№22, листопад 2007

Сленг – це виклик рутиніСленг – це виклик рутині

Дехто вважає, що жаргонна лексика не має права на iснування, бо вона ненормативна. Але вживання жаргонiзмів саме по собі не свiдчить про бідність запасу слів чи неосвiченість. У цьому переконаний Вiталiй РАДЧУК (на знімку) – перекладач, доцент Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка, науковий співробітник Інституту української мови НАН України, інтерв'ю з котрим пропонуємо увазі читачів.

– Пане Віталію, що таке сленг? Коли виникло це явище?

– Термін запозичено з англійської мови, де ним позначають чимало речей, зокрема жаргон, просторіччя, професіоналізми, різні соціолекти. Якщо сленг – це виклик дистильованій нормі, то він існує віддавна, точніше – відтоді, як відома й сама норма. Але сленг не заперечує літературної лексики в тому сенсі, що він, властиво, і тримається на протиставленні їй. «Клава з мамою здохли» – кажемо, а маємо на увазі ось що: вийшли з ладу клавіатура й материнська плата комп'ютера. За сленг іноді сходить навіть мовний мішанець – сумнозвісний колоніальний суржик чи новітнє дитя глобалізації – тутешній піджин. А хтось цілком сприймає без перекладу таке: «На рецепції офісу депресивна тінейджерка перманентно полишає месиджі, адресовані ексклюзивно босу». Отже, є й поза нормою норма – без неї мости порозуміння між людьми годі й уявити. Тільки слід би нам розвивати мову на ґрунті питомих ресурсів власної традиції. Їх доста, щоб не лізти за словом у чужу кишеню.

Нерідко ми хочемо привернути чиюсь увагу не лише темою, змістом розмови, а й самою формою вираження думки. Зокрема тим, як нестандартно ми говоримо. Сленг якраз і підкреслює цю, як кажуть лінгвісти, метамовну функцію слова. Певна річ, що таке грецькою «мета» – знають не всі. От вам уже й жаргон. Хтось неодмінно подумає, що доцент хоче «повипендрюватися».

– А це справді так?

– Для мовознавця – це щоденна робота. Ну ж бо я інший приклад наведу, щоб читач спитав себе, чи не стає сьогодні жаргоном сама літературна мова. Медалісти київських шкіл, де англійську вивчають з першого по останній клас, не знають, на яку ступити і знічуються, розгублюються і спантеличуються, торопіють і тетеріють, ніяковіють і конфузяться, вомплять і бараніють, почувши щось на кшталт: «Порский проноза такий шарварок здійняв, що нетяга відсахнувся й закляк, мов сохатий».

Візьмімо вислів «вiшати локшини на вуха». Образ влучний, та вже приївся, стає банальним. Щоб бути оригінальним, можна відректи брехунцеві: «Не вішай мені макароннi вироби на органи слуху». Звісно, виклик словесній рутині урiзноманiтнює мову. Поет це робить свідомо, тим-то словесна фронда чимось близька до поезії. Сказати б, сленг – поезія форми.

– То сленг розвиває мову чи спотворює?

– Однозначна відповідь затулила б від нас суть явища. Треба якнайповніше знати словник, усі стилі та регістри своєї мови й уміти послуговуватися ними відповідно до різних обставин. У кожного слова своя одежа. У смокінгу не ходять на пляж, у купальнику – до театру, у домашньому халаті – на офіційне прийняття. Власне, це ази культури. Переказати жаргоном підворітні піднесений вірш класика не заборониш, але чого вартий такий виклад? «Що ти гониш?» і «Ваша заява вводить в оману» («Ви повідомляєте неправдиві відомості») – надаються для різних оказій. Усе має бути до діла й визначатися почуттям міри.

Сам я допускаю сленг у невимушеній розмові з друзями і коли хочу переконати в чомусь студентів. Специфіка нашого фаху така, що сленг ми маємо знати не лише у своїй мові, а й в іноземних. До речі, за рік навчання група випрацьовує терміносистему власної творчої майстерні, що її хтось інший міг би засвоїти й розуміти лише пройшовши ту саму практику. Переклад – і усний, і писемний, – дуже непроста робота, яка напружує розум до межі можливостей. Тому, повірте, без словесної розрядки і ширше – без емоційної культури в аудиторії просто не досягнеш хороших результатів.

– А які є різновиди сленгу?

– Та їх чимало, тут усіх не перелічиш. Бурсацький жаргон знаходимо в «Енеїді» І. Котляревського. Своя таємна говірка була в кобзарiв і лiрникiв. А козаки ж нерідко посилали їх у розвідку. Також – щоб просвіщати людей, розбуркувати до повстань. Недарма ж вороги ловили їх і страчували. Свій фаховий словник – у лікарів, свої міфологеми – у кожної ідеології. «Департамент адміністрації» (коли є відділ управи) і «губернатор регіону» – це вже пропаганда, знаки нашестя й колінкування. Своє арго має злочинний світ, де кожна «спеціалізація» плекає ще й окрему «блатну музику». Сьогодні пахани та мочили йдуть у політику, несучи туди і свій лексикон. Тому й газети не гребують слівцями на взір ксива, замовити, хаза, авторитет. Щось стає секретом полішинеля. Щось інше, навпаки, відходить у пасив і забуття, стає таємницею. Опис І. Котляревським троянців – «осмалених, як гиря, ланців» – хтось би сьогодні вже й переклав: «засмаглі, мов скінхеди, бомжі». Ось вам і жаргон – для секти освічених людей, загнаних у підпілля легіонами елочок людожерок і смердючок.

– Як ви ставитеся до сучасної української лiтератури, де сленг посідає не останнє мiсце? Чи може він через лiтературу потрапити в офiцiйнi рамки лiтературної мови?

– Лiтература має бути розмаїтою – на будь-який смак. Ставити її в певнi рамки можна лише попитом. «Нова доба нового прагне слова», – казав поет. Якщо ненормативна лексика допомагає авторові розкрити ідею, індивідуалізувати персонажів, гріх від неї відмовлятися. Нецензурщини я не приймаю за жодних умов – це агресія проти психіки, цілковита руїна в душі, отрута. Мовну норму ми недарма називаємо літературною мовою: ці терміни можна було б і розвести, але їхня синонімічність підкреслює, що мовну систему внормовує література, насамперед художня. Цікаво, що в Англiї вихований австралiєць чи «ківі» (новозеландець) іноді видається грубiяном, бо говірка засланців стала в колишніх колоніях звичайною мовою. Яскравий образ костеніє і стирається – ми й не замислюємося, чи він мотивований. Ось муха сидить на ніжці столу. Чому ніжка, а не палиця, брусок, опора? Нас вже й не дивує ця метафора. А хiба муха потрапить сидіти? Ні, насправді муха стоїть, що й угледіли англійці (a fly stands). Незвичне, витримуючи перевірку часом, стає буденним. Так стає нормою і сленг, але від того він перестає бути собою. Сліпуче пір'я линяє часто.

Інтерв'ю взяла Оксана ЖУРАВЕЛЬ.

Архів журналу Віче

Віче №7/2016 №7
Реклама в журналі Інформація авторам Передплата
Останні новини

В Україні сподіваються, що восени буде погоджений формат спецтрибуналу щодо РФ Сьогодні, 20 липня

Зеленський подякував Польщі за рішення, яке наблизить передачу F-16 Вчора, 19 липня

Прем'єр Британії обіцяє Зеленському подвоїти зусилля з підтримки України Вчора, 19 липня

CNN: Трамп і Зеленський запланували телефонну розмову на п’ятницю Вчора, 19 липня

Зберігання зброї у воєнний час: що потрібно знати власникам Вчора, 19 липня

Виставкові стенди міжнародних компаній знову будуть присутні на виставках в Україні Вчора, 19 липня

Зеленський застеріг від "мирних перемовин" за спиною України, натякнувши на Орбана 18 липня

ЗМІ дізналися про вміст наступного оборонного пакета Франції для України 18 липня

Урсулу фон дер Ляєн переобрали головою Єврокомісії 18 липня

Литва остаточно виходить з конвенції про касетні боєприпаси 18 липня