Сленг – це виклик рутині

Дехто вважає, що жаргонна лексика не має права на iснування, бо вона ненормативна. Але вживання жаргонiзмів саме по собі не свiдчить про бідність запасу слів чи неосвiченість. У цьому переконаний Вiталiй РАДЧУК (на знімку) – перекладач, доцент Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка, науковий співробітник Інституту української мови НАН України, інтерв'ю з котрим пропонуємо увазі читачів.

– Пане Віталію, що таке сленг? Коли виникло це явище?

– Термін запозичено з англійської мови, де ним позначають чимало речей, зокрема жаргон, просторіччя, професіоналізми, різні соціолекти. Якщо сленг – це виклик дистильованій нормі, то він існує віддавна, точніше – відтоді, як відома й сама норма. Але сленг не заперечує літературної лексики в тому сенсі, що він, властиво, і тримається на протиставленні їй. «Клава з мамою здохли» – кажемо, а маємо на увазі ось що: вийшли з ладу клавіатура й материнська плата комп'ютера. За сленг іноді сходить навіть мовний мішанець – сумнозвісний колоніальний суржик чи новітнє дитя глобалізації – тутешній піджин. А хтось цілком сприймає без перекладу таке: «На рецепції офісу депресивна тінейджерка перманентно полишає месиджі, адресовані ексклюзивно босу». Отже, є й поза нормою норма – без неї мости порозуміння між людьми годі й уявити. Тільки слід би нам розвивати мову на ґрунті питомих ресурсів власної традиції. Їх доста, щоб не лізти за словом у чужу кишеню.

Нерідко ми хочемо привернути чиюсь увагу не лише темою, змістом розмови, а й самою формою вираження думки. Зокрема тим, як нестандартно ми говоримо. Сленг якраз і підкреслює цю, як кажуть лінгвісти, метамовну функцію слова. Певна річ, що таке грецькою «мета» – знають не всі. От вам уже й жаргон. Хтось неодмінно подумає, що доцент хоче «повипендрюватися».

– А це справді так?

– Для мовознавця – це щоденна робота. Ну ж бо я інший приклад наведу, щоб читач спитав себе, чи не стає сьогодні жаргоном сама літературна мова. Медалісти київських шкіл, де англійську вивчають з першого по останній клас, не знають, на яку ступити і знічуються, розгублюються і спантеличуються, торопіють і тетеріють, ніяковіють і конфузяться, вомплять і бараніють, почувши щось на кшталт: «Порский проноза такий шарварок здійняв, що нетяга відсахнувся й закляк, мов сохатий».

Візьмімо вислів «вiшати локшини на вуха». Образ влучний, та вже приївся, стає банальним. Щоб бути оригінальним, можна відректи брехунцеві: «Не вішай мені макароннi вироби на органи слуху». Звісно, виклик словесній рутині урiзноманiтнює мову. Поет це робить свідомо, тим-то словесна фронда чимось близька до поезії. Сказати б, сленг – поезія форми.

– То сленг розвиває мову чи спотворює?

– Однозначна відповідь затулила б від нас суть явища. Треба якнайповніше знати словник, усі стилі та регістри своєї мови й уміти послуговуватися ними відповідно до різних обставин. У кожного слова своя одежа. У смокінгу не ходять на пляж, у купальнику – до театру, у домашньому халаті – на офіційне прийняття. Власне, це ази культури. Переказати жаргоном підворітні піднесений вірш класика не заборониш, але чого вартий такий виклад? «Що ти гониш?» і «Ваша заява вводить в оману» («Ви повідомляєте неправдиві відомості») – надаються для різних оказій. Усе має бути до діла й визначатися почуттям міри.

Сам я допускаю сленг у невимушеній розмові з друзями і коли хочу переконати в чомусь студентів. Специфіка нашого фаху така, що сленг ми маємо знати не лише у своїй мові, а й в іноземних. До речі, за рік навчання група випрацьовує терміносистему власної творчої майстерні, що її хтось інший міг би засвоїти й розуміти лише пройшовши ту саму практику. Переклад – і усний, і писемний, – дуже непроста робота, яка напружує розум до межі можливостей. Тому, повірте, без словесної розрядки і ширше – без емоційної культури в аудиторії просто не досягнеш хороших результатів.

– А які є різновиди сленгу?

– Та їх чимало, тут усіх не перелічиш. Бурсацький жаргон знаходимо в «Енеїді» І. Котляревського. Своя таємна говірка була в кобзарiв і лiрникiв. А козаки ж нерідко посилали їх у розвідку. Також – щоб просвіщати людей, розбуркувати до повстань. Недарма ж вороги ловили їх і страчували. Свій фаховий словник – у лікарів, свої міфологеми – у кожної ідеології. «Департамент адміністрації» (коли є відділ управи) і «губернатор регіону» – це вже пропаганда, знаки нашестя й колінкування. Своє арго має злочинний світ, де кожна «спеціалізація» плекає ще й окрему «блатну музику». Сьогодні пахани та мочили йдуть у політику, несучи туди і свій лексикон. Тому й газети не гребують слівцями на взір ксива, замовити, хаза, авторитет. Щось стає секретом полішинеля. Щось інше, навпаки, відходить у пасив і забуття, стає таємницею. Опис І. Котляревським троянців – «осмалених, як гиря, ланців» – хтось би сьогодні вже й переклав: «засмаглі, мов скінхеди, бомжі». Ось вам і жаргон – для секти освічених людей, загнаних у підпілля легіонами елочок людожерок і смердючок.

– Як ви ставитеся до сучасної української лiтератури, де сленг посідає не останнє мiсце? Чи може він через лiтературу потрапити в офiцiйнi рамки лiтературної мови?

– Лiтература має бути розмаїтою – на будь-який смак. Ставити її в певнi рамки можна лише попитом. «Нова доба нового прагне слова», – казав поет. Якщо ненормативна лексика допомагає авторові розкрити ідею, індивідуалізувати персонажів, гріх від неї відмовлятися. Нецензурщини я не приймаю за жодних умов – це агресія проти психіки, цілковита руїна в душі, отрута. Мовну норму ми недарма називаємо літературною мовою: ці терміни можна було б і розвести, але їхня синонімічність підкреслює, що мовну систему внормовує література, насамперед художня. Цікаво, що в Англiї вихований австралiєць чи «ківі» (новозеландець) іноді видається грубiяном, бо говірка засланців стала в колишніх колоніях звичайною мовою. Яскравий образ костеніє і стирається – ми й не замислюємося, чи він мотивований. Ось муха сидить на ніжці столу. Чому ніжка, а не палиця, брусок, опора? Нас вже й не дивує ця метафора. А хiба муха потрапить сидіти? Ні, насправді муха стоїть, що й угледіли англійці (a fly stands). Незвичне, витримуючи перевірку часом, стає буденним. Так стає нормою і сленг, але від того він перестає бути собою. Сліпуче пір'я линяє часто.

Інтерв'ю взяла Оксана ЖУРАВЕЛЬ.