передплата Українською | In English

№14, липень 2008

Замовник – Бог!Замовник – Бог!

Поділитися:

— А спеціалісти, інженери від Бога, нам потрібні, —
знову вступає у розмову Лері Георгійович СванІдзе.
— У Мелітополі я відкриваю інститут із проектування канатних доріг. Загалом колектив уже зібрав. Він працюватиме на Західну Україну, де дороги вкрай
необхідні.

— Тобто ви прагнете всю галузь взяти у свої руки?

— Я вже це зробив. Річ у тому, що старі конструкції канатних доріг, котрі вже були у вжитку (їх привозили з-за кордону по 20 тисяч доларів), там уже закінчилися. Тепер відіграє роль цінова політика: нова «канатка» закордонного виробництва у 6 разів дорожча за ту, що виготовляють в Україні. Якщо ми робимо 850-метрову дорогу за 4,5 мільйона гривень, то закордонне виробництво обійдеться у 12,5 мільйона євро. Різниця відчутна. Завдяки Володимиру Григоровичу ми розробили нові кабіни і нині виготовляємо їх різних конфігурацій за бажанням замовника. Замовник — Бог!

— Та він отут, на Ай-Петрі, мабуть, чує вас добре…

— Може, й так, бо ми створюємо комфорт. І я радію, коли відкриваю Інтернет і читаю гарні відгуки і від українських, і від зарубіжних туристів.

— Як з’явилася ідея обрати саме цей бізнес — відновлення й будівництво канатних доріг?

— Я інженер-механік, закінчив Севастопольський приладобудівний інститут, працював у Севастополі на 54-му механічному військовому заводі. А коли розпався Союз, припинив своє життя й завод. Механік тоді, даруйте, нікому не був потрібний. Однак я продовжив свою справу. Звісно, трохи перекваліфікувався,бо на заводі працював начальником відділу постачання і збуту, повсюди на заводах СНД мав знайомих.

У ті роки відбувалося нагромадження першого капіталу. Гроші мають працювати для благої справи, інакше це мертвий капітал. Приїхав до Ялти, подивився: «канатки» практично всі розвалювалися. Був такий період. Тоді першою  відновив дорогу Ялта—Горка, яку потім хотіли зрізати й викинути. Я взяв її в оренду, відновив роботу комплексу, розвернувся. Нині в моєму підприємстві працюють вже 250 осіб, одержують гідну зарплату, у відпустки без утримання я нікого не відправляю ні взимку, ні влітку. Тому, за великим рахунком, у моєму управлінні успішно працює фактично ціла галузь. Це проектування канатних доріг, виготовлення обладнання, монтаж, навчання персоналу, сервіс — усі канатні дороги обслуговуються через нас. Практично на  виконання всіх робіт є угоди.

А часи, коли завозили і до Західної України, й на Південь уже експлуатоване обладнання для «канаток», минули. Люди намучилися з ними, бо старе й віджиле дуже скоро потрібно демонтувати. Тож доходять висновку: треба будувати нове й своє. І тепер маємо замовлення на проектування й будівництво «канаток» на рік уперед. А ось кілька днів тому я дивився трасу біля Лівадійського палацу, щоб людей спускати на море й піднімати з узбережжя, її вже треба починати зводити. Тож маємо розширюватися, щоб встигати реалізовувати проекти.

Головне — це екологічно чистий і безпечний вид транспорту. Щодня о 4-й ранку виходить на роботу зміна спеціалістів, котрі ретельно перевіряють стан конструкцій, траси, кабіни, начальник дороги робить запис у бортовий журнал. Тільки тоді запускаємо дорогу. Через що техніка ламається? Через недогляд. У поганого господаря машина завжди в ремонті. Якщо вчасно її обслуговувати, жодних несподіванок не станеться. Тим більше, ми все оновлюємо — і троси, і двигуни, і редуктори. Двигуни й металоконструкції виготовляють у Харкові, електрообладнання — у Запоріжжі. Адже що таке канатна дорога? Інженер проектує, і весь набір необхідного — двигуни, редуктори, канати, підшипники практично стандартні, а от металоконструкції виготовляють за кресленнями, бо однакових доріг не буває — або перепади різні, або довжина. Кожна траса — це окрема історія. Наприклад, трубчасті опори першими у світі розробили харків’яни і встановили в місті у 1972 році. Потім їх застосували і під час будівництва дороги Місхор—Ай-Петрі. Це супернадійні конструкції.

А щодо зовнішнього вигляду вагончиків, то відомі зарубіжні фірми з їх виготовлення брали модерновими конструкціями та якістю. Ми досягли цих найвищих показників. Нинішнього року вже завершили попередні переговори зі Львовом: там є чудова гора Високий Замок, на яку дуже важко сходити. Коли я показав голові облдержадміністрації і міському голові наші вагончики, вони поцікавилися: це австрійські? Ні, кажу, це кращі. Я в цьому переконаний і задоволений, що наші вітчизняні чудові дороги успішно конкурують з уже відомими у світі брендами.

Ось такі дива народжуються на Південнобережжі. Канатна дорога Місхор—Ай-Петрі — один із номінантів конкурсу «7 чудес Ялти».

Я згадала, як одна моя добра знайома, намагаючись усе організувати й відлагодити, наче годинниковий механізм, каже геніальну фразу: «Треба сполучити прискорення». Лері Сванідзе, котрий очолює «Стартінвест», до якого входить і канатна дорога Місхор—Ялта, якраз, мені здається, таким «сполученням прискорення» займається пожиттєво. Тому він і успішний, і життєрадісний, і щедрий. Людина — наче вічний двигун.

P. S.  Коли верстався номер, стало відомо, що Ялтинська сесія міської ради ухвалила рішення, за яким у разі неприпинення будівельних робіт у місті до 15 червня буде відкликано дозвіл на будівництво і виділення земельних ділянок; аукціон із продажу права оренди землі перенесено на осінь через відсутність заявок; Президент України Віктор Ющенко дав доручення опрацювати питання зміни статусу заповідника на національний парк. Отже, до ялтинських проблем держава не байдужа.

Коментарі

Заповніть поля відмічені червоним!

Додати коментар

Увійдіть в систему, використовуючи аккаунт соціальної мережі:
Коментар:

Поля відмічені *(зірочкою) обов'язкові для заповнення.

Плакат - брат барикад

Архів журналу Віче

Віче №5/2016 №5
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата