передплата Українською | In English

№24, грудень 2008

Наносуспільство — єдино правильна назва для суспільства майбутнього

Поділитися:

Хоча людина завжди намагалася прогнозувати можливі події, та все-таки активність у цих заняттях не була рівномірною. Як і в попередні періоди, черговий злам сторіч позначився тим, що тема «передбачення майбутнього» із наближенням дати «2000» дедалі більше домінувала над іншими в аналітичних (переважно тижневих) ЗМІ, наукових часописах, збірках праць конференцій [1, 3, 6 та ін.]. Майже всі визнані науковці висловили свої прогнози на ХХІ століття…
Як правило, неймовірно песимістичні. Наш відомий педагог І. Підласий відзначив цю їхню спільну особливість: «За останні 20 років не з’явилося жодного оптимістичного прогнозу розвитку цивілізації й життя на Землі. Один похмуріший за інший. Під усіма прогнозами реальні підстави, яким важко не вірити. Головні тенденції стають необоротними, життєво важливі процеси набули такої сили, що зупинити їх уже неможливо» [4, с. 20]».

Ці песимістичні уявлення стали причиною того, що представники Заходу сформулювали на двох світових екологічних форумах (1992, 2002) конкретні засоби порятунку людства від колапсу, пророкованого на середину ХХІ ст. Їхній справжній зміст виявився далеким від понять «гуманізм і цивілізованість», адже у разі вилучення дипломатичного «прикриття» вони звучатимуть так: І — будь-якими засобами негайно зупинити «демографічний вибух»; ІІ — заборонити державам третього світу індустріальний розвиток і «використання природних ресурсів»; ІІІ — замінити більшість предметів і дисциплін «екологічним вихованням» і скерувати освіту на формування безмежної культури.

Усі такі міркування цілковито помилкові і висловлювати та поширювати їх має бути заборонено, адже їхній розвиток неминуче стане «науковим обґрунтуванням» необхідності підготовки до світової війни всіх з усіма за «останні тонни нафти і питної води».

На щастя, справжня еволюція людства відбувається не відповідно до теорій і статей футурологів. Вона спирається на творчі здатності людини.

Недоліки прогнозів додатково посилювалися невдалими спробами придумати «правильну» назву суспільства майбутнього: від абстрактного й банального «постіндустріального» перейшли до «інформаційного», а пізніше — до «знаннєвого». Другий варіант має безліч очевидних недоліків, а от третій, формально наче і правильний, спирається на термін «знання», який кожна людина розуміє по-своєму (до того ж рідко спроможна пояснити співбесіднику, у чому саме полягають «знання»). 

Від «тотальної критики» час уже перейти до конструктивних аналізів і пропозицій. Для точності прогнозу майбутнього пропонуємо врахувати три головні методологічні перешкоди (ефекти) на шляху до отримання будь-якого якісного ментального продукту, котрі доцільно назвати так: 1) «п’ять сліпців»; 2) «хоттабізація»; 3) «вівсяна».

Нехтування ними знецінює позитив у передбаченнях і робить їх не просто помилковими, а шкідливими. Наприклад, прихильники позначення суспільства майбутнього прикметником «інформаційне» повторюють помилку сліпця, який описав слона, доторкнувшись долонями рук до його поверхні площею один-два квадратні дециметри. Існування в майбутньому соціумі засобів роботи з е-формою інформації аж ніяк не робить його на 100 відсотків «інформаційним» — життєзабезпечення й подолання глобальних екологічних загроз спиратимуться у ньому не на комп’ютери, а на нано-, піко-  і фемто- розділи (відповідно 10-9, 10-12, 10-15)точних наук.

Дії чарівника Хоттабича з повісті Л. Лагіна повторюють сотні тисяч екологів, філософів і представників абсолютної більшості наук (прикро, але, зокрема й деякі фізики, наприклад, доктор фізико-математичних наук А. Свідзинський [5]), які міркують про майбутнє, цілковито нехтуючи факт появи і стрімкого розвитку щойно названих розділів точних наук. Нами проскановано тексти близько 30 найновіших підручників з екології, що вийшли друком у Росії та Україні після 2003 року (на цю дату до чергового видання своєї книги «Основи сучасної екології» ми додали кілька сторінок із поясненнями потенціалу нанотехнологій). З’ясувалося, автори усіх цих «прогностичних» книг жодного разу не згадували термін «нанотехнології» і пропонували долати кризу людства вказаними вище «засобами І—ІІІ». Ці  доценти й професори — «старики Хоттабичі», адже вони цілковито знехтували найновішу наукову інформацію і спиралися лише на індустріально-механістичні уявлення, характерні для середини ХХ століття.

Для прогнозистів і футурологів найгрізнішим є «вівсяний» ефект. Він полягає в їх твердому переконанні, що в майбутньому ніколи не відбудеться великих наукових відкриттів, а прогрес — це «поліпшення того, що вже є». Його назву ми запозичили з описів історії індустріального розвитку Європи. Коли він розпочався, кращі  науковці того часу, проаналізувавши перспективи, дійшли висновку, що індустрія зростатиме лише на базі водного транспорту на вузесеньких смужках узбереж морів і великих судноплавних рік — Темзи, Рейну тощо. А от внутрішні райони континенту, на їхній погляд, не мали жодних шансів, бо для розвитку індустрії нездоланною перешкодою повинен був стати брак… вівса для коней. Не рятувало ситуації навіть перетворення Європи на суцільне вівсяне поле. «Вівсяний ефект» у такому разі полягає у неврахуванні прогнозистами ймовірності того, що вдосконалений Ваттом паровий двигун зробить залізничний транспорт дешевим і ліквідує «вівсяну» перешкоду раз і назавжди.

Цю нашу невелику статтю дуже легко перетворити на товстелезний том з переліком тисяч подібних помилкових прогнозувань кінця ХХ століття. Обмежимося лише одним, що стосується Франції, громадяни якої ніколи не страждали від надмірної скромності в самооцінці власних наукових досягнень. Лише за два роки до цілковитого зникнення Радянського Союзу дуже велика група французьких фахівців з економічних, технічних та всіх інших прогнозувань виконала замовлення уряду і склала «світовий прогноз на період 2000—2100 рр.» [6]. У  книжці  на 600 сторінок кожен тепер може прочитати, як мало розвиватися титанічне змагання між… США і СРСР. Завдяки скануванню можна стверджувати: ніхто з цих багатьох десятків кращих французьких науковців не висловив і найменшого сумніву щодо «вічності» Радянського Союзу…

Не можна у наш час сподіватися на хоча б «віддалену приблизність» економічних, соціальних і культурних прогнозів, не володіючи новими поняттями, зокрема, «нано-», «піко-» і «фемтотехнології», «інноваційна економіка», «6-й і 7-й технологічні уклади» тощо. «Нове мислення» і ширші горизонти з’являються у кожної людини лише за умови оволодіння новими поняттями, знаннями й технологіями.

У межах індустріальних технологій неможливо ліквідувати жодну з великих екологічних загроз для людства. А от «нано-», «піко-» і «фемтотехнології» уже почали їх перемагати. Щоправда, повільно лише тому, що нові поняття ще не «оволоділи масами», а нафтогазова мафія цілком успішно блокує фінансування багатьох найперспективніших наукових напрямів. Приклад: коли в 1992 р. британські науковці на своїй тороїдальній плазмовій камері продемонстрували можливість побудови термоядерного реактора як реального знаряддя подолання енергетичної кризи, всі роботи з цієї теми на планеті було зупинено. Роками не виділяють коштів і на грандіозний міжнародний проект побудови експериментального реактора на півдні Франції. А от прискорювач на кордоні Швейцарії та Франції добудували лише тому, що він аж ніяк не загрожував прибуткам тих, хто володіє нафтою й газом.

Ми пропонуємо, як і деякі наші колеги в інших країнах, без зволікань перейти до терміна «наносуспільство», оскільки для ліквідації загрози цілковитого колапсу людства й переходу до «сталого розвитку» дедалі більше потрібні нанотехнології. Ця назва є цілком логічним розвитком поняття «індустріальне суспільство», її досить важко сприйняти помилково, вона точно підкреслює фундамент життєзабезпечення людей у найближчі десятиріччя.

Є, щоправда, невелике утруднення, пов’язане з помилковим визначенням терміна «нанотехнології», яке поширилося із США. У Wikipedia і численних статтях воно звучить так: «Нанотехнології — способи виготовлення продуктів із нанорозмірами». Його недоліки — акцентування на другорядній характеристиці (розміри виробів) й відсутність указівок на природу технологій. Проте в жодному разі не можна відносити до «нанотехнологій» сучасні індустріальні способи виготовлення найрозрекламованіших нанопродуктів — фулеренів, нанотрубок чи графену. Вони дуже шкідливі для довкілля і від них доведеться відмовлятися.

Ми пропонуємо відносити до «справжніх нанотехнологій», які й стануть фундаментом наносуспільства, лише ті виробничі процеси, що мають дві властивості: є цілковито нешкідливими для біосфери і ґрунтуються на квантових законах природи.

Такі процеси зовсім не фантастика! Вони вже існують, звісно, ще у невеликій кількості, але надалі саме вони ставатимуть виробничою основою життєзабезпечення людей. Прикладом є перетворення процесу поглинання світла на ефективний засіб біологічного знезараження приміщень, сантехніки, тканин тощо. У цьому разі особливо яскраво виявляються дві особливості «справжніх» нанотехнологій — нешкідливість і квантовий характер. Цього досягають, використовуючи легкодоступні молекулярні фотокаталізатори і скеровуючи з їхньою допомогою природний процес поглинання світла у бажаному для людини напрямі. Справжня «нешкідливість» стає реальною лише у разі досягнення рівня надглибоких наукових знань за цілковитої відмови людини від порушення природних процесів, а також досягнення стадії доцільного управління ними.

Чи не найприємніша для автора цієї статті наукова новина за останні роки — прискорення руху до здійснення штучного фотосинтезу й остаточного розв’язання проблеми харчового забезпечення землян «не генномодифікованими» продуктами. Понад сто років біологи й біохіміки помилково вважали, що у клітинах рослин для побудови вуглеводнів та інших сполук використовується водень, отриманий від поділу на частини молекул води. Фізиків, які стверджували про неможливість цього поділу (він потребує поглинання аж трьох фотонів світла й концентрації їхньої енергії на молекулі Н2О), посилали щонайдалі (мовляв, у клітинах є особлива «життєва енергія», яка й забезпечує отримання водню з води). Років зо два тому дослідники, які брали участь у створенні штучного фотосинтезу, визнали: рослини розкладають не воду, а нестійкий перекис водню (Н2О2) [2].

Одразу розпочався прискорений прогрес, реєстрація відкриттів і отримання десятків патентів, розширення віяла можливих наступних кроків та ін. Дуже хотілося б сподіватися, що повний цикл штучного фотосинтезу і «поля ХХІ ст.» з грандіозною продуктивністю з’являться через кілька років. Задовго до того, як людина встигне зробити найбільшу з теоретично можливих помилок, що полягає у заміні в усій біосфері всіх наявних видів і різновидів живого «генномодифікованими».

У цій статті неможливо навести всі значні досягнення представників нано-, піко- і фемтонаук. Прогрес тут дуже швидкий, а серед особливо позитивних явищ — намір Європи повернути собі світове лідерство у технологіях виробництва (йдеться про Лісабонський проект 2000 року) та здійснення безперервних і результативних кроків у цьому напрямі (для зацікавлених читачів рекомендуємо наші статті у часописі «Науковий світ»).

Прогнозоване нами майбутнє: не шкідливі для біосфери технології квантової природи перемагатимуть повільно. Буде чимало проміжних стадій, коли поєднуватиметься старе й нове, але навіть сьогодні у разі врахування трьох перешкод (ефектів 1—3), названих вище, цілком очевидно, що так гучно розрекламованої загибелі людства у середині ХХІ століття не станеться, ніхто й ніколи не «рятуватиме рештки людей» вказаними на початку статті засобами І—ІІІ, що поняття «стійкий і не шкідливий для наступних поколінь» розвиток людства означає не чергові фантазії, а реальну програму дій на ХХІ століття.

Хотілося б активнішої участі України у побудові наносуспільства, адже у 1950—1960 роках наші науковці набагато випередили Р. Фейнмана (його чомусь «усі» вважають єдиним на планеті «провісником» нанотехнологій) та інших науковців США у конкретних кроках на шляху, що веде до наносуспільства через пріоритетний розвиток нано-, піко- і фемтонаук.


ДЖЕРЕЛА

1. Амосов Н. На пороге нового века // Зеркало недели. — 1999. — № 39(260). — 2 октября. — С. 17.

2. Комиссаров Г. Г. Новое уравнение фотосинтеза // Химия и жизнь. — 2008. — № 2. — С. 20—23.

3. Медоуз Д. Х. и др. Пределы роста. — М.: МГУ, 1991; За пределами роста. — М.: Прогресс, Пангея, 1994.

4. Підласий І. Виклики життя і виховання молоді // Відкритий урок. — 2008. — № 1—2. — С. 19—21.

5. Свідзинський А. Синергетична парадигма, антропний принцип та культура // Світогляд. — 2008. — № 3. — С. 26—35.

6. 2100: recits du prochain siecle / Sous la direction du T. Gaudin. – Paris: Еd. Payal, 1990. — 600 p.

Автор: Костянтин КОРСАК

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Останні новини

У Авакова не підтримують ідею направити кошти від штрафів на нові вагони для УЗ Вчора, 28 вересня

Після дзвінка Зеленського у Міноборони: Держзавод отримав замовлення на причали Вчора, 28 вересня

Мінінфраструкутри планує залучити 3,8 мільйона за рахунок передачі в концесію 7 вокзалів Вчора, 28 вересня

Новини вихідних: банкрутство "Київенерго" та ОВДП для погашення "зелених" боргів 27 вересня

Боррель відмовився від слів про те, що "Євросоюз - не банкомат" 26 вересня

Боррель відмовився від слів про те, що "Євросоюз - не банкомат" 26 вересня

Зеленський сподівається, що Рада найближчим часом ухвалить законопроєкт про "інвестиційних нянь" 26 вересня

Зеленський запропонував розробити стратегію розвитку автомобільної галузі 26 вересня

Новини 25 вересня: авіаперельоти Зеленського, РНБО і "Вконтакте", безробіття 25 вересня

Прем’єр Угорщини вважає, що ЄС повинен переглянути політику санкцій проти РФ 25 вересня