передплата Українською | In English

№9, травень 2010

Смертна кара: pro et contra

Поділитися:

Історія людства зна­ла чи­ма­ло видів по­ка­рань. Але най­су­во­рішим завж­ди бу­ла смерть. Примусивши без­вин­них лю­дей перед­час­но піти з жит­тя, нерідко у нес­те­рп­них му­ках, зло­чинці му­сять і самі дізна­ти­ся, що та­ке страх смерті, очіку­ю­чи на ка­та в тісній ка­мері. Без­пе­реч­но, та­ке став­лен­ня є гу­ман­ним, ад­же в цивілізо­ва­но­му суспільстві не прак­ти­ку­ють тор­тур над злочин­цями, навіть як­що страж­дань заз­на­ла їхня жерт­ва. Крім то­го, в очіку­ванні ви­ко­нан­ня смерт­но­го ви­ро­ку, за­суд­жені мають можливість по­ка­я­ти­ся, якої своїм жерт­вам во­ни не да­ли.

Ук­раїнці – народ релігійний. Претен­ден­ти на пост пре­зиден­та дореч­но й бла­гоговійно цитували Біблію, мірку­вали про Божі заповіді. Тож не мож­на оми­нати релігійний аспект цієї проблеми. Постає запитан­ня: а чи засуд­жує Біблія смерт­ну кару?

Так, Бог підтримує смерт­ну кару, передусім тому, що перед­бачив її у Своєму Слові. Тож, як на мою дум­ку, було б досить самов­пев­нено вва­жати, що ми вигадаємо покаран­ня, справед­ливіше, ніж Він, чи можемо бути милосерднішими за Нь­о­го. Ми маємо зна­ти, що Бог наділив володарів вла­дою виз­начати, коли тре­ба виносити смерт­ну кару (Буття 9:6; Римлянам 13:1-7). От­же, тверд­жен­ня, що Бог у жод­ному разі не підтримує смерт­ної кари, аж ніяк не відповідає вченню Біблії. Хрис­тияни не повинні радіти сто­сов­но прийнят­тя смерт­ної кари, але вод­ночас не повинні вис­тупати про­ти дер­жав­ного пра­ва виносити такі вироки най­жорстокішим зло­чин­цям.

Для ілюстрації вик­ладеного наведу цитати з Біблії:

«А коли б хто вда­рив кого залізним зна­ряд­дям, а той помер, він убійник, буде кон­че забитий той убійник. А як­що вда­рив його каменем, що був у руці, що від ньо­го мож­на помер­ти, і той помер, він убійник, буде кон­че забитий той убійник. Або вда­рив його дерев’яним зна­ряд­дям, що було в руці, що від ньо­го мож­на помер­ти, і той помер, він убійник, буде кон­че забитий той убійник. Месник за кров він заб’є убійни­ка; як спіткає його, він заб’є його. А як­що пхне його з ненавис­ти, або кине на ньо­го чим нав­мис­не, а той пом­ре, або з ворогуван­ня вда­рив його своєю рукою, а той помер, буде кон­че забитий той, хто вда­рив, він убійник; мес­ник за кров заб’є убійни­ка, як спіткає його» (Числа 35:16-21).

«А коли хто буде ненавидіти сво­го ближньо­го, і буде чатувати на ньо­го, і повстане на ньо­го та й уб’є його, і той пом­ре, і вте­че він до одного з тих міст, то пош­лють старші його міста, і візьмуть його звідти, і дадуть його в руку мес­ника кро­ви, і він пом­ре» (Повторен­ня За­кону 19:11-12).

Са­ме дер­жава взяла на себе функцію виконан­ня покаран­ня за вчи­нені зло­чини. Що ж чекає на нас у разі незас­тосуван­ня смерт­ної кари? Не думаю, що родичі жертви задовольняться довічним ув’яз­нен­ням убивці.

Помс­та – це жадоба відплатити за заз­нану кривду. За язич­ницької епо­хи вона була засобом установ­лен­ня пра­вопоряд­ку між предс­тав­никами родів і пле­мен. Князь Во­лодимир Ве­ликий за намов­лян­ням ієрархів зап­ровадив смерт­ну кару, але швидко ска­сував її. Ярос­лав Мудрий надав кровній помсті харак­теру дер­жав­ної інституції, апробованої й контрольо­ваної дер­жавою. Себто значно обмежив кровну помсту, а його сини ска­сували її назавжди, бо акт помсти, за «Русь­кою правдою», зводився вже до виконан­ня судового вироку. Для помсти ста­ли потрібні докази зло­чину через «видоків» і «послухів» та очну ставку їх зі зло­чин­цем, щоб запобігти нак­лепу, за який карали особливо суворо. Бу­ло зап­ровад­жено при­ват­ноп­равове відшкодуван­ня матеріаль­них і моральних збитків (голов­щина, урок) та публічно-пра­вову кару (віра, про­даж, поток).

От­же, Ук­раїна-Русь відмо­вилася від кровної помсти і смерт­ної кари, зап­ровадив­ши дер­жав­не судівницт­во і публічну кару ще із середини XI ст.

Нині у світі відомо багато випадків помсти родичів потерпілих і жертв маніяків та зло­чинців, які тво­рять самосуд, бо вже не довіряють дер­жаві та суду.

Ко­ли обговорюють тему смерт­ної кари, то передусім пос­тає питан­ня судової помил­ки, про що зга­дують про­тив­ники смерт­ної кари. З метою уникнен­ня судових помилок про­понують не здійснювати смерт­ної кари одразу після винесен­ня вироку. Де­які прибічни­ки смерт­ної кари в нашій країні за те, щоб цей термін сягав шес­ти місяців із дня про­голошен­ня судового вироку про смерт­ну кару. Але, на мою дум­ку, гуманніше діють у США, коли зло­чинець перебуває у в’яз­ниці про­тягом 10 років до виконан­ня вироку, щоб запобігти будь-якій помилці.

Чи потрібна нам смерт­на кара? Та­ке запитан­ня має пос­тавити собі кожен українець, адже ста­тис­тика свідчить, що за радянсь­ких часів у країні ско­ювалося близь­ко двох тисяч нав­мис­них убивств. Сь­о­годні фіксується понад п’ять.

За даними гро­мадсь­кої організації «Міжна­род­на амністія», 80 дер­жав ска­сували смерт­ну кару на всі види зло­чинів, 15 дер­жав ска­сували її за будь-які зло­чини, крім винят­кових випадків (таких, як війсь­кові зло­чини), у 23 країнах смерт­ну кару законодав­ством перед­бачено, але фак­тич­но її не зас­тосовують.

Водночас 78 дер­жав і територіаль­них утворень зберігають і зас­тосовують смерт­ну кару, зок­рема, Сполучені Штати Америки, Японія, Ки­тай, Єгипет. Отож ті, хто називають смерт­ну кару середнь­овічним методом покаран­ня, який зас­тосовується у відсталих нецивілізованих країнах, лукав­лять.

Сь­о­годні у міс­цях поз­бав­лен­ня волі перебуває понад 235 тисяч осіб. Злочинність пород­жена самим суспільством. Ук­раїна у ставленні до зло­чин­ності йде шляхом най­мен­шого опо­ру, механічно ізолюючи тих, хто не впи­сав­ся в її закони.

Розпад СРСР та здо­бут­тя Ук­раїною незалеж­ності сприяли вилучен­ню смерт­ної кари з переліку покарань. Протягом 1991–2000 років в Ук­раїні смерт­на кара існу­вала «як винят­кова міра покаран­ня» у формі розстрілу. Од­нак останніми роками було нак­ладено мораторій на виконан­ня вироків щодо засуд­жених до смерт­ної кари. Це покаран­ня встанов­лювалося за особливо небез­печні зло­чини про­ти дер­жави, пра­восуд­дя, про­ти жит­тя, за війсь­кові зло­чини (в умо­вах воєнно­го ста­ну чи бойової обс­танов­ки).

Рішен­ням Конс­титуційно­го Су­ду від 29 грудня 1999 року визна­но, що смерт­на кара суперечить Конс­титуції.

Кримінальний кодекс 2000 року не перед­бачає смерт­ної кари. Своєрідною вищою мірою покаран­ня ста­ло довічне поз­бав­лен­ня волі.

Сь­о­годні дер­жава вит­рачає на утриман­ня ув’яз­нених чималі гроші платників податків. На хар­чуван­ня в’яз­ня виділяють близь­ко 200 гри­вень на місяць, на комунальні пот­реби – 100–120. Плюс медич­не обс­луговуван­ня тощо. Торік утриман­ня одного «клієнта» СІЗО кош­тувало близь­ко 14 тисяч гри­вень на рік. Хтось заперечить мені: зло­чинці в тюр­мах можуть пра­цювати й при­носити користь дер­жаві. Але доведено, людина через декілька років ув’яз­нен­ня (а як­що це 10 років і більше!) втрачає здатність тве­резо оцінювати ситуацію, стає «ово­чем». Злочинці й самі виз­нають, що смерт­на кара – «кра­ще», ніж «гниття» за ґратами без жод­ної перспек­тиви й надії. Та­кож зізна­ються, що, без­переч­но, смерт­на кара стримувала б від жах­ливих зло­чинів. До того ж «рабсь­ка» пра­ця не є про­дук­тив­ною.

Свого часу рішучим при­хильником смерт­ної кари був Джордж Буш. Приміром, він про­понував стратити 57-річно­го Кеннета Бойда.

Ця страта ста­ла тисяч­ною з 1976 року, коли цей захід покаран­ня повер­нули до аме­рикансь­кого законодав­ства.

Ук­раїна сліпо наслідує Євро­пу. У Японії, високо роз­виненій країні, яка посідає дру­ге місце у світі за най­важ­ливішими еко­номічни­ми показ­никами, ВНП якої ста­новить понад 14% світового, смерт­ну кару вва­жають потрібною. Згідно з офіційною ста­тис­тикою, 80% японців вис­тупають за смерт­ну кару в разі скоєн­ня тяж­ких зло­чинів. На­гадаю, страта в Японії здійснюється через повішен­ня.

Так, мож­ливо, випадок із Кеннетом Бойдом і не зро­бив світ добрішим і гуманнішим, але я точ­но можу ска­зати, що нас­туп­ного разу зло­чинець замис­литься: а чи вар­та хви­лина гніву, шоку чи помсти власного життя?

Звісно, в Ук­раїні сьо­годні дуже багато актуаль­них проблем, що пот­ребують нагального розв’язан­ня, а новий уряд передусім має дба­ти не про зап­ровад­жен­ня смерт­ної кари, а про подолан­ня при­чин зло­чин­ності – пияцтва, без­робіття, нар­команії, невиліков­них хво­роб, безпритульності, бідності. Ми маємо пам’ятати про це саме зараз, щоб хвилі жах­ливих зло­чинів не нак­рили нашої країни.

Автор: Світла­на КОС­ТЮК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №11/2016 №11
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

Громадська рада Нацкомісії з тарифів хоче, аби "Нафтогаз" продавав газ на біржі  Сьогодні, 25 листопада

У Криклія заперечили інформацію про можливе звільнення: "Міністр працює" Сьогодні, 25 листопада

Криклій може втратити крісло міністра інфраструктури – джерело Сьогодні, 25 листопада

Новини 24 листопада: ФОПам роздадуть по 8 тисяч, українцям анулюють борги, на новорічні свята хочуть локдаун Сьогодні, 25 листопада

Допомогу бізнесу хочуть фінансувати з ковідного фонду Вчора, 24 листопада

Марченко заявив про "значний прогрес" з МВФ і анонсував внесення бюджету-2021 у Раду Вчора, 24 листопада

Перевезення речей: азбука сервісу Вчора, 24 листопада

Радник Єрмака: Траншу МВФ в цьому році не буде Вчора, 24 листопада

Голова Євроради запропонував Байдену відновити міцний трансатлантичний альянс Вчора, 24 листопада

АМКУ вчергове відхилив звернення китайських інвесторів щодо купівлі "Мотор Січ" 23 листопада