Гратися в туризм небезпечно

Олена БАЖЕНОВА, директор туристичної фірми «Ласпи», депутат Севастопольської міської ради, експерт із питань туристичного бізнесу журналу Верховної Ради України «Віче»

За даними Міжнародної організації туризму при ООН, у 2007 році кількість туристичних поїздок у світі сягнула 896 мільйонів. А прямі витрати туристів склали 753 мільярди доларів. До того ж 75 країн, у тому числі й Україна, на туризмі заробили більш як мільярд доларів. Для 83 відсотків національної економіки багатьох держав туризм є одним із п’яти основних джерел твердої валюти. А для 38 країн туристична галузь – перша й головна стаття доходів.

На туризм припадає 7 відсотків робочої сили у світі. Крім того, за інформацією Всесвітньої торговельної й туристичної ради, туристичний бізнес створює додатковий попит на товари й послуги, що дорівнює майже 100 відсоткам прямих витрат у галузі. Він є практично  самооплатним.

Україна вважається однією із 50 найпривабливіших для туристів держав. Та водночас туристична карта нашої країни має дуже скромний вигляд. У нас найпопулярнішими й «розкрученими» є Київ, Одеса, Карпати і, звичайно, Крим, якому дісталася багата спадщина від СРСР і що потребує сьогодні серйозних фінансових інвестицій у реконструкцію. Розважливий підхід до розв’язання кримських проблем, безперечно, сприяв би привабленню на півострів туристів не лише України й СНД, а й, що досить вигідно для поповнення нашого бюджету,  гостей з далекого зарубіжжя. На жаль, усі зусилля, спрямовані на підвищення якості послуг, що їх надають у сфері туристичного бізнесу, марні. Крим кожен сезон відлякує дедалі більше своїх потенційних і самодостатніх гостей. Турист, придбаваючи путівку в чотиризірковий кримський готель, насправді одержує номер із «краєвидом» на смітник. Питання утилізації побутових відходів у Криму донині у цивілізованому сенсі не вирішено. Тож наступного разу турист обдурити себе не дасть. І це ще не все. Найчастіше наш туристичний сервіс має стихійний характер, тому що в ньому практично немає доброго менеджменту.

І річ не в  слабкій підготовці людей, які працюють у  туристичній сфері, та їхній некомпетентності, а у відсутності чіткої державної програми, що визначила б пріоритети цієї галузі, підтримувала її проекти, допомагала реалізовувати їх, забезпечуючи країні передові позиції у світі.

Бог наділив Крим вагомим рекреаційним потенціалом, давши нам шанс скористатися цим багатством як особливим благом. Природно-кліматичні особливості кримської Рив’єри, садово-паркова структура, фонтани, море й гори, пам’ятки архітектури й культури є основою конкурентоспроможності півострова у сфері туристичної діяльності.

До нас їдуть за аеро- і геліотерапією. Ми маємо унікальні джерела мінеральної води і лікувальної грязі, а також  можливість цілорічного відпочинку. Нашого туриста приваблює курортно-санаторний потенціал і для дорослих, і для дітей, й аналогів  йому у світі немає. Але знову-таки – за наявності гарних інвестиційних проектів.

Однак  туристичний бізнес Криму буксує, тупцює на місці й зазнає водночас відчутних утрат. Там, нагорі, не зважають на те, що сьогодні у світі конкуренція в цій сфері дуже висока.

Недосконалість законодавчої бази з туризму в нашій країні призвела до серйозних проблем у галузі. Працівники туристичної сфери не раз надсилали  до центральних органів пропозиції про внесення  змін до Закону України «Про туризм» і «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» із запровадження обов’язкової категоризації засобів розміщення, із розробки медичних стандартів на санаторно-курортне лікування дітей, підготовки екскурсоводів у вищих навчальних закладах. Крім того, необхідно  законодавчо забезпечити захист об’єктів туризму. Адже не секрет, що часто рекреаційна зона перетворюється на будівельний майданчик для зведення житлових будинків, комерційної нерухомості.

До речі, скасування ліцензування не в найкращий спосіб позначилося  на якості послуг, що надаються. Сьогодні, щоб розпочати цей вид діяльності, суб’єктові підприємництва не потрібні дозвільні документи. А тому  збільшився приплив  некваліфікованих кадрів.

Нормативної бази, що регламентує порядок надання екскурсійних послуг, практично немає. Міждержавні стандарти з туристсько-екскурсійного обслуговування, прийняті в 1995 році, морально застаріли і не відповідають уже не лише реаліям сьогодення, а й вимогам чинного законодавства. Ще одна важлива проблема – відсутність повного переліку фахівців туристичного супроводу, яким необхідно одержати дозвіл на право здійснення цієї діяльності, а також кваліфікаційних вимог до цих категорій фахівців. Сьогодні такі дозволи видають лише екскурсоводам і гідам-перекладачам. Інші працюють без будь-яких дозвільних документів. Це гіди гірських і пішохідних маршрутів. Саме тут від інструктора, який супроводжує групу, вимагають більше знань і підготовки, ніж під час проведення автобусної екскурсії.

Варто зазначити, що в Положенні з видачі дозволів передбачено розділ «Контроль і порядок скасування». Водночас у ньому не виписано сам порядок здійснення перевірок. Крім того, законодавством України не передбачено будь-яких санкцій до фізичних осіб, а тільки до суб’єктів підприємництва. Екскурсоводи, гіди-перекладачі, які працюють без відповідного дозволу, сьогодні не несуть за це жодної відповідальності. З такими білими плямами на карті туризму навряд чи можна підкорити світ.

Зверніть увагу, який ривок за останні 10 років у туристичному бізнесі зробили Туреччина й Болгарія. Нещодавно на одному з ярмарків у Лондоні  я відзначила для себе яскраву деталь. Держава Румунія рекламувала туристичні стежки своєю країною. Завважте, не окрема турфірма чи підприємство, а ціла держава.

У самій  структурі нашого туризму немає логіки. У парламенті немає сили, яка обстоювала б інтереси галузі. До Державної служби туризму й курортів, що є структурним підрозділом Міністерства культури і туризму України, не достукатися. Коли була самостійна структура – Державна туристична адміністрація, багато питань вирішувалися чітко й оперативно. Потім туристичну галузь підпорядкували Міністерству у справах сім’ї, молоді та спорту, потім — Міністерству культури, що зазвичай фінансується за залишковим принципом.

Щоразу, визначаючи слабкі ланки під час підбиття підсумків туристичного сезону, чиновники з трибун промовляють сакраментальну фразу: «Ми програли чергову партію в туризмі»...

«А хіба ми боролися?» — хочеться запитати. Усі зусилля встояти в конкурентній боротьбі зводяться до скромних заходів на місцях. Та все ще жевріє надія, що в туризмі щось зміниться на краще.