ЖЕКам має бути страшно?

До зими ще далеко, а підготовка житлово-комунального господарства країни до неї вже в розпалі. Чим відрізняється 2007 рік від попередніх (адже тепер у нас є окреме Міністерство житлово-комунального господарства), розповідає Олександр БІЛЯНСЬКИЙ, заступник міністра з питань житлово-комунального господарства

– Підготовка до зими – одноманітний процес, який не міняється рік у рік: відремонтувати труби, підлатати котельні, розібрати котли та провести їм профілактику, підготувати будинки. Буде міністерство нове чи старе, чи взагалі його не буде, роботи виконуватимуться ті самі. Єдина новація – кошти, які виділяються в значно більших обсягах. І це завдяки зусиллям міністерства.

 – Тобто міністерство сприяє тому, що грошей виділяється більше?

 – Цьому сприяє уряд, який нарешті повернувся обличчям до комунального господарства й вирішив вкладати в нього великі кошти. І з'ясувалося, йому потрібен інструмент – міністерство, аби контролювати цей процес. Щоб гроші не йшли на вітер, а використовувалися за призначенням, упроваджувані технології мають бути новими й ефективними. Ось у цьому і полягає відмінність 2007 року від попередніх.

– Які конкретно технології впроваджуються?

– Нині ми докладаємо великих зусиль, щоб усі районні котельні, котрі постачають тепло до будинків, були обладнані когенераційними установками. Є вітчизняний виробник («Первомайськдизельмаш»), який їх випускає. Ця продукція практично не поступається зарубіжним аналогам, а за ціною вдвічі дешевша. Вона цілком доступна для кожного міста й комунального підприємства. Разом із заводом намагаємося усунути деякі технічні недоліки когенераційних установок порівняно з зарубіжними аналогами: дев'яти з десяти виявлених уже позбавилися. Гадаю, наступні зразки відповідатимуть усім вимогам.

 Нині маємо близько сорока замовлень із різних областей України. Шукаємо можливості фінансування цих установок на умовах лізингу. Є кілька лізингових компаній, котрі хочуть брати участь у цій справі. Міністерство має відібрати ті, що пропонують найприйнятніші умови, і запустити ці перші сорок установок.

Встановлюємо пристрої регулювання й обліку тепла. Є дуже прості речі, наприклад, утеплення вікон силіконом. Зовсім не обов'язково міняти дерев'яні вікна на пластикові. До речі, вікно в моєму кабінеті утеплене саме таким силіконовим ущільнювачем, він дуже ефективний у боротьбі з пилом і вуличним шумом. Минулої зими провели вимушений експеримент у Івано-Франківську: ущільнювали неопалюване приміщення управління житлово-комунального господарства. Там, де це зробили, температура була вищою майже на п'ять градусів.

 Узагалі технологій, які можна застосовувати, десятки. Це окрема тема для бесіди: що можна зробити в масштабах країни, а що кожен може зробити сам для поліпшення життя.

 Тарифи – політична зброя

– Чи змінилася ситуація в галузі у зв'язку з підвищенням тарифів і наскільки нові тарифи покривають витрати підприємств житлокомунгоспу?

 – У нас в країні тарифи – політична зброя в руках усіх, кому не ліньки. Вони мають дуже мало спільного з економічним обґрунтуванням. І зовсім не покривають витрати підприємств, котрі надають ті чи інші послуги. Попри те, що 2004 року прийнято Закон «Про житлово-комунальні послуги», де в статті 31 чітко прописано: якщо тарифи не покривають витрати, орган, котрий їх встановлює, має компенсувати різницю. Що це за орган? Тарифи на електрику й газ встановлюються на високому державному рівні Національною Комісією регулювання електроенергетики.

Існує так зване перехресне субсидування в країні, за якого тарифи для населення на електрику і газ менші за витрати, і різницю перекладають на інших споживачів. На прикладі тарифу на електроенергію можу сказати: населення недоплачує майже мільярд гривень, які переклали на Водоканал (у тарифі Водоканалу складова електроенергії приблизно 30–40 % залежно від того, звідки береться вода). Отже, всі водоканали мають заплатити цей мільярд гривень боргу громадян за програмою перехресного субсидування. А це, своєю чергою, спричиняє подорожчання тарифу на воду. Його населення також оплачує частково – залишок перекладають на державні підприємства.

Виходить, коли ви купуєте хліб, то в його ціні вже закладено всі недоплати населення за воду, електроенергію тощо. Так чи інакше, а населення платить. Тільки це розмито в усіх видах продуктів споживання.

Виходить, за ілюзорної економії на комунальних послугах, ми розраховуємося за них сповна, купуючи інші товари. У Радянському Союзі була найнижча квартплата. Цим завжди пишалися й виставляли як найбільше благо та завоювання режиму. Держава утримувала майже все комунальне господарство (95 відсотків з бюджету). І лише 5 відсотків оплачували громадяни, а за деякими видами послуг ще менше – 3–4.

– А який нині відсоток від загальної суми витрат платить споживач?

– У різних містах і населених пунктах по-різному. Є міста, де встановлений тариф цілком покриває розрахункову собівартість комунальних послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій. Станом на 1 липня це: Вінниця, Луцьк, Житомир, Ужгород, Кіровоград, Миколаїв, Одеса, Харків, Херсон, Хмельницький, Черкаси, Чернівці, Чернігів. Столичний тариф дорівнює лише 46,4 % розрахункової собівартості таких послуг. Щодо теплопостачання, водовідведення й водопостачання – кожна міська адміністрація вирішує це питання по-своєму.

У нас завжди було два види тарифів: для підприємств дорожчі, для населення дешевші. Хоча, коли взяти світову практику (у нас є вибірка по водоканалам ста країн), з'ясується: населення платить за електрику більше, ніж підприємства водопостачання. І це зрозуміло, бо є гуртовий покупець, а є роздрібний – роздрібні ціни, як ми знаємо, завжди вищі. У нас – навпаки.

Перехресне субсидування – опіум для народу

– То як розвиватиметься ситуація далі: уряд дотримуватиметься системи, що склалася ще за Радянського Союзу, чи мінятиме її?

– Усе буде змінено. Але, скільки на це піде часу, важко сказати. По-перше, країна хоче вступити до СОТ. Це означає, що до нашої держави імпортуватимуть товари, не обтяжені перехресним субсидуванням. Оскільки ціна на енергоносії в Україні практично зрівнялася зі світовою, а питома вага енергоносія в продукції європейського виробника набагато менша, ніж у нас, може з'ясуватися, що наші підприємства, особливо легкої промисловості, будуть не конкурентоспроможними. Тож хочемо ми чи ні, а від перехресного субсидування доведеться відмовитися повністю. І щошвидше це станеться, то краще.

Міста, де рівень відшкодування затвердженим тарифом покриває 100 % розрахункової вартості послуг, уже на порозі цього. Їм легко буде це зробити. А якщо в Криму тариф на воду для населення був у 40 разів менший, ніж для санаторіїв, то для його вирівнювання треба тариф для населення збільшити в багато разів. А сьогодні це ані політично, ані економічно неможливо. Це слід було робити поступово. І є міста й області, які діяли саме так.

Наприклад, 2005 року мінімальну заробітну плату піднімали тричі і так само тричі треба було піднімати плату за комунальні послуги. Однак на цей крок наважилися одиниці:  мери, котрі головною вважали економіку, а не політику. І нині їхні комунальні господарства в більш-менш нормальному стані. Решта – не підвищували тарифи, хоч заробітна плата зростала. До чого це призвело? По-перше, усі не отримали з держбюджету субсидії та пільги. І виходило, що, коли людині збільшували пенсію, а до цього вона отримувала субсидію, то за незмінного тарифу її позбавляли права на субсидію. Отже, реальні доходи пенсіонера могли зменшитися. Тобто такі дії органів місцевого самоврядування зводили нанівець зусилля вищих органів влади з підвищення рівня життя населення.

– Відмовившись від перехресного субсидування, необхідно запровадити іншу систему. Якою вона буде?

– Є програма реформування, затверджена як закон 2004 року. Нині вдосконалюємо її з урахуванням досвіду виконання протягом останніх двох з половиною років. По-перше, змінюються правила фінансування державою економічних програм. По-друге, міста повинні ввести в дію кредитні механізми. Банки в нашій країні комунальну галузь не кредитують. Починаючи з наступного року держава готова покривати за підприємства частину тіла або частину відсотків кредиту, взятого під конкретну програму. Умовою для цього має бути економічна ефективність і зменшення витрат комунального підприємства.

Це, однак, не допоможе зменшити тарифи, бо вони не покривають сьогодні значної частини витрат. Досвід поляків, котрі впроваджують нові технології вже понад 15 років, засвідчує: за умови зростання ціни на газ тарифи для населення зменшити практично неможливо. Скажімо, Варшава скоротила споживання електроенергії на котельнях у 18 разів, газу – втричі. Польські фахівці переконані: якби не нові технології, бюджету не вистачило б для розрахунків із Росією за газ і країна просто замерзла б.

Сподіватися на те, що тарифи буде знижено, не потрібно. А потрібно працювати над тим, щоб вони не зростали. Дійти до економічно обґрунтованого рівня і далі за рахунок упровадження енергозберігаючих технологій і зміни форми господарювання (передачі в концесію ефективнішому управителю величезних збиткових підприємств Водоканалу й тепломереж) працювати. Так ми зможемо стабілізувати ситуацію. І для цього потрібно не дуже багато часу: 5–6 років. І тоді побачимо зовсім інше комунальне господарство, якщо казати про воду й тепло.

Найголовніше завдання стосовно утримання житла – збільшити кількість об'єднань співвласників будинків і розширити їхні права. Держава прийняла закон про приватизацію житла, не до кінця усвідомлюючи, для чого це робиться. У нас парадоксальна ситуація: майже 90 відсотків квартир приватизовано, а будинки не мають реальних власників. Кожен господар своєї квартири, а господар будинку – місцева адміністрація, хоча їй належать максимум 10 відсотків квартир. Це абсурдна ситуація, якої немає ніде в світі. Якщо квартири приватизовані, створюється об'єднання співвласників будинку, і його належне утримання – головний біль мешканців, а не державної контори. Є ринок: в одних купують воду, в інших – тепло, а хтось на конкурентних засадах вивозить сміття. Завдання міністерства – створити умови для виникнення справжнього ринку в комунальному господарстві. Тільки-но їх буде створено, одразу побачимо результат. Конкуренція – це зниження ціни, боротьба за якість, за споживача послуг. Який ЖЕК нині бореться за свого споживача? Відповідь: навіщо за нього боротися, куди він подінеться.

Винайдемо велосипед!

– Досвід яких країн береться за взірець: Прибалтики, Польщі, чи це взагалі узагальнений європейський досвід?

– Ніхто для нас не є взірцем, бо в нас різне правове поле, різні закони. Ми вивчаємо досвід усіх: і поляків, і естонців, і латвійців, і німців, і росіян. Ще дуже велике значення має менталітет народу: у нас більшість населення жила в Радянському Союзі і звикла до практично безплатних комунальних послуг. Якщо проаналізуємо, наскільки подорожчали порівняно з тим часом ліки чи продукти харчування, з'ясуємо – набагато більше, ніж квартплата. Але ціна на ліки не є питанням політичним, бо маємо вибір: лікуватися дорогими ліками, чи дешевими, або й узагалі не лікуватися. А тут вибору немає – вода в крані від одного постачальника, і нічого не вдієш. Парадокс у тім, що раніше це було майже безкоштовно. Погодьтеся, 10 карбованців за двокімнатну квартиру – символічна плата. А сьогоднішні ціни на житлово-комунальні послуги дуже відчутно б'ють по кишені, тому й маємо нинішню ситуацію. Необхідно переломити свідомість народу й пояснити, що комунальні послуги – товар, за який треба платити так само, як і за пиво.

– Як позначаться на комунальному житті майбутні вибори, адже напевне будуть політичні обіцянки, пов'язані з тарифами, та ще й напередодні зими?

– Тарифи знизити неможливо. Якщо хтось обіцяє зменшити – це чистісінької води популізм. Можна, скажімо, заморозити їх. Але тільки з розрахунку, що кожен міський бюджет, де це збираються зробити, справді має кошти на покриття різниці. Інакше доведемо комунальні господарства до такого стану, за якого не матимемо вже ані комунальних послуг, ані тарифів.

Палиці в колесах нашого велосипеда

– Чому і хто перешкоджає створенню об'єднань співвласників багатоквартирних будинків? Адже завдяки їм багато проблем було б розв'язано…

– Дуже часто – місцеві органи влади. І пов'язано це з наявністю в будинках вбудованих приміщень, які можуть здаватися в оренду та приносити прибуток. До речі, у поляків при створенні згаданих вище об'єднань співвласників усі вбудовані приміщення залишаються власністю мерії, котра може здавати їх в оренду і гроші витрачати на власний розсуд. У нашому законодавстві передбачено інше: вбудовані приміщення повинні перейти у власність об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ). А цей ласий шматок, ясна річ, аж ніяк не хочуть втрачати чиновники районних і місцевих адміністрацій, прагнучи розпоряджатися ним і надалі. Здавалося б, місту вигідно звільнитися від зайвих клопотів: зняти будинок з балансу й забути про нього. (Адже місцеві адміністрації не переймаються проблемами власників приватних будинків, ті розв'язують їх самостійно.) Однак замість того, щоб обома руками за це вхопитися, чиняться перепони. Але нині Кабмін прийняв новий проект житлового кодексу – документ вже готовий для розгляду у Верховній Раді. От тільки Рада не працює. У проекті процедуру створення об'єднань співвласників житла значно спрощено і виписано механізми захисту від різноманітних перешкод і палиць у колесах.

– Це стосується всіх без винятку будинків? Навіть тих, що перебувають на балансі різних підприємств і відомств?

– Так, звісно. Незалежно від того, кому належить житло, об'єднання співвласників створюється на таких само підставах, як і в інших випадках. Узагалі за нашими законами все відомче житло має бути передане місцевим радам. І ми вітаємо ситуації, коли одразу створюється ОСББ.

– Можете сформулювати основну проблему нашого житлово-комунального господарства?

– Відсутність конкретного зацікавленого власника житлового будинку в тому, щоб там було добре жити.

Сьогодні окрім населення ніхто таким власником бути не може. Нині майже всі квартири приватизовано, а будинки залишились нічиїми. Тільки-но ми отримаємо реального власника кожного будинку, ситуація зміниться. На даному етапі – це ОСББ. Немає жодної країни в світі, де стовідсотковими власниками були б такі об'єднання, але також немає, окрім країн пострадянського простору, такого високого ступеню приватизації квартир у великих будинках.

– Коли ж конкретно можна очікувати покращення ситуації? Чи взагалі не варто сподіватися на це?

– Очікувати можна хоч щодня. А якщо серйозно, то з наступного року ми плануємо запустити пілотні проекти в кожній області у 3–4 містах – де з водо-, а де з теплопостачання. Їхня мета – показати людям, у якому будинку можна жити та що для цього треба зробити. У нас не така багата держава, аби фінансувати будинки, де живуть приватні власники. Купуючи чи приватизуючи квартиру, треба розуміти, що доведеться утримувати в порядку не лише квартиру, а й те, що за законом є спільною власністю усіх, хто приватизував квартири в будинку: комунікації, підвали, дах, ліфт, сходи тощо. Це також належить власникам квартир. От тільки в недоладному законодавстві це чітко не виписано. У Польщі, приміром, у документах на приватизацію квартир чітко записано: людина купила (саме купила, задарма нічого не давали) одну трьохсоту (якщо там 300 квартир) будинку, яка складається з такої-то кількості сходів, даху, комунікацій тощо й у тому числі квартири № такий-то. Таким чином одразу стає зрозуміло, співвласником чого ти стаєш і за що відповідаєш.

Єдиний вихід у нашій ситуації – створення ОСББ, іншого шляху я не бачу.

 Інтерв'ю взяла Катерина БАЛАБУЄВА.