Чи є пояснення громадянина офіційним документом

Особи, наділені владними повноваженнями, постійно мають спокусливу можливість зловживати наданою владою. Лише закон та моральні якості цих осіб стоять цьому на заваді. При цьому ні в кого не виникає сумнівів, що службові злочини посідають одне з провідних місць серед груп злочинів, які вчиняються у нашій державі.

27 лютого 2008 року Конституційний Суд України розпочав розгляд справи за конституційним зверненням громадянина Кібальника Володимира Павловича щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 366 Кримінального кодексу України, а саме: «Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів». Суб’єкт права на конституційне звернення також просить Конституційний Суд України роз’яснити, чи належать до офіційних документів пояснення громадян, отримані службовими особами правоохоронних органів у процесі здійснення ними перевірки фактів можливого скоєння правопорушення або злочинного діяння.

15 червня 2006 року вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області громадянина В. П. Кібальника визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 357, частиною третьою статті 364, частиною першою статті 366, частиною другою статті 368, частиною першою статті 396 Кодексу.

Підставою для конституційного звернення стало неоднозначне застосування судами загальної юрисдикції поняття «офіційний документ» у процесі розгляду кримінальних справ за обвинуваченням осіб у службовому підробленні.

Одні суди вважають, що пояснення громадян, отримані службовими особами правоохоронних органів під час проведення ними перевірки фактів можливого скоєння правопорушення або злочинного діяння, є офіційними документами і можуть бути предметом об’єктивної сторони злочину, визначеного положеннями ч. I статті 366 Кодексу. Позиція інших суддів зводиться до того, що такі пояснення не мають ознак, за якими їх можна віднести до офіційних документів, і тому не розглядаються як предмет злочину, встановленого зазначеними положеннями статті 366 Кодексу.

На підтвердження наявності факту неоднозначного застосування статті 366 Кодексу він наводить вирок Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим від 14 березня 2006 року, за яким громадян В. М. Телегона і Р. В. Бойко в частині скоєння злочину, передбаченого ч. I статті 366 Кодексу, виправдано.

Представник Верховного Суду України – заступник керівника апарату ВСУ Микола Хавронюк, зокрема, зазначив, що по статті 366 Кодексу аналіз судової статистики не провадився, практика не узагальнювалася, постанови Пленуму Верховного Суду щодо службових злочинів поняття «офіційний документ» не розглядали.

Конституційний Суд України, заслухавши доповіді судді-доповідача, пояснення представників Верховного Суду України та суб’єкта права на конституційне звернення, завершив усне слухання у цій справі й перейшов до закритої частини пленарного засідання для прийняття рішення.

Автор: Світлана ФІлоненко