина-творець (Homo creator), якій буде властиве передусім співробітництво.

Вітчизняна державна політика демократичної трансформації і розвитку українського суспільства, зокрема державної влади, має ґрунтуватися на визнанні неадекватності спрямованості руху України до нового суспільного порядку відповідно до моделей розвиненої політичної й економічної демократії західних країн. Їхня історія, як і історія всесвітня, ще не бачили такого раптового, одночасного й тотального зламу авторитарної політичної системи, державного устрою та суспільного ладу, що існували за часів радянської влади. У світі немає подібного трансформаційного досвіду.

Вона має ґрунтуватися на власному політичному досвіді й конструктивно-критичному усвідомленні загальноцивілізаційних надбань і цінностей у галузі права й держави, насамперед природних і позитивних прав і свобод людини, забезпечення їхньої гармонії тощо.

Сучасна вітчизняна державна політика в різних сферах життєдіяльності українського суспільства на відміну від колишньої радянської має бути людиноцентристською, а не державоцентристською й ґрунтуватися на розумінні державної влади як явища, взаємопов'язаного передусім із мораллю, обумовленою політичними та загальносоціальними чинниками.

Демократична трансформація українського суспільства, як і окремі реформи державної влади, має прямувати за основним публічним інтересом, суспільним благом – людиною, яка нині конституційно визнана в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме благо людини, а не безпосереднє благо держави повинно стати предметом сучасної державної політики, органічно пов'язаним із демократичною трансформацією українського суспільства, його історичним переходом до демократичного державно упорядженого суспільства, де людина формально (зокрема конституційно) й фактично має реально відігравати роль найвищої соціальної цінності, а держава – відповідати перед людиною за свою діяльність. Сутність соціального прогресу українського суспільства полягає, зокрема, в обов'язковому визнанні й гарантуванні державною владою непорушних і невідчужуваних (природних) прав людини та народу загалом.

Сучасна українська держава як система державних органів влади і посадових осіб, уповноважених, зрештою, народом, справді виступає певною складною соціальною системою, що визначає вектор руху громадянського суспільства. Тож держава має не лише закріплювати та гарантувати кожній людині її конституційне право на вільний розвиток, сумісне з аналогічним правом інших людей, суспільства загалом, забезпечуючи при цьому різними методами владного примусу й переконання суспільну свободу, а й передусім усвідомлювати та визнавати права і свободи людини, що становлять сутність її гідності й мусять співвідноситися з національними інтересами. Сучасна вітчизняна державна влада в сучасному українському суспільстві – це, по суті, основний інструмент вибору напряму й засобів підвищення рівнів духовного розвитку та матеріального добробуту керованого народу, українського суспільства (зокрема його державності), а також його консолідації та гарантування національної безпеки.

Автор: Володимир СЕЛІВАНОВ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Кулеба: угодою з "Газпромом" Угорщина завдала удару по українсько-угорських відносинах Сьогодні, 28 вересня

Український кліматичний фонд може почати роботу у 2023 році — міністр Вчора, 27 вересня

Шмигаль про "цифровий безвіз": за інформацією експертів, можемо отримати до 3,5 мільярдів доларів у товарах 26 вересня

БЕБ почне роботу з аналізу незаконних схем 26 вересня

Новини 24 вересня: Лещенка хочуть повернути в УЗ, колізія в законі про олігархів 24 вересня

"Слуги" мають два варіанти вирішення колізії в законі про олігархів 24 вересня

Розгромний єврозвіт про Україну, воднева магістраль: головне за 23 вересня 24 вересня

Новини 23 вересня: Рада ухвалила "антиолігархічний" закон, в США "вимикають" друкарський верстат 23 вересня

Україна евакуювала з Афганістану ще 100 людей, літак прибуде до Києва протягом доби 23 вересня

Посли G7 закликали не зволікати з реформою Вищої ради правосуддя 23 вересня