«Біорегулятор» проти інвалідності. Рахунок 1:0

Після публікації в минулому числі «Віча» статті «Двісті хвороб – під прес» до редакції почали надходити листи, лунати дзвінки від читачів із проханням продовжити розповідь про наукову організацію «Інститут технологій оздоровлення (ІТО) «Нове в медицині» і, звісно, про диво-апарат. Телефонували, зокрема, й інваліди, цікавлячись, чи вдалося «Біорегулятору» поставити кого-небудь на ноги. Отож, шановні друзі, відгукуючись на численні побажання, пропонуємо вашій увазі новий матеріал. Щоправда, зі «старими» дійовими особами.

Спочатку переповім кілька невигаданих історій. Аж ніяк не з метою розчулити жалісливого читача, а лише для інформації.

Невигадані історії

…У свої двадцять вісім Галина мала вигляд тринадцятирічної: скоцюрблені руки й ноги, згорблена спина. Їй було п'ять років, коли лікарі почали наполягати на негайному видаленні мигдаликів. Цілком невинна операція, яких роблять тисячі, для дівчинки стала фатальною: вона захворіла на інфекційний ревматоїдний поліартрит. Спричинила це занесена під час операбельного втручання інфекція. Рік у рік тіло дедалі більше деформувалося. Галя вже не могла ані ходити, ані сидіти. Але, навіть не маючи змоги пересуватися, дівчина закінчила десятирічку. Щодня мати носила її до школи й назад.

Мужні жінка та її донька про метод пневмопресингу почули випадково. Після першого курсу лікування в ІТО «Нове в медицині» з допомогою «Біорегулятора» Галина змогла розпрямити ноги. Після другого – самостійно пішла. Третій курс, проведений у санаторії, де були і згаданий апарат, і ванни за А. Залмановим (видатний фізіотерапевт із світовим ім'ям), і обгортання, остаточно поставив дівчину на ноги. Тепер вона не лише може себе обслуговувати, а й порається по господарству й на городі, пішки ходить до церкви, що за кілометр від дому, пише вірші. До речі, стосовно останніх. Прочитавши першу збірочку молодої поетеси, Борис Олійник вигукнув: «Іще одна така книжечка й нам доведеться приймати Галю до Спілки письменників України».

…Жінка піднімалася сходами на двох милицях. Слідом ішла мати, підтримуючи її ззаду. «Різана рана лівої гомілки з пошкодженням сухожилля переднього гомілкового м'яза. Травму отримала місяць тому. Сухожилля розрізане повністю», – такий діагноз пацієнтці поставили лікарі районної поліклініки.

– Те, що «Біорегулятор» добре справляється з травмами, – коментує цей випадок Людмила ТАРШИНОВА (на знімку), генеральний директор ІТО «Нове в медицині», – ми знали давно. Апарат працював із спортсменами високих рангів і в Солт-Лейк-Сіті, і в Афінах, і на інших міжнародних змаганнях, де різноманітні травми – мало не буденна річ. Наприклад, лікар антарктичної станції «Академік Вернадський» на Південному полюсі, де «Біорегулятор» оселився з 1998 року, передав якось Інтернетом: «Апарат застосовувався в реабілітаційний період після розриву зв'язок гомілковостопного суглоба у двох хворих. Цілковите відновлення функцій кінцівок і купірування больового синдрому відбулося на 8–10-ту добу».

– Тому, – продовжує Людмила Олександрівна, – ми анітрохи не сумнівалися, що наші лікарі вилікують нову пацієнтку. Однак, скільки для цього знадобиться часу, не знав ніхто. До того ж рана мала жахливий вигляд – нога набрякла, червоний колір шкіри мав гангренозний відтінок, стопа «провисла». Коли жінка спробувала наступити на п'ятку, то втратила свідомість від різкого болю. Спеціально для цієї хворої підібрали комп'ютерну програму, яка враховувала всі нюанси її здоров'я. Вплив спрямовувався не лише на травму, а й на всю м'язову та судинну системи. Уже після третьої процедури біль у лівій стопі зник. Пацієнтка змогла повністю стати на ногу. Після п'ятої процедури вона прийшла до нас, спираючись на паличку, а після восьмої – з'явилася усміхнена, без милиць і без палички.

До моря – пішки

Інколи можливості «Біорегулятора» дивують самих авторів цієї технології.

У Людочки К. з Севастополя страшний, як вирок, діагноз: дитячий церебральний параліч. «Уже шість років поспіль онучка не встає з коляски, – розповідала її бабуся. – Вона гарна, розумненька, але дуже худенька. Ходити не може зовсім». Знадобилося лише сім сеансів на апараті, кожен – по сорок хвилин, аби дівчинка впевнено заявила: «Хіба я маленька, щоб увесь час на колясці та й на колясці?! Давай свою руку, ходитиму». І пішла, підтримувана бабусею. Плакали всі – і літня жінка, і лікарі, і юна винуватиця цих сліз.

Звісно, Людочці, котра набрала вагу, повеселішала, бодай раз на рік необхідно проходити курс лікування на «Біорегуляторі». Зате нині вона може ходити разом з бабусею до моря. Підкреслю, ходити, а не їхати на колясці…

Отож немає нічого дивного, що діяльність ІТО «Нове в медицині» привернула увагу авторитетного міжнародного об'єднання «Міжнародний громадський рух інвалідів» («МОДИ») країн близького та далекого зарубіжжя. Ця громадська організація вже впродовж десяти років чимало робить задля максимального інтегрування в суспільство людей з обмеженими можливостями. І, на відміну від наших високопосадовців, у «МОДИ» відразу зрозуміли, наскільки «Біорегулятор» здатний полегшити життя інвалідам. Тому й запросили Л. Таршинову стати радником з медичних питань голови міжнародної ради громадського об'єднання. Нині в пані Людмили, людини і так суперзайнятої, іще додалося клопотів. Очолюваний нею колектив бере безпосередню участь у підготовці до присвяченої 10-річному ювілею «МОДИ» міжнародної конференції за темою: «Інтеграція інвалідів у суспільство – основа демократії». Відбудеться представницький захід улітку – з 5 по 12 червня в санаторії імені М. Бурденка в місті Саки АР Крим.

На міжнародний форум запрошені інваліди 12 країн, представники ООН, Кабміну та ВР України, адміністрації Президента України, працівники наукових і лікувально-профілактичних установ, закладів культури, ЗМІ, меценати. Л. Таршинова разом із однодумцями наполегливо намагається достукатися в «найвищі» двері, щоб наша держава допомогла вітчизняним інвалідам долучитися до важливого міжнародного заходу, до якого лишилося не так уже й багато часу. Наразі похвалитися великими успіхами на цьому тернистому шляху ентузіасти не можуть, бо всі їхні кроки або наштовхуються на непробивні мури мовчання, або – на бюрократичні відписки. Утім, з чого тут дивуватися. Хіба такі речі, як економічні, політичні й соціальні орієнтири стратегічного розвитку допомоги інвалідам на загальнонаціональному та регіональному рівнях, вельми непокоять наших можновладців? Хіба не дають їм заснути питання реабілітації людей з обмеженими можливостями, шляхи розв'язання їхніх соціальних проблем? Боюся, ствердної відповіді на ці запитання ми не почуємо ще дуже довго. А коли вона й пролунає, то не певна, що йтиметься про державу Україна…

Автор: Наталка СЕМИВОЛОС