Жінка. Іслам. Сучасність

У період національного та державного відродження народи дедалі частіше звертаються до духовних цінностей, через які сподіваються досягти досконалості у різних сферах буття. І тут перед ними постають реалії життя, які руйнують або трансформують уявлення, що вважалися сталими.

Ідеал жінки в ісламі

Під впливом Корану в ісламі сформувався ідеал жінки. Величезну роль у цьому відіграли й інші релігійні тексти та традиції. За ісламом найперша сфера діяльності жінки – домашнє господарство. З моменту створення Аллахом вона призначена передусім для дому, родини. Така роль вважається в ісламі почесною.

Хоч би якою була роль жінки, їй необхідні знання. Прагнення до знань – обов'язок кожного мусульманина й мусульманки. Навіть сам Пророк Мухаммад приділяв час навчанню жінок. Освіта має бути обмежена рамками, які не порушували б основної функції жінки. Сучасна жінка мусить бути грамотною, ерудованою, завжди готовою надати допомогу родичам, дітям, чоловікові. Наприклад, Хатіджа, перша дружина Пророка Мухаммада, була набагато старшою за нього. Він так казав: «Коли люди не вірили в мене, вона повірила; коли всі мене принижували, вона мене хвалила; коли люди залишили мене без засобів до існування, саме вона підтримала мене морально та матеріально» (цит. за [1]).

Ісламська жінка має цивільні права: володіти та розпоряджатися майном і заробітком навіть після одруження, у шлюбі зберегти своє прізвище, ще з часів Пророка вільно висловлювати свої погляди [4]. Мусульманки мають право на забезпечене життя, чоловік не може примушувати їх заробляти гроші. Ніхто не може заборонити жінці працювати, якщо вона цього бажає. Дружина пророка Мухаммада Хатіджа була розумною, багатою, займалася торгівлею. Мухаммад до одруження виконував її доручення, пов'язані з цією справою.

Ісламська освічена жінка перебуває одночасно у двох світах – релігійному й сучасному, охопленому кризовими процесами (модернізація, глобалізація) тощо. Як мусульманка вона заперечує фемінізм, однак як учасник подій сучасного світу – обстоює свободу особистості.

Традиції громадського руху
кримськотатарських жінок

У ХХ столітті істотно змінилося соціальне, економічне й культурне життя. Навіть у мусульманських країнах поступово змінюються функції й становище жінки в родині й на виробництві. Трапляється, що чоловік не може цілковито забезпечити родину та керувати дружиною. Батьки дедалі частіше стикаються з тим, що доньки мають особисту думку [3].

Нині часто говорять про роль жінки в суспільстві. Кримськотатарська жінка не є винятком. Відомо, що соціально-політичний і національний рух кримських татар виник наприкінці ХІХ століття і мав свої особливості. Жіночий рух розгортався в загальному контексті кримськотатарського відродження. Ідеологами тюрко-мусульманського руху були видатні громадські діячі, серед яких такі особистості кримськотатарського народу, як Ісмаїл Гаспринський, Ісмаїл Муфтій-заде, Абдурешит Медієв та інші.

Саме Гаспринський обстоював не лише права тюрко-мусульманських народів. Він домагався законного реформування системи народної освіти та розвитку друкованої справи, виховання інтелігенції, зміцнення громадських та економічних зв'язків між народами, модернізації національного побуту й способу життя, організації політичних, меценатських структур. Зокрема, прагнув залучити до активної громадсько-культурної просвітницької діяльності кримськотатарських жінок [5].

І. Гаспринський у своїй громадській і видавничій діяльності приділяв багато уваги проблемам освіти й просвітництва жінок. Вважав це питання частиною національної політики. Здійснював величезну роботу зі створення жіночого періодичного видання.

У 1906 році завідувачкою редакції першого в мусульманському світі жіночого журналу «Алем–и–нисван» («Жіночий світ»), що виходив як додаток до газети «Терджиман» («Перекладач») стала донька Гаспринського – Шефіка. Головна мета видань – духовний розвиток та освіта жінок.

З виходом у світ першого часопису просвіта й освіта жінок, їхні права, становище в сім'ї й суспільстві, проблеми здоров'я й освіти дітей були головними в діяльності Шефіки-ханум. Вона докладала багато зусиль, щоб об'єднати жінок для розв'язання їхніх проблем не лише в Криму, а й у всьому мусульманському світі.

У цей час створюються жіночі громади в Криму: в Сімферополі – Виконавчий комітет мусульманок Криму «Kadinlar Gunu», в Ялті тощо. Шефіка Гаспринська запропонувала програму дій для жіночих організацій з метою поліпшення соціально-економічного та суспільного становища жінок. Вона сформулювала основні цілі їхньої діяльності, зокрема, визнання за жінками-мусульманками всіх прав людини, широка пропаганда демократичних ідей, культурно-просвітницька діяльність серед широких верств населення. Було також наголошено, що треба відходити від звичаїв, які принижують гідність жінок [2]. Вона вважала, що жінки повинні бути високоосвіченими, толерантними, любити свою землю й народ.

Відтоді почався активний процес соціальної емансипації кримськотатарських жінок, у результаті якого вони стали безпосередніми учасницями політичного й культурного життя рідного народу. Поряд із Шефікою Гаспринською можна назвати таких відомих у національному русі жінок, як Зейнеб Амірхан, Ільхаміє Тохтар, Наліме Балич та ін.

Це свідчить про те, що участь кримськотатарських жінок у суспільно-політичному житті й культурному відродженні має давні традиції [5].

Кримськотатарська жінка…
Зміст цих слів
дуже глибокий…

Одним із важких випробувань, що випали на долю кримськотатарської жінки, є депортація 18 травня 1944 року.

Кримськотатарські жінки брали активну участь у правозахисному русі, обстоювали права нації, боролися з тоталітаризмом, залишаючись берегинями сімейного вогнища.

Сьогодні кримські татари повернулися і ще повертаються на свою Батьківщину – Крим. Цей процес пов'язаний з об'єктивними труднощами: необлаштованістю, безробіттям тощо. Багато чоловіків не в змозі забезпечити свої родини і їхні дружини мусять виїжджати на заробітки за кордон. Діти на певний час залишаються без матерів.

У Криму є декілька кримськотатарських організацій, мета яких – привернення уваги до проблеми жіночого безробіття, особливо у сільській місцевості, захист інтересів сім'ї, материнства й дитинства, сприяння відродженню національних родинних традицій, освіти й культури.

Однак відсутність організаційного досвіду фінансування, а також недостатня поінформованість лідерів громадських організацій у галузі правових знань не дають їм можливості активно працювати. Це особливо актуально для жіночих організацій, які розташовані в місцях компактного проживання репатріантів, де немає інфраструктури і культурно-інформаційних центрів.

Незважаючи на те, що жінки становлять більшу частину населення України, говорити про гендерну рівність не доводиться. Ще зберігаються стереотипи «жінка тільки в сім'ї», «жінка не створена для політики». Тому жінки й пасивні в громадсько-політичному житті.

Саме на переоцінення жінками їхнього місця в політичному житті, руйнування негативних стереотипів, підвищення правових знань, активізацію жіночого руху спрямовані проекти жіночих організацій.

У Раді міністрів АР Крим лише 4 жінки обіймають міністерські посади. Зі 100 депутатів Кримського парламенту 16 – представниці прекрасної статі. 2 жінки очолюють райдержадміністрації. Кримських татарок серед них немає. 6 їхніх представниць є начальниками відділів із міжнаціональних відносин при виконкомах, 5 – працюють у міністерствах на посадах начальників відділів, заступників. Кримськотатарські жінки більше представлені на посадах нижчого рангу. Також багато їх працює в галузі охорони здоров'я, освіти, в журналістиці. У правоохоронних органах жінок майже немає.

Величезний інтелектуальний, духовний потенціал нації сьогодні недостатньо затребуваний і використовується не в повному обсязі. Саме тому кримськотатарські жінки повинні тісніше спілкуватися, об'єднуватися. Водночас необхідно активно співпрацювати з іншими жіночими організаціями. Жінки мають бути помічницями своїх чоловіків. Не боротися з ними, а допомагати. А чоловіки, у свою чергу, повинні прагнути до порозуміння з жінками. Більшість кримськотатарських чоловіків, на жаль, не можуть змиритися з тим, що жінка теж може бути соціально успішною. Мабуть, дається взнаки традиція, що всі остаточні рішення ухвалюються чоловіками. Кримськотатарський жіночий рух відроджується. І цей процес нерозривний із загальним відродженням народу.

Джерела

1. Абдураимова З. Женщина в исламе. – Диалог. – №18. – 12–19 мая. – 2006. – С. 9.

2. Алимова Л. Шефика Гаспринская: дочь своего народа // Голос Крыма. – №44(315). – 26 ноября. – 2001. – С. 3.

3. Розин В. Мусульманка и ее мир // Россия и мусульманский мир. – М., 2005. – №9 (159). – С. 156.

4. Тимофеева А. Женщина достойна почитания // Голос Крыма. – №11(641) – 10 марта. – 2006. – С. 7.

5. Шендрикова С. П. Крымскотатарские женщины в национальном и правозащитном движении (на примере Айше Сейтмуратовой) // Материалы международной научно-практической конференции, посвященной 60-летию М. Джемилева (Симферополь, 5–6 декабря, 2003). – Симферополь: Доля, 2004. – С. 304.

Автор: Вінера МУХТЕРЕМ