передплата Українською | In English

№3, лютий 2010

Герой України Володимир Чернишенко: «Тепличний» здійснив революцію й адаптувався до ринкових умов»Герой України Володимир Чернишенко: «Тепличний» здійснив революцію й адаптувався до ринкових умов»

Поділитися:

Спілкуватися з Володимиром Чернишенком і приємно, і повчально. Герой України, керівник одного з найпотужніших підприємств Київщини, людина конкретна, ділова, прагматична, в душі невиправний оптиміст. Таких, як він, непросто збентежити економічними чи соціальними негараздами, зненацька не застати навіть світовій кризі. Чернишенко належить до категорії керівників, котрі звикли завжди й в усьому покладатися лише на себе, не вміють жалітися, озиратися чи спинятися на півдорозі…

Майже три десятиліття тому, ще за часів планової економіки, Володимиру Іллічу запропонували очолити підприємство, що мало спеціалізуватися на вирощуванні овочів у закритому ґрунті. Сталося це після травневого 1982 року пленуму ЦК КПРС. Тодішні керівники  великої радянської імперії приділяли неабияку увагу продовольчій програмі та її реалізації. Звісно, на пленумі з-поміж іншого обговорювалося й питання про спрямування в сільське господарство додаткових коштів. Існував навіть особливий список, у якому були визначені пріоритетні об’єкти – ті, що потрапляли під контроль союзного та республіканського ЦК. У цьому переліку поруч із Байкало-Амурською магістраллю, Карачаєво-Черкеським тепличним комбінатом згадувався й Калинівський Київської області. Зрозуміло, довірити зведення такого важливого об’єкта, що перебував під пильним контролем партійних вождів, могли лише спеціалісту, добре обізнаному із сільським господарством. Ним і виявився Володимир Чернишенко, який тоді працював на посаді директора Красилівського радгоспу й мав певний досвід роботи з вирощування овочів тепличним способом.

– За справу, – пригадує Володимир Ілліч, – узявся не вагаючись і майже з чистого аркуша. З 37 мільйонів карбованців, виділених на будівництво підприємства, було освоєно лише три. На них збудували котельню та дещо з інженерних мереж. Працювати доводилося від світанку до пізньої ночі. За рік став до ладу четвертий блок – а це 6 гектарів. З нього зібрали перший і, до речі, непоганий урожай. Тоді ж на прилавках магазинів з’явилася наша перша продукція: помідори, огірки.

Комбінат запрацював досить потужно, рік у рік нарощуючи виробництво. Зростав професійний рівень кадрів, удосконалювалася технологія вирощування овочів, відтак і зарплатня на підприємстві пішла вгору. На відміну від інших на рахунку «Тепличного» завжди залишалося понад п’ять мільйонів карбованців. Фінансисти тоді жартували, що цих грошей повністю вистачить на зарплатню колективу, якщо той навіть рік нічого не вироблятиме. Та генеральний директор не поділяв того оптимізму. Союз розвалився, у незалежній Україні поволі насувалася інфляція, що будь-якої хвилини могла «проковтнути» всі прибутки, перетворивши реальні гроші на звичайні папірці. Дорожчало практично все, незмінно низькими залишалися тільки ціни на сільгосппродукцію.

– Можливість урятувати кошти ми знайшли, – з усмішкою каже про ті нелегкі часи мій співрозмовник, – закуповували будь-який товар, що мав бодай якийсь попит, деякий час притримували його, а потім продавали. На виручене й існували. Одначе я дуже швидко зрозумів: на бізнесі «купи-продай» довго не втримаємося.

Володимир Чернишенко всерйоз замислився над майбутнім випестуваного ним дітища, яке через різкий злет цін на газ та енергоносії могло опинитися в глухому куті. Інтуїція господарника підказала йому єдиний вихід із ситуації: слід докорінно реконструювати господарство, переходити на нові енергозбережні технології.

Він ризикнув і виграв, коли запропонував здійснити на комбінаті з вирощування овочів реконструкцію. Голландці, які допомагали в цьому, казали, що більше 35 кілограмів з квадратного метра не зібрати. Яким же було їхнє здивування, коли врожайність становила аж 41 кілограм! Згодом у Москві цей результат гідно оцінили. Після доповіді головного агронома П. Кирія зал, де зібралися переважно директори тепличних господарств, академіки, українським трударям аплодував стоячи. Нині врожайність у старих теплицях становить уже 50 кілограмів з одного квадратного метра.

– Звичайно, для нововведень це був не найліпший час, – продовжує Володимир Ілліч. – На вулиці грудень, за вікном тріщить мороз, а працівники комбінату, перекваліфікувавшись хто – на будівельника, а хто – на електрозварника, від зорі до пізньої ночі будують, вирізають металеві труби, монтують інші. І все це треба зреалізувати в стислі терміни, адже на карту поставлена доля підприємства.

Йому закидали: мовляв, легше збудувати нові виробництва, аніж на кожному гектарі старих вирізати 120 тонн металевих труб і на звільненому місці монтувати 130 тонн інших. У цих словах була певна рація, та будівництво могло б тривати щонайменше два роки, тоді як реконструкцію він планував завершити протягом двох місяців. І таки домігся свого, твердо заявив, що назад дороги немає. Згодом правильність цього кроку підтвердилася. На «Тепличному» значно зросла врожайність, кошти, витрачені на реконструкцію, невдовзі вдалося повернути.

1995 рік виявився для «Тепличного» знаковим. Про підприємство тоді заговорила вся країна. Використання малоємної гідропоніки дало змогу калинівським тепличникам різко знизити затрати газу на одиницю вирощеної продукції. Водночас розробляли масштабну програму енергозбереження, послідовна реалізація якої рік у рік забезпечувала економію електроенергії.

– По суті, ми перші не лише в Україні, а й на теренах СНД завдяки вчасній і якісній перебудові виробництва здійснили технологічну революцію в тепличній галузі, – каже Володимир Ілліч. – Підприємство зробило гігантський крок на шляху підвищення продуктивності праці. Це дало нам змогу адаптуватися до ринкових умов господарювання.

Калинівка, про яку досі небагато знали навіть старожили Броварського району, несподівано стала справжнім центром «паломництва»: їхали по досвід, на «Тепличному» прагнули стажуватися керівники та провідні фахівці великих тепличних підприємств країни. Тоді у Володимира Ілліча й виникла ідея створити на базі комбінату науково-методичний центр, щоб колеги з інших підприємств опановували сучасні технології, вчилися господарювати по-новому. Невдовзі втілення цієї ідеї себе виправдало. Вітчизняна галузь швидко перебудовувалася, до того ж за рахунок власних накопичень. Комбінати стали економити значні кошти, які витратили б, якби довелося переймати досвід, скажімо, у Голландії.

Досвід калинівців вивчали спеціалісти не тільки з України, а й з Білорусі, країн Балтії. Вирощену в Калинівці городину високо оцінили за кордоном. Утім, незважаючи на визнання й безперечне лідерство як на батьківщині, так і за кордоном, колектив «Тепличного» не розслаблявся ані на мить. Нарощували виробничі потужності, впровадили систему комп’ютерного управління, якою оснащено кожну теплицю. За даними на моніторі можна дізнатися про всі необхідні параметри мікроклімату. До честі підприємства тут на впровадження будь-яких новацій жодного разу не зверталися по державні позики, користувалися хіба що товарними кредитами.

– Це справді так, – погоджується Володимир Чернишенко. – Гроші маємо за рахунок прибутків. Торік власним коштом збудували сортувальний цех, незабаром, у найближчі два-три роки, плануємо звести теплицю, де за повної механізації та автоматизації витрати енергоресурсів зменшаться вдвічі порівняно з нинішніми. Характерною особливістю нової теплиці стане підігрів свіжого повітря за допомогою того, що виходить через кватирку. Здається, щоб випустити вологу, досить відчинити кватирку, однак тоді волога виходить разом із повітрям, а отже, й з теплом. Тож не залишається нічого іншого, як потужніше опалювати теплицю, навіть якщо на вулиці спека. Це надзвичайна біда, значні затрати. Голландці вже давно знайшли вихід: користуються спеціальними вентиляторами, які викачують знизу і вологе, і тепле повітря, а воднораз нагрівають інший його шар, тобто один температурний шар заміщає інший. Таке задоволення, звісно, не з дешевих, та вартує того, щоб ми запровадили це в себе. А загалом планів чимало. Гадаю, якби наша галузь мала підтримку владних структур, українські виробники могли б забезпечити якісною продукцією всю Європу. Доки, на превеликий жаль, наші проблеми нікого не обходять, більшість тепличних господарств через непомірно високі ціни на газ можуть просто загинути. Ми ж не завод, який, деякий час простоявши, може запрацювати знову без особливих наслідків. Теплиці – річ тонка. Якщо їх не опалювати, загинуть уже в перший рік. Тому нещодавно я звернувся до уряду з пропозицією встановити ціну на газ не вище за 200 доларів і попросив відстрочку до квітня-травня, тобто до початку масової реалізації продукції. Прикро, але не погодилися, тільки за передоплатою.

Невдовзі колектив комбінату святкуватиме своє 30-річчя. «Тепличний» ніколи не був збитковим, навіть у важкі часи економічних трансформацій. Те, що на підприємстві відбуваються якісні перетворення, заслуга передусім його керівника, справжнього господарника, стратега Володимира Чернишенка. Він, стверджують, аніскільки не змінився за час роботи на комбінаті. Як і раніше, енергійний, уміє прорахувати на кілька кроків наперед, а секрет його успіху досить простий: він ніколи не зупиняється на досягнутому, не озирається і, як завжди, заради справи готовий ризикнути…

Автор: Віра ТКАЧЕНКО

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад