Іван Вакарчук: удосконалення законодавства про вищу освіту — вимога часу

Під час підготовки змін до Закону «Про вищу освіту» ми виходили з необхідності:
по-перше, законодавчого забезпечення недоторканності прав і свобод вищої школи, передбачених цим законом;
по-друге, адаптації національного законодавства до вимог Болонського процесу;
по-третє, приведення Закону «Про вищу освіту» до норм інших законів та унормування окремих положень цього закону, зумовлених практикою його застосування.

У чому зміст основних нововведень?

У проекті закону статтю 2 доповнено частиною другою такого змісту: «Права державного вищого навчального закладу як бюджетної установи, передбачені цим законом, що визначають його інституційну автономію, не можуть бути обмежені іншими законами».

Ректорам вищих навчальних закладів  добре відомі обмеження норм галузевого закону іншими законами, насамперед щодо питань певної фінансової автономії.

Істотних змін зазнали статті 6, 7, 8 Розділу ІІ «Структура вищої освіти. Документи про вищу освіту» Закону «Про вищу освіту». Насамперед замість понять «освітні» (неповна, базова, повна вища освіта) й «освітньо-кваліфікаційні»  (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр) рівні застосовано поняття «освітньо-кваліфікаційні» (молодший спеціаліст, бакалавр, магістр) і «освітньо-науковий» (доктор філософії) рівні. Це дало змогу усунути штучне розмежування функцій вищої освіти на освітню і професійну. Отже, вища освіта вибудовується як трирівнева (трициклова) система: бакалавр, магістр, доктор філософії. Освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста належить до програм короткого циклу вищої освіти. Здобуття вищої освіти за кожним освітньо-кваліфікаційним і освітньо-науковим рівнями передбачає обов’язково навчальний процес, а підготовка докторів філософії здійснюється лише на денній формі навчання.

У проекті закону докорінних змін зазнав зміст Розділу ІІІ «Стандарти вищої освіти», який, по-перше, перейменовано на розділ «Зміст вищої освіти. Стандарти вищої освіти» і, по-друге, повністю змінено зміст статей 11, 12, 13.

За чисельністю мережі ВНЗ приховані гострі проблеми якості вищої освіти. Проблема полягає не так у тому, кому підпорядкований вищий навчальний заклад, як у неможливості малопотужного вищого навчального закладу справитися зі стрімко зростаючими викликами, що постають перед вищою школою.

Сьогодні вже неможливо в межах нечисельної кафедри успішно справитися із завданнями навчальної, наукової та інноваційної діяльності. Без процесу об’єднання вищих навчальних закладів і створення потужних університетів сучасного типу не можна досягти високого рівня вітчизняних університетів, академій, в іншому разі окремі вищі навчальні заклади можуть опуститися до рівня ремісничих закладів. Звісно, допустити такого стану не можна. Саме тому істотні зміни в законопроекті внесено до статей  Розділу V «Вищі навчальні заклади». Зокрема, визначено типи вищих навчальних закладів: університет (класичний, технічний, технологічний, галузевий), академія, коледж, професійний коледж. Виключено поняття класифікації вищих навчальних закладів за рівнями акредитації. Відповідно припиняється й процедура акредитації вищого навчального закладу загалом, акредитуватимуться лише відповідні програми за напрямами (спеціальностями). Поняття інститут застосовуватиметься лише як назва структурного підрозділу університету, академії. Чітко регламентовано перелік програм, за якими здійснюватиметься підготовка кадрів із вищою освітою. Університети, академії, наприклад, можуть готувати бакалаврів, магістрів і докторів філософії; коледж — бакалаврів; професійний коледж — молодших спеціалістів. Підготовки кадрів із вищою освітою в інших типах навчальних закладів не передбачається.

У законопроекті передбачено значне розширення  прав національних вищих навчальних закладів щодо реалізації їхньої автономії та академічних свобод. Зокрема, національним вищим навчальним закладам надано право прийняття за погодженням із МОН та ВАК рішення щодо переліку спеціальностей для присудження наукових ступенів доктора філософії та доктора наук і прийняття за погодженням із МОН рішення щодо присвоєння вчених звань ад’юнкта, доцента, професора.

У проекті закону внесено зміни до положень, що регламентують діяльність структурних підрозділів вищих навчальних закладів. Особливо це стосується тих, що розташовані в іншій адміністративно-територіальній одиниці. Передбачається, що за своєю природою відокремлено структурними підрозділами (ВСП) є лише філії та навчально-консультаційні центри (НКЦ) (представництва). Інші ВСП (коледжі, професійні коледжі, інститути, факультети тощо) створюються й функціонують відповідно до норм, передбачених для них як структурних підрозділів. До того ж у НКЦ надаються студентам заочної форми лише консультації і створюються умови для самостійної роботи в міжсесійний період. Прийняття цієї норми закону дасть можливість урегулювати діяльність понад тисячі ВСП, більшість яких діє поза всякими нормами етики вищої школи, користуючись прогалинами в законодавстві.

Внесено зміни й до статей, які регламентують кадрові питання вищої школи. Зокрема, встановлено норму, що на посаду керівника мистецького та культурологічного  вищого навчального закладу можуть претендувати особи, котрі мають почесні звання «Народний артист України», «Народний художник України», «Народний архітектор України» або «Заслужений діяч мистецтв України». Встановлено норму безперервного перебування на посаді керівника вищого навчального закладу — не більш як два строки підряд. До речі, ці норми вже були схвалені Верховною Радою.

Істотні зміни внесено до Розділу ІХ «Наукові ступені та вчені звання наукових і науково-педагогічних працівників», відповідно до яких встановлюються наукові ступені доктора філософії і доктора наук  і вчені звання ад’юнкт, доцент, професор.

З переліку осіб, що навчаються,  вилучено  здобувача, а за особами, які навчаються за освітньо-науковою програмою доктора філософії, збережено назву аспірант.

Запропоновано мінімальний і максимальний обсяг навчального навантаження педагогічного та науково-педагогічного працівника визначати вищим навчальним закладам. А у вищих навчальних закладах І—ІІ рівнів акредитації (коледжах, професійних коледжах) перейти з погодинної оплати праці на посадову.

Вищим навчальним закладам надається право:

використовувати окремі особисті немайнові права та майнові права на об’єкти інтелектуальної власності;

відкривати рахунки, в тому числі депозитні, в національній та іноземній валюті.

У проекті закону закріплено норму щодо незастосування процедури тендерної закупівлі до придбання (закупівлі) товарів, робіт і послуг за рахунок власних коштів вищого навчального закладу.

Розмір плати за весь строк навчання може змінюватися протягом усього строку навчання з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік.

Реалізація цих норм значно розширить фінансову автономію вищих навчальних закладів.