Корпоратив і наратив

27 квітня редакція «Віча» відсвяткувала ювілей: 15 років від дня виходу в світ першого номера часопису

Будь-яке свято подібне до театрального дійства. Воно має свої гримерні, комірчини з реквізитом, оркестрові ями й шалених розпорядників – натхненно роздратованих; грізних, мов мавр; метких, наче Труфальдіно; розпачливих, як Лір.

Неможливе воно й без гостей. Пригадуєте пушкінського Євгенія, якому потрібно було встигнути щонайменше на три бенкети – навики золотого ХІХ століття не втрачені: і тепер час знакових осіб розписаний по хвилинах, а маршрут по кварталах. Візит – це мистецтво: потрібно вчасно запізнитися, галантно відреагувати на довгий вигук «О-о-о!» і слова «Як ми Вас чекали!». Прийшовши в призначену годину, можна загубитися в натовпі. Переступивши поріг у розпал свята, опиняєшся у фокусі загальної уваги: твоя зачіска «від Тарасюка» і ретельно дібраний гардероб будуть гідно оцінені. Варто вчасно й піти, втішаючись ґречністю вдячних господарів.

І, звісно, свято – це сцена, на якій розгортаються кілька актів. Це бенефіс господаря й неперевершена гра начебто й не дуже примітних персонажів, які наступного дня скажуть своїм знайомим класичну фразу: «Как я блистал в роли второго могильщика!».

Свято – це гармидер, втрачене здоров'я й подарунки, варті гармидеру та здоров'я. Подарунки – окрема тема. Згадаймо й за подарунки редакції. Особливо за те, як їх вручали. Атмосферу й перебіг можна передати тільки за аналогією. 1728 року в столицю Данила Апостола Глухів у супроводі почту на позолоченій колісниці, запряженій цугом, везли імператорську грамоту про відновлення Гетьманщини.  2007 року в редакцію «Віча» надійшло привітання Голови Верховної Ради Олександра Мороза. У ньому були приємні слова, які зачитав керівник Апарату Верховної Ради Валентин Зайчук. Редакція ними пишається й опублікувала на першій сторінці в квітневому номері: «Читайте, завидуйте!». Працівникам редакції були даровані Грамоти й Почесні грамоти Верховної Ради України. Світ побачить їх згодом, коли вічани розміняють почуття гумору на пенсійну статечність. Були й цінні подарунки. Щиру радість на межі ейфорії відчула Даша Северенчук, донька відповідального секретаря редакції. Вона заснула з годинником, на якому золотими літерами викарбовано: «Верховна Рада України».

Ювілей неможливий без віншувань. Вважається, що урочисті слова фальшиві. Іноді це так. Але все залежить від ситуації. Коли вітальне слово виголошується як експромт, воно, безперечно, щире. Бо людина від несподіванки починає казати речі, які й справді думає. Зіґмунд Фройд вважав, що можна вірити лише жартам і обмовкам. Цього дня вічани дізналися, як до них ставляться представники громадських інституцій і народні депутати Віталій Корж, Олег Ляшко та Сергій Кузьменко. Обійшлося без розчарувань.

Як підсумок можна створити своєрідний хіт-парад наративів і презентів.

У номінації «Несподівана рима» переміг «Голос України»: «Од Москви до самих Жабокричів // всі й повсюди люблять «Віче».

У номінації «Корисний подарунок» поза конкуренцією була журналістка Людмила Коханець. Вона подарувала... білі шнурки. Бо, на думку психологів, від стресів, з якими пов'язане спілкування журналістів із головредами, найкраще рятує шопінг. Оскільки до високого кабінету заходити доводиться часто, то на коштовні подарунки собі, ображеному, не завжди є гроші, відтак потрібно починати збирати колекцію шнурків.

У номінації «Жест у відповідь» переміг керівник пенітенціарних закладів України Василь Кошенець. Він запросив вічан до Лук'янівської буцегарні. Було дуже приємно.

Шановні читачі! Якщо ви читаєте ці рядки, це означає, що свято вдалося й пройшло без втрат особового складу редакції.

До наступного ювілею.

Згадував Валентин БУШАНСЬКИЙ,
фотографували Микола БІлокопитов і  світлана ГОРОБЕЦЬ.