передплата Українською | In English

№12, червень 2006

Академік Костянтин Ситник: «Я вірю, що ми не самотні у Всесвіті»Академік Костянтин Ситник: «Я вірю, що ми не самотні у Всесвіті»

Поділитися:

3 червня видатному українському вченому, народному депутатові четвертого скликання Костянтинові СИТНИКУ виповнилося 80 років

Костянтин Ситник і сьогодні – уособлення ненастанного наукового пошуку, гнучкого новітнього мислення, істинної українськості й глибинного патріотизму. Сині очі біолога зі світовим ім'ям, довголітнього директора Інституту ботаніки НАН України випромінюють мудрість і доброту. Коли ж народний депутат четвертого скликання, відомий громадський діяч лагідно всміхається, то навколо неначеб світлішає. Однак він, непідкупний і непоступливий у своїх переконаннях, буває й колючо іронічним.

І друкована, і віртуальна
Про концепцію розвитку бібліотек і вузів в інформаційному суспільстві йшлося на недавній конференції працівників книгозбірень

Олександр КИРИЛЕНКО, директор бібліотеки імені Максимовича
Київського національного університету імені
Т.Г. Шевченка,
кандидат історичних наук


Бібліотека Київського національного університету є методичним центром вузівських бібліотек України 3–4-го рівня акредитації. Завдання номер один для них – розробка концепції розвитку, впровадження нових інформаційних технологій. Це й зумовило проведення конференції.

Нині вузівські бібліотеки одні з провідних в Україні, вони фінансово більш забезпечені, мають можливість для впровадження нових технологій, виконують інформаційно-освітню місію. За рахунок формування електронних ресурсів, електронних бібліотек, створення веб-сайтів, дистанційного обслуговування розширено функції книгозбірень.

На конференцію приїхали майже 220 директорів бібліотек державних вузів з усієї України. Обговорювали проблеми приєднання до нашого методичного об'єднання бібліотек комерційних вузів, комплектування бібліотек, проведення тендерів (що, до речі, не сприяє розвиткові та оперативному ознайомленню з новою видавничою продукцією). Як створити електронну бібліотеку, оптимізувати наукову і бібліографічну роботу, обмін досвідом – основні питання конференції.

Вузівські книгозбірні нині мають статус навчально-наукових підрозділів університетів, отже, розвиток наукової роботи є одним із найважливіших напрямів нашої діяльності.
Ученим бракує протестного потенціалу

– Вельмишановний Костянтине Меркурійовичу, вже тривалий час ви обстоюєте необхідність ґрунтовної реорганізації Національної академії наук України. Однак і досі там помітних змін не відбулося…

– На жаль, нашим ученим бракує протестного потенціалу. Вони, якщо навіть із чимось не погоджуються, все одно не діють відповідно до своїх переконань: або відмовчуються, або уникають відвертої полеміки. У кулуарах діляться своїми виболеними роздумами, сумнівами, висувають цікаві пропозиції, а коли виникає потреба заявити свою позицію публічно, то, за звичкою побоюючись чогось чи когось, не беруть слова.
Протягом останніх років я не раз на загальних зборах академії та в пресі висловлював низку міркувань, у слушності яких глибоко переконаний. Зі мною здебільшого погоджувалися, але нічого не змінювалося. А я ж передусім вів мову про насущне: демократизацію академії, участь у роботі загальних зборів та інших заходах представників інститутів. Тут мої опоненти й сьогодні обстоюють так званий здоровий консерватизм. Я не проти нього, якщо йдеться про збереження плідних традицій. На жаль, часто-густо за цим поняттям стоїть давно віджиле, закостеніле, просто звичне.

– Що вас іще непокоїть сьогодні?

– Болить мені давня проблема: аж занадто поважний вік академіків і керівників інститутів. Якщо справді немає молодих авторитетних учених, то це наша вина. Ми й досі не взяли за приклад академії, дійсними членами яких обирають учених до п'ятдесяти років.
Коли ж такі вже сивочолі, як і я, вчені категорично виступають проти омолодження академії, то це аж ніяк не сприяє налагодженню в ній справді творчої атмосфери. Де немає молоді, там не киплять пристрасті, не вирують дискусії. Йдеться не про якісь політичні завихрення, а про суто наукові суперечки, зіткнення різноманітних поглядів. Скажімо, полемічний запал, спрямований на розвиток науки, у Верховній Раді відчувається, а ось в академії цілковитий штиль.


Як голосують за псевдодисертації

– Пане академіку, як ви оцінюєте новітню українську пошесть – дуже поширений захист дисертацій представниками владних структур?

– Моя позиція однозначна: до захисту кандидатських і докторських дисертацій слід допускати лише тих, хто реально працює в науці. Державним службовцям я просто заборонив би навіть подавати на попереднє обговорення свій так званий дослідницький доробок. На жаль, темпи знецінення звань і ступенів наростають. Представники владних структур, як правило, квапляться «захиститися» щонайшвидше. Воно й зрозуміло: дисертація ж не лише престиж, а й запорука вдалого приземлення на «запасному аеродромі». Хіба це не кричуще неподобство, що, скажімо, свого часу половина керівників районних адміністрацій Львівщини стала кандидатами або й докторами наук? Не відстають глави обласних адміністрацій…

– А також депутати, міністри…

– Маємо просто-таки світову ганьбу. Нульова вимогливість, хабарі, зловживання службовим становищем – уже звичний наслідок коматозного стану рідної науки. Чутки про те, що вона розвивається, вочевидь перебільшені. Звичайно, є окремі прориви, злети, але загалом у НАН України поглиблюється тотальна криза. Саме в її умовах і стають типовими псевдозахисти дисертацій, до яких свого часу вдалися, наприклад, Віктор Янукович чи Нестор Шуфрич.

– Подейкують, що присутні мало не заливалися сміхом від перебігу згаданих дійств.

– Справді, буквально сміялися. Але ж голосували – таємно! – не «проти», а «за». Навіть не знаю, як це назвати: чи то звичка, чи то наша ментальність. Правда, дехто виправдовувався: нас залякали. Хто, коли, як? У відповідь – мовчання. Багато хто не зронює критичного слова навіть на загальних зборах академії.
«Шаную амбітних, гордих і талановитих людей»

– Як ви ставитеся до нинішньої вкрай розгалуженої системи НАН України?

– Ніде в світі немає поєднання академії, структури якої займаються фундаментальними дослідженнями, з іншими галузевими академіями, зокрема технічного спрямування. А в нас галузеве начало дуже відчутне. Давно вже назріла потреба створити Академію технічних наук. Цю проблему я порушував не раз. На жаль, її до сьогодні не вдалося розв'язати. Гадаю, що й не вдасться доти, доки не зміниться нинішнє керівництво академії, не відбудуться докорінні зміни в її діяльності. Річ навіть не в тому, що тут нічого не робиться, а в тому, що насущні завдання навіть не обговорюються. Я високо ціную Бориса Патона як ученого, організатора, але, на жаль, його діяльність як президента академії останніми роками не відповідає зрослим вимогам часу. Що не кажіть, а вік дається взнаки. Це слід сприймати як належне. Вважаю цілком закономірним, що, наприклад, ні Ігор Юхновський, ні я вже не претендували знову стати народними депутатами.

– Чи дається взнаки бюрократичне засилля в наукових структурах?

– Воно відчувається не меншою, а можливо, й більшою мірою, ніж скрізь. У справді демократичних академіях загальні збори вирішують усі життєві питання, а так званий апарат президії лише допомагає це робити. Він не повинен диктувати свою волю, вести власну лінію, визначаючи пріоритетні напрями наукової діяльності. Особливо це стосується фінансової сфери, розподілу коштів для інститутів. Тут слід виключити будь-який суб'єктивізм, чиновницьке свавілля.
Певен, що близьке майбутнє – за інтенсивним розвитком біології та медицини. Ось чому хотілося б, аби нашу академію вже найближчим часом очолив біолог, а воднораз і вмілий організатор наукової справи, генератор не вузькопрофільних, а широкомасштабних ідей і задумів. Якщо ж не біолог, то природознавець, але аж ніяк не суспільствознавець. Загалом я шаную амбітних, гордих і талановитих людей.

– Ви вірите в те, що вдасться подолати нинішню кризу в українській науці?

– Не маю сумніву, вже незабаром у нашому занехаяному академічному дереві запульсують соки. Воно оживе, вкриється рясним квітом і дасть повноцінні плоди.


Життя існує на багатьох планетах

– Шановний Костянтине Меркурійовичу, протягом тривалого часу ви активно утверджуєте в діяльності НАН України творче, справді живе начало. А як воно зароджується взагалі?

– Я особисто вважаю, що життя все-таки зародилося на планеті у водних умовах. За певного співвідношення конкретних мінеральних речовин, зокрема азотних сполук, виникла органічна речовина. А з неї вже утворилися, можливо, напівжиттєві організми, в яких розпочався обмін речовин. Саме такий обмін – головна характерна риса життя.

– На метеоритах, які до нас прилітають із незвіданих просторів, виявлено різні біологічні сполуки. Отже, в далекому Космосі також існує живе начало.

– Я вірю, що ми не самотні у Всесвіті. Навіть не припускаю, що ми єдині, що ми – виняток. Знаючи про існування безлічі галактик, де, безперечно, можуть бути аналоги Землі, я глибоко переконаний: життя у Всесвіті існує на багатьох планетах. Якщо дотримуватися наукового світогляду, є всі підстави дійти такого висновку: життя розвивалося від простіших до складніших структур.


Навіщо людина потрібна зорям

– І ось, пане академіку, на якомусь етапі еволюції природа створила мислячу істоту. Навіщо? Адже саме людина порушила гармонію сущого, поклала початок глобальним руйнівним процесам, а відтак розпросторила їх на всю планету, ба навіть поширила на позаземні простори. Скажіть, будь ласка, навіщо гомо сапієнс зорям і планетам, горам і лісам, тваринам і птахам?

– Людина потрібна природі, як і природа людині. А гармонія існує, хоча й руйнівників чимало. Якщо живе хижак, то має бути й жертва. А та жертва полює на свою жертву. І це не винятки, а закономірність. Візьмімо бодай травоїдних тварин…

– Вони знищують ваш улюблений рослинний світ.

– Так, зокрема вже й рідкісні трави, квіти, кущі… Але я дотримуюся такого погляду: життя розвивалося й розвивається. Ми ще й досі не розшифрували безліч його таємниць. Скажімо, навіть сьогодні ще не знаємо, наскільки розвинений розум у собак чи у мавп. Ви завважували (а це часто трапляється), як пильно дивиться на людей той чи той бездомний пес? Що він думає про нас? Ніхто не знає.

– Хіба це стосується лише тварин? Протягом тисячоліть людина утверджувала себе як уособлення знань, доброти, милосердя, та все одно й нині в ній дуже часто проявляється звіряче начало. Отже, в якихось генах зберігається весь еволюційний шлях живого начала – від найпростіших форм до так званого вінця творіння природи, тобто гомо сапієнса?

– Безперечно. Хоча тут треба мати на увазі й норму. А що таке норма? Все-таки переважна більшість людей поводиться цивілізовано, толерантно, помірковано, стримано. Далеко не всі беруть до рук зброю, хапаються за ножі навіть під час гарячих суперечок.


Одним – усе, іншим – нічого

– Якщо людина створювалася «за образом і подобою», то чому вона така недосконала, зрештою, неідеальна? І чим зумовлено те, що в природі постійно проявляється алгоритм несправедливості: одним – розум, здоров'я, краса, а іншим – лише дещиця з цього або й геть нічого?

– Хоч що кажіть, природа за своєю сутністю мудра. Тому й витворилася біологічна різноманітність живого світу. Це умова його розвитку. Природний добір існує, від нього нікуди не подінешся. Так склалося, що треба з чогось вибирати. І природа створила таке велике розмаїття навколишнього світу, що ми просто не можемо всього осягнути й зрозуміти.
Скажімо, нині існує 240 тисяч видів рослин. Багато їх ще не відкрито. Напрочуд розмаїтий тваринний світ. Очевидно, самих комах стільки, скільки видів рослин. Захист цієї різноманітності – одне з найважливіших завдань людства. Цивілізований світ не повинен залишати дітям і внукам природу гіршою, ніж вона була.

– Але ж залишає… Нищення природних багатств не просто триває, а наростає шаленими темпами в усьому світі, надто ж в Україні. Скажімо, по-варварськи вирубують ліси навколо Києва. І роблять це двоногі істоти з товстою шкірою й ще товстішими гаманцями в кишенях.

– На жаль, це так. У природі теж відбуваються катаклізми, внаслідок яких усе живе може щезнути.

– Шановний Костянтине Меркурійовичу, зникають рослини, рідшають діброви й бори, вичерпуються запаси газу та нафти. Що чекає людство в майбутньому?

– Є дві концепції. За першою, якщо земляни й далі господарюватимуть так, як сьогодні, настане глобальна екологічна катастрофа. Зникнуть корисні копалини, ліси, а вони ж не тільки окраса навколишнього середовища, постачальники деревини, а й джерело кисню. Втрата лісів – це зміна клімату, процес опустелювання земної кулі. І як підсумок – всепланетарний крах. Прихильники другої концепції переконані: оскільки людина справді розумна, то вона забезпечить стійкий, збалансований, гармонійний розвиток нашої цивілізації, що відверне її загибель.
Слід мати на увазі одне: усі види людської діяльності повинні не погіршувати, а поліпшувати біосферу. Іншого шляху не дано, якщо земна спільнота хоче самозберегтися. У чому ж дивина? Людство це усвідомлює, але діє наперекір знанням, застереженням, усупереч здоровому глузду.


Геніїв лише одиниці

– Чи не вишукує природа, пане академіку, якихось найновітніших методів, щоб відплатити людині за тотальну наругу? Маю на увазі і СНІД, і нетипову пневмонію, інші не відомі раніше хвороби?

– Гадаю, це суто літературне припущення. Якщо й мстить, то в тому розумінні, що ми самі необачно діємо й наслідки непродуманих вчинків шкодять нам-таки. Ось чому я стверджую: екологія – це наука про віддалене майбутнє природи.

– Дніпро полегшено зітхнув, бо не курсують «метеори», майже немає теплоходів і барж, тисячі гектарів степу радіють, що їх не панахають плугами, дощові потоки не зносять у річки та озера мінеральні добрива, у страшній Чорнобильській зоні звірі, птахи та рослини відпочивають від варварської діяльності власників найдосконалішого мозку. Чи не замислювалися ви, Костянтине Меркурійовичу, над усім цим?

– Якщо ми щось зруйнували (а зруйнували багато), то на відновлення потрібний час. Це слушно. Але ж люди мають жити, отже, взаємодіяти з природою. Візьмімо Європу. Там на значно гірших землях вирощують набагато більші врожаї, ніж ми на своїх унікальних чорноземах. Це тому, що вони науково ведуть землеробство. Велика біда в Україні давня й незмінна: влада не спирається на досягнення науки. Держава повинна бути зацікавлена в цілковито незалежній науці й не робити жодного кроку без її об'єктивної експертизи.
Ось яскравий приклад. Авторитетні вчені дійшли однозначного висновку: не треба й не можна прокладати канал через Дунайський біосферний заповідник. Він унікальний на планеті, отже, недоторканний, святий, належить усьому світові, а не лише нам. І це не підлягає сумніву. На жаль, канал усе-таки проклали.
Сама система нинішнього економічного життя кличе до руйнації навколишнього середовища. Потрібні якісно інша філософія й практика господарювання, які невіддільні від захисту довкілля. На це мають бути спрямовані зусилля і науки, і релігії. Коли все людство піде шляхом ноосферного розвитку, наша планета матиме довге світле майбуття.

– Чому така тонка інтелектуальна плівка земної цивілізації?

– Ми маємо брати як даність такий розклад: геніїв – одиниці, талантів – сотні, звичайних людей – мільйони. Такий закон. А закон – це констатація того, що є в природі. Вам хочеться, щоб було навпаки? Не було й не буде.

– На жаль чи на щастя?

– Певен, на щастя. Всі не можуть бути геніями. І не повинні ними бути. Людству потрібні двірники, вантажники, представники сотень інших потрібних професій, які, беззаперечно, слід шанувати.
До речі, як на мене, природа народжує достатню кількість геніїв і талантів. А от використовується їхній потенціал украй нераціонально. Це великою мірою стосується України.


Селекція людини: за й проти

– Наскільки вам, як ученому й людині, близька теза про те, що і світобудова, і живе начало, і людина – від єдиного Творця?

– Якщо Бог – це природа, якщо Бог – це всесвітній розум, то приймаю його. Якщо Господь – це Хтось, що все знає, всім керує, бачить кожного з нас, карає або прощає людину, то скажу так: я вірю в науку, а не в міфи, створені тією чи тією релігією.
Я ходжу до церкви там і тоді, коли відчуваю потребу звільнитися від суєти суєт, перейнятися особливою атмосферою, зрештою, помилуватися неповторними людськими творіннями. Люблю слухати духовну музику. Розвиток людства йшов так, що релігія справляла великий вплив на людське життя, літературу, вивчення історії. Біблія – це ж і святиня, і високодуховний художній твір. Його написали конкретні люди. І тоді були генії та нездари, й сьогодні вони є.

– Чи є біологічне підґрунтя геніальності чи бодай талановитості?

– Безперечно. Сьогодні наука знає гени, які відповідають не лише за колір очей чи волосся, а й за творчі та інтелектуальні можливості.

– Як Ви оцінюєте перші спроби клонування тварин?

– Я до всього, що робить наука, ставлюся цілком позитивно й вважаю, що всім треба займатися.
Поки що ніхто не знає, які наслідки може мати клонування людей. Ось чому треба все дослідити, з'ясувати, які й за яких умов треба брати стовбурові клітини. Зупинити в принципі нічого не можна. Закриють якісь лабораторії, але виникнуть інші, підпільні. Будь-які заборони в науці лише стимулюють пошуки.

– Пане академіку, як ви ставитеся до твердження, що біологічні зміни людини припинилися давно, мало не в післяльодовикову епоху?

– Я не зовсім переконаний, що це так. Потрібен дуже великий часовий відтинок, аби ми переконалися: людина не змінюється. Боюся, що не можуть не позначитися на розвиткові організму гомо сапієнса зміни в нашому харчуванні, сильніше, ніж раніше, випромінювання, новітні хвороби. Сьогодні, образно кажучи, світ подорожує, розвиває контакти між різними расами, народами, націями. Ніхто ще не знає, які біологічні зміни все це спричинить.

– А чи можливе й прийнятне цілеспрямоване, обґрунтоване генетикою поліпшення біологічних властивостей людини?

– Цими проблемами опікується євгеніка – напрям досліджень, що тривалий час піддавався нещадній критиці, особливо тоді, коли ставилося питання про селекцію людей. А чому, власне, наука має його уникати? Нині вже широко практикується штучне запліднення, дуже цінується фізичний і генетичний потенціал здорового чоловіка. Яка родина хоче, щоб народжувалися кволі, недорозвинені діти? Основи здоров'я й краси вже вдається прогнозувати, закладати, ба навіть програмувати. Залишився один крок до того, що можна буде «замовляти» дужого, вродливого, розумного спадкоємця. Думається, саме таким шляхом, враховуючи всі етичні аспекти, й розвиватиметься людство. Я не бачу тут жодних перепон.

– Особливо це актуально для нас, адже населення України не лише зменшується, а й виснажується, стає слабким, хворобливим.

– Якщо ми нічого не змінимо, житимемо так, як сьогодні, то справдяться всі найневтішніші прогнози. Треба гуманізувати, наснажувати інтелектуальністю владу, удосконалювати методи господарювання, змінювати ставлення до людей. Нам катастрофічно бракує гуманізму, державна машина бездумна, безжалісна. Ось чому, крім науки, я займаюся ще й політикою. Мені болить доля України.

– Ви народилися на Луганщині. Як ставитеся до того, що там прагнуть надати російській мові статусу регіональної?

– Я категорично проти цього. І не тому, що націоналіст (звичайно ж, це не так) чи не шаную російської мови, а тому, що таку важливу проблему слід розв'язувати на державному рівні, зважаючи на загальнонародні інтереси, використовуючи світовий досвід. А що ж маємо? Дріб'язкову метушню місцевих князьків.


І завжди – квіти для красунь

– Чому ви не прийшли на цьогорічне прощально-урочисте фотографування біля Верховної Ради?

– Так сталося, що саме тоді до мене мав приїхати земляк. Я не міг не зустріти його на залізничному вокзалі.

– Як ви плануєте відпочивати влітку?

– Поїду до Криму, а якщо не вдасться, пораюю на дачі під Києвом.

– Які квіти даруватимете вродливицям?

– Орхідеї, а напередодні осені – чорнобривці. Не пучечками – оберемками: я любив, люблю й завжди любитиму жінок.

Автор: Микола СЛАВИНСЬКИЙ

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

Новини 29 жовтня: "євробляхи" штрафуватимуть на місці зупинки, з COVID-фонду фінансуватимуть виробництво серіалів Вчора, 29 жовтня

Білорусь закрила в'їзд для більшості мандрівників з України і ще 3 країн Вчора, 29 жовтня

В Україні почала роботу місія ЄС для підготовки "промислового безвізу" Вчора, 29 жовтня

В Україні почала роботу перша місія ЄС для підготовки "промислового безвізу" Вчора, 29 жовтня

Стефанішина запевняє, що уряд врятує безвіз та євроінтеграцію, попри рішення КС Вчора, 29 жовтня

Уряд дозволив штрафувати "євроблях" на місці зупинки – нардеп Вчора, 29 жовтня

Кулеба: рішення КСУ - серйозний удар, але ще не руйнує взаємодію із Заходом Вчора, 29 жовтня

У Мінфіні очікують результатів від нового керівника Митниці у найкоротші терміни Вчора, 29 жовтня

Рада може розглянути бюджет-2021 у першому читанні 5 листопада – нардеп Вчора, 29 жовтня

Шмигаль заявив про "швидке зближення позицій" з МВФ 28 жовтня